Що таке ефективне керування державою?
Загальновідомо: кадри вирішують усе. Тому й починати потрібно з кадрів, тобто створити механізм відбору фахових кадрів на всі посади в державі (крім виборних, там інший механізм). Для приватної економіки механізм відбору здійснює конкуренція. Якщо є прибуток — ти успішний бізнесмен, якщо ні — ти банкрут. В Україні для держслужбовців такого механізму немає. Повноваження великі, відповідальності ніякої. Саме тому така велика черга бажаючих увійти у владу. Звільнення — це не покарання, а частіше лише перепочинок перед новим призначенням: обличчя ті ж самі. Хоча механізм (на кшталт конкуренції) простий: оприлюднення та обговорення особистої програми дій перед призначенням, звіт та обговорення після звільнення. Народ має знати своїх героїв. Потрібно для кожної посади розробити кількісні оцінки ефективності роботи посадовця з урахуванням його особистого внеску. Наприклад, у місті Києві завжди буде профіцит бюджету, й не тому, що мер хороший, а тому що в столицю стікаються гроші з усієї України. Тому, оцінюючи ефективність роботи київського мера, не потрібно йому приписувати заслуги, до яких він не причетний.
Громадські організації мають аналізувати діяльність виборних органів. Наприклад, Верховна Рада 15 років створює законодавство країни, але краю не бачимо. Замість того, щоб узяти за зразок цивілізоване законодавство, наприклад Німеччини, та адаптувати його до традицій і культури України. Німеччина 1945 року, після нищівної поразки в Другій світовій війні (жодного порівняння з Україною 1991 року), почала створення законодавства й вихід із кризи (точніше, з величезної катастрофи). На це їй знадобилось п’ять років, бо нація усвідомила небезпеку й консолідувалась навколо вождів- патріотів. Наша Верховна Рада з таким завданням не впоралась. Чому? Тому що мала інші пріоритети: розподіл спадщини Радянського Союзу на користь окремих зацікавлених легше робити при недосконалому законодавстві (приклад «Криворіжсталь»). Ще цікава деталь. За кілька днів до складання повноважень депутати минулого скликання не забули підвищити собі суттєво зарплати та пенсії. І річ не в грошах (держава втрачає й більше гроші), а в тому, що з таким менталітетом не можна займатися законодавством. Для порівняння: в США існує навіть закон, за яким підвищувати зарплату й привілеї депутати мають право лише для своїх наступників (майбутніх скликань). Нагадаємо, що 1991 року всі експерти вважали стартові умови для перебудови економіки України найкращими серед усіх постсоціалістичних країн. Це ж як потрібно керувати країною, щоб через 15 років отримати результат: бідність більшості населення, тіньову економіку й корупцію. Оце й є результат роботи Верховної Ради. 80% усього часу депутати витрачають на прийняття змін до вже ухвалених законів. Отже, коефіцієнт корисної дії Верховної Ради не перевищує 20%.
ЩО ТАКЕ СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ?
Відомо, що держава — це складна система, визначення складу якої є першим кроком до керування нею. Держава для свого існування використовує ресурси (труд, капітал, земля, інформатика) та одночасно відтворює їх у відповідних сферах (соціальній, економічній, екологічній, інформаційній). Кожна сфера для відтворення свого ресурсу споживає ресурси всіх чотирьох сфер. Тому сфери взаємопов’язані між собою, а ефективність рішення, прийнятого в одній із сфер, визначається кількістю спожитих усіх чотирьох ресурсів та наслідками цього рішення теж у всіх чотирьох сферах. Отже, стратегія розвитку держави передбачає створення соціально-економіко-еколого-інформаційної моделі розвитку для аналізу та прогнозування всіх процесів у державі з метою розробки владою ефективних рішень. Загальна стратегія деталізується для кожної сфери. Спрощено це виглядає так.
СОЦІАЛЬНА СТРАТЕГІЯ
Якщо починати з підвищення зарплат, то інфляція все одно з’їсть ці підвищення, тому що починати потрібно не з грошей, а з додаткової продукції (ВВП). Отже, це буде звичайний обман і шахрайство. Високі зарплати можуть бути лише наслідком ефективної системи державного керування, тобто стратегії розвитку. Головне питання соціальної сфери як елемента державної системи — це регулювання структури населення за фахом. Тобто маємо визначити, скільки потрібно державі лікарів, учителів, інженерів, робітників тощо. Адже труд — це найдорожчий ресурс держави, тому нестача, наприклад, лікарів — це загроза здоров’ю нації, а надлишок їх — це даремно витрачені гроші, які конче потрібні в іншому місці. Скільки цинізму проявляє влада, обґрунтовуючи необхідність підвищення цін (паливо, хліб тощо): мовляв, виробники не можуть працювати без прибутку. І це дійсно так. Але ж виробники ресурсу «труд» (населення України) теж не можуть вижити без прибутку (заробітної плати) на відновлення цього ресурсу (здоров’я, навчання, зменшення еміграції). Відомо, що в США частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті становить 70%, а в Україні лише 5%. Невже держава цього не помічає й постійно нагадує нам, що ми не доплачуємо за своє споживання. Варто ж нарешті зрозуміти, хто кому не доплачує. Цікаво, що ця різниця є складовою частиною збільшення доходів наших депутатів- мільйонерів. Країна має знати об’єктивний стан справ у соціальній сфері. Інформатика (зокрема модель В. Леонтьєва) дозволяє зробити такий аналіз і прогноз. Потім можна перейти до інших соціальних проблем, наприклад, до моніторингу комунального господарства, аби попередити катастрофи, подібні до трагедії в Алчевську.
ЕКОНОМІКА
Як сказав відомий політик, економіка України — це економіка казино (капітал не створюється, а лише перерозподіляється). Головна проблема — це визначити роль та відповідальність держави за керування змішаною ринковою економікою, бо комусь дуже вигідна теза про невтручання держави (адже це — мрія будь-якого шахрая). Економісти України погоджуються, що монетарною системою потрібно керувати (здійснює центральний банк). Але так само необхідно керувати й мікроекономікою. І це зовсім не означає адміністративне керування. Наприклад, є механізм індикативного керування, коли держава все аналізує й прогнозує, а керування здійснює у вигляді рекомендацій суб’єктам ринку, які не обов’язкові для виконання. Та який же суб’єкт відмовиться від фахових порад?
ЕКОЛОГІЯ
Відомо, що дешевше лихо попередити, ніж потім виправляти його наслідки. Як мінімум уже сьогодні має бути постійно діюча система моніторингу екосистем України. Ці екосистеми попередньо потрібно визначити (наприклад, екосистема річки Дніпро, екосистема Карпат, екосистема Причорномор’я тощо). Подивіться, на що перетворились береги Дніпра навколо Києва, а це ж столиця. Кожного року трапляються повені в Карпатах з майновими збитками та людськими жертвами. Необхідно проаналізувати причини й, якщо це є наслідком вирубування лісів, то прийняти відповідні закони. Узагалі, довкілля — це наш дім, повітря, яким ми дихаємо, вода, яку ми п’ємо, родовища, які потрібні для промисловості. Тому стан природного середовища, його аналіз, прогноз та керування відтворенням середовища, після некерованого знущання людини над природою, є нашим обов’язком, заради збереження життя на планеті Земля.
ІНФОРМАЦІЙНА СФЕРА
Інформатика запропонувала людству новий ресурс ХХI століття для реалізації процесів керування, зокрема процесами в державі, з метою ефективного використання ресурсів країни та найкращого задоволення потреб людини. Це робить процеси прозорими, об’єктивними, бо вони вимірюються кількісно й дозволяють приймати об’єктивні рішення з можливістю їхнього контролю та перевірки. Інформатика дозволяє позбавити чиновників можливостей для підкилимних рішень, хабарництва та інших зловживань. Це реалізується через систему математичних моделей. Підготовка до побудови моделей вимагає: — визначення основних параметрів процесів у державі на законодавчому рівні для оцінки стану системи (в економіці це — вартість ресурсів та продукції, собівартість, прибуток тощо); — визначення критерію ефективності системи для порівняння якостей систем між собою (в економіці це — прибуток, у соціальній сфері — заробітна плата окремих верств населення, а не середня зарплата, яка приховує розмежування народу, якість життя, в екології — баланс процесів в екосистемі, в інформатиці це — частина прибутку від використання засобів інформатики).
Побудована модель дає можливість обчислити оптимальний алгоритм керування. Використання слова «оптимальний» без відповідної моделі — це нісенітниця.
ВИСНОВКИ
1. Україні конче необхідна затверджена на офіційному рівні системна концепція розвитку держави. Існуюча практика створення окремих, не пов’язаних між собою концепцій з різних напрямків функціонування держави в режимі волюнтаристських пріоритетів є недоцільною.
2. Викладену схему концепції потрібно використовувати для розробки бюджету країни. Це дасть можливість позбавитись безглуздих термінів, вигаданих депутатами, на кшталт «економіка розвитку» та «економіка проїдання».
3. Громадяни України мають уміти контролювати свою владу та змусити її засвоїти сучасні засоби керування державою, адже 15 років незалежності України успіху майже не мали. На жаль.
