Що таке "Єсенін" і як із ним товаришувати
Причина чи не найбільшої фобії ХХ століття - русофобії - полягала, мабуть, у принциповому нерозумінні суті російського експансіонізму.
Один із класиків геополітики Х.Дж.Маккіндер уважав, що модель поведінки Росії визначало і визначатиме її "центральне стратегічне положення" в Євразії, що дає змогу "в усіх напрямках, за винятком півночі, завдавати, а водночас і зазнавати ударів". Ба більше, вчений стверджував, що якби цю територію захопили, наприклад, китайці, вони становили б іще більшу небезпеку "для світової свободи". Отож річ не саме в росіянах.
Деякі інші дослідники пояснювали експансивність росіян своєрідним історичним досвідом східних слов'ян, що виживали в боротьбі зі складними природними умовами, користуючися вирубно-вогневим землеробством. Вивільнений завдяки вирубуванню та спалюванню лісу грунт давав добрий урожай упродовж лише кількох років - а тоді доводилося розчищати від лісу нову ділянку.
Фернан Бродель, описуючи завоювання росіянами Сибіру та Аляски, підкреслює, що це просування засновувалося на військовій силі. З наведеного ним документа також випливає, що російські казаки чинили всілякі "утиски та жорстокості". А відомий учений Лев Гумільов пише, що росіяни закріпилися в Сибіру тому, що мали контакт із місцевим населенням. Але вони не винищували його, як це зробили англосакси з американськими індіанцями.
Розібратися в "загадковій російській душі" й заразом зрозуміти, як "національний характер" росіян впливає на політику Росії, можна спробувати за допомогою соціоніки. Певні паралелі між душею народу та душею індивіда проводив іще Лебон; щодо Росії таку спробу зроблено, але не розвинено в праці Міро Продум "Нація золотих комірців". У ній російський національний соціотип визначено (ймовірно, справедливо) як "Єсенін" - інтуїтивно-етичний інтроверт.
Одна з важливих рис "Єсеніна" - ірраціональність, яка породжує певну непередбачуваність поведінки (посилену відсутністю сильного логічного складника). Відомий анекдот про класичний російський бізнес: "Вкрасти ящик горілки, продати задешево, а гроші - пропити".
Така особливість багато в чому визначає екстенсивний шлях розвитку (ним був, зокрема, й соціалізм, що затвердився у радянській Росії). Брак організації компенсується витратою ресурсів, отриманням іноземних кредитів, спробами загарбань. Головним ресурсом російської влади завжди був народ. Його занапащали на будуваннях Петербургів і Біломоро-Балтійських каналів, його "розкуркулювали", аби індустріалізувати країну, його без ліку кидали під танки, щоб зупинити ворога. У пострадянській Росії початкове накопичення капіталу відбувається не завдяки вмілому розвиткові торгівлі, як це було в Італії, чи грамотним та масштабним фінансовим операціям, за прикладом Німеччини, а шляхом найжорсткішого перерозподілу прибутків (розрив між найбіднішими та найзаможнішими 26:1, схоже, не має аналогів у світі).
Звичайно, річ тут не тільки в рисах соціотипу "Єсеніна", але й в особливостях історичного розвитку. А також у характері російської еліти, в якій часто починали переважати інші соціотипи з "сенсорним" (зі сприйняттям світу через призму відчуттів, із розвинутою силовою функцією) або "логічним" забарвленням. Почасти тому, що російська еліта майже не бувала етнічно суто російською.
Ознака спрямованого всередину (інтровертованого) інтуїтивного складника - мрійливість, схильність підкорятися впливу суперідей, грандіозних планів. А вплив етичного складника породжує надзвичайно поширене переконання в особливій місії Росії - заступниці слов'янських народів, захисниці православ'я, а після Жовтневої революції - оплоту всього прогресивного людства.
Спрямований назовні етичний складник багато в чому пояснює особливості російської експансії. Для СРСР у сфері зовнішньої політики стало фатальним усвідомлення того, що він не несе світові найкращого (найкращий лад, найкраще життя для "людини праці"...) Якщо європейці послідовно експлуатували свої колонії, то СРСР більше давав своїм сателітам, ніж брав від них. Але поводитися при цьому "молодшим братам" належало добре. Всі мусили дотримуватися певних етичних стандартів, що призводило до неминучого диктату в галузі ідеології та культури.
Ядро етичного складника - емоційність. Вона породжує проблеми й у зовнішній, і у внутрішній політиці. Емоційне сприйняття за умов нестабільності уможливлює ефект самостимулювання, відомий синергетикам як "blow up". Це режим надшвидкого наростання процесів, за якого характерні величини (температура, енергія тощо) необмежено зростають за скінченний час.
Такі ефекти часто нагадують про себе в російській Думі, коли захоплено ухвалюються похапливі й вочевидь емоційні рішення (про "відновлення" СРСР, невизнання передачі Криму Україні тощо).
Хотілося б особливо зупинитися на "сугестивній" функції, що нею в інтуїтивно-етичного інтроверта є сила. Він добре піддається "навіюванням" за допомогою сили. І це цілком може пояснити традиційно помітну роль силових інститутів у проведенні російської політики, хай то буде армія, чи КДБ, що не мав аналогів... До силового складника можна зарахувати й перерозвинений ВПК, потужну Службу зовнішньої розвідки, горезвісну "російську мафію". Навіть перенацілення країни на економічні пріоритети не привело до викорінення такої тенденції. Ми бачили, наскільки значущим було усунення Коржакова за допомогою Лебедя, а Лебедя - завдяки піднесенню Куликова.
Як мінімум через географічне сусідство та залежність від російської сировини Україна приречена на співіснування з Росією. Хотілося б, щоб воно було мирним і плідним. Задля цього треба усвідомити і, якщо можливо, використати деякі тенденції в розвитку Росії.
Економічне піднесення може стати справжньою основою російської експансії. Росія все ще надзвичайно багата на ресурси, а це зберігає для неї можливість вдалого екстенсивного розвитку. Не випадає сподіватися масового запровадження тут передових технологій (через ірраціональність і послаблення логічної функції). Натомість бачимо прагнення росіян використати свою територію під супермагістралі (наприклад, "Азія - Європа") й нафтопроводи. Успіх чи неуспіх цих проектів критично важливі для Росії. Україна втрачає свій шанс, не знаходячи способу зацікавити росіян у транспортуванні їхніх товарів через українську територію.
Злиття Білорусі та Росії оживить колективістську етику росіян. Це дуже небезпечно, бо нас знову почнуть розглядати як "внутрішню" складову, зобов'язану бути втягнутою у російські суперплани. Загравання з НАТО сприйматимуться як "зрада" - а до зрадників у Росії прийнято застосовувати силові методи переконання (аж до задушення, тобто перекривання газових кранів).
Хтось із великих українських політиків повинен активізувати контакти з російськими ЗМІ і, граючи на етичних струнах, пояснити позицію України (бажано навіть виробити спеціальну етичну концепцію для використання на російському напрямку). Якщо нас почнуть сприймати як братів, які перебувають зовні, ми потрапимо під вплив екстравертованої етичної настанови. Водночас російська еліта на сьогодні має помітне логічне забарвлення (у т. ч. Борис Єльцин і Євгеній Примаков, із якими доведеться домовлятися). І з нею треба буде працювати, послідовно пояснюючи невигідність загострення відносин з Україною, як це було під час блокування спроби росіян зірвати українсько-пакистанський танковий контракт. Щоб не надто впливали на наші відносини, як стверджує РНБО, роки пасивного чи активного сонця.
