Скільки до перемоги?

У четвер у Києві відбувся Український форум з оборони і безпеки’17. Нещодавно вже проводили 10-й Київський безпековий форум, але відпрацюванням якогось більш-менш чіткого алгоритму безпекової стратегії він, на жаль, не відзначився. Той майданчик виглядав більше як клуб, де можна було не стільки предметно обсудити нагальні проблеми безпеки та оборони, скільки просто поговорити на задані теми. Другий український форум з оборони та безпеки мав більше конкретики і навіть гостроти, зокрема з подачі західних гостей. Тон дискусії, так би мовити, був заданий з його відкриття. Головний акцент обговорень — інвестиційні можливості вітчизняного ринку оборони та безпеки. З одного боку, військові керівники розповіли про плани, а отже, попит на відповідні розробки та технології, з другого — виробники розповіли про умови і здатність задовольнити згаданий попит, з третього — інвестори поділились, наскільки готові до вкладання активів у ті чи інші проекти. І все це в руслі конкретної проблематики та викликів гібридної агресії з боку РФ.

Варто пригадати, що перший такий форум відбувся більш ніж рік тому — 18 лютого 2016-го. Таким чином цей форум, організований компанією A7 CONFERENCES під патронатом Міністерства оборони України та Державного концерну «Укроборонпром», на думку його організаторів, став провідною платформою для діалогу влади і бізнесу.

Учора на відкритті заходу голова робочої групи з питань безпеки від України в Тристоронній контактній групі у Мінську Євген Марчук чітко окреслив базовий спектр питань, на які необхідно дати відповіді вже зараз: «На подібних зустрічах необхідно, окрім суто промислових і військових питань, намагатися дати відповіді на ті питання, на які сьогодні в публічній сфері поки що остаточної відповіді немає. Яка стратегія нашої поведінки з Росією хоча б на п’ять років? Звичайно, є очевидна річ — війна. Але має бути стратегія, до якої входить досить багато складових компонентів, зокрема невоєнного характеру. Який буде кордон на 5, 7, 10 років з РФ? Кордон не лише у фізичному значенні, а й в економічному. Яка роль російського бізнесу в Україні? І багато інших питань. Крім того, нам треба відповісти на наступне, певною мірою філософське, питання. А саме: війна і демократія — не дуже хороші сусіди. Але Україна, на жаль, переживає унікальну ситуацію, адже жодна із європейських країн такого не зазнавала: де-факто маємо специфічну війну і при цьому процес демократизації українського суспільства, реформи в політичній, судовій системах тощо. А як жити із демократичними принципами у війні з ворогом, який демонстративно цими принципами не керується? Відповіді на ці питання мають бути зрозумілими не лише для керівників держави, а й для переважної кількості громадян. Простіше кажучи, коли воювати буде тільки Генштаб і Міністерство оборони, ми цю війну не виграємо. Це моя особиста думка. Безумовно, без Генштабу, без ЗСУ ми її також не виграємо. Що це означає? Це означає, що РФ воює проти України не тільки збройними силами. Зараз для фахівців очевидно, що в протистоянні, у специфічній війні РФ проти України дуже змістився акцент у бік спеціальних операцій, спеціальних служб. Чи готова Україна в повному обсязі вистояти? Готова. Але ще багато чого треба зробити. Я вже не кажу про медійні війська Росії і нашу медійну українську сферу. У нас дуже нерівні сили і дуже непроста в цьому сенсі ситуація. Звичайно, без могутніх, сучасних, модернізованих Збройних сил нам також не вистояти».

Євген Марчук як учасник контактної групи в Мінську в безпековій сфері поділився особливостями переговорів з РФ: «Будемо сподіватися, що для переговорного процесу ці зустрічі матимуть практичне значення, оскільки переговори з РФ в Мінську є чи не єдиним публічним інструментом. Я маю на увазі мінський переговорний процес Нормандської четвірки. Під час переговорів російська сторона використовує аргументацію, відверто кажучи, інколи досить непросту для того, щоб створювати тиск на Україну. Але, як правило, завжди завершуються ці засідання, незалежно від результату, обміном, образно висловлюючись, ресурсами. Протиставляються аргументи, за якими є людські, економічні та, перш за все, військові ресурси. Аргументи, за якими лише слова, войовнича риторика, свята патріотична сміливість зазвичай не працюють».

МАЛЮНОК МИКИТИ ТИТОВА

Панельні дискусії на заході торкались тем посилення економічного потенціалу України шляхом трансформації сектору безпеки та оборони; бізнесової сфери, яка стосується оборони, реформ, інвестицій та експорту; оборони в повітрі, на землі, морі, а також нагальної сфери, яка в сучасних умовах вийшла на форвард актуальних тем — кіберпростору та інформаційних технологій.

У суспільство певні експерти (ними стало багато з тих, хто в житті не мав стосунку до армії) часто вкидають різноманітні теми, які вимагають фахової оцінки, зокрема тема про введення воєнного стану на сході України. Дійсно, воєнний стан було необхідно вводити і з об’єктивних, і з правових причин ще весною або хоча б літом 2014 року, коли треба було максимально підпорядкувати, акумулювати та організувати всі сили для відновлення контролю на всій території Донбасу. Це, до речі, не означало нехтування побажаннями та вимогами місцевого населення, начебто інтереси якого намагались представляти маріонетки Кремля. Взагалі воєнний стан багатьма, очевидно, демонізувався. Але тепер, на третьому році війни, ми маємо нові умови, які полягають в тому числі у взятих українською стороною обов’язках. З другого боку, схід України фактично вже існує в часткових умовах воєнного стану, які офіційно ніде не прописані. Влада пішла шляхом створення так званих військово-цивільних адміністрацій, що свідчить про особливі умови владного представництва на сході України в двох областях. Євген Марчук вважає, що «введення воєнного стану — це надзвичайно гостра, відповідальна і складна процедура... Абсолютно не виключено, що Росія може спровокувати Україну. І може це зробити, виходячи з логіки її попередньої поведінки, хоч як би це зараз здавалося неймовірним. І буде правильним рішення щодо запровадження правового режиму воєнного стану. Можливо, не на всій території».

У свою чергу заступник міністра оборони України Ігор Павловський заявив на форумі: «На сьогодні у випадку розвитку конфлікту на сході України, у випадку введення воєнного стану ЗСУ, підтягнувши підготовлений резерв, повністю в стані виконати вимоги керівництва держави в частині підтягування і розгортання для повного його застосування. Тут проблем немає». При цьому І. Павловський зазначив, що завдяки Мінським угодам ЗСУ мали можливість досягнути якісно нового рівня.

«Суспільство готове до будь-чого, але воно хоче бачити чіткі настанови і діалог, — сказав керівник проекту «Реформа системи житлового забезпечення» Глен Грант, коментуючи питання, чи готові українці до введення воєнного стану. — Але суспільство зараз дуже відокремлено від Генштабу. Це видно з того, як спочатку добровольчі батальйони взяли на себе важливу роль оборони, а потім влада ці батальйони почала відкидати». Остання тема, звичайно, вимагала окремої дискусії, адже, як відомо, добровольчі батальйони за всієї їхньої позитивної ролі на перших кроках війни часто перетворювались на автономні загони, що вкрай ускладнювало координацію оборонних дій. Безумовно, також існував ризик перетворення деяких із цих загонів на «банди», внаслідок відсутності належного контролю і дисципліни в умовах війни. Проте згадані добровольчі батальйони пройшли необхідні етапи для того, щоб стати в цілому частинами єдиної оборонної системи.

Щодо здатності України і оборонного комплексу зокрема виконати вимоги Президента стосовно відповідності українського війська стандартам НАТО до 2020 року представники виробників військової техніки заявили, що в Україні немає органів сертифікації, лабораторій, обладнання і спеціалістів, які були б акредитованими і могли ці критерії офіційно «на папері» визнати. На думку голови Ради директорів ПрАТ «Науково-виробниче об’єднання «Практика» Олега Висоцького, для цього поки що нічого не роблять. Відповідно хоч які б інновації відбувалися та скільки б випробувань проводили, задокументувати відповідність натівським стандартам немає можливості.

Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, який на форумі представляв Лігу оборонних підприємств України, зазначив, що «лібералізація ринку озброєнь в Україні є життєвою потребою гарантування безпеки та оборони України, реалізація чого може допомогти забезпечити Збройні сили та ІВФ України сучасними озброєнням та військовою технікою на 50%. Решту 50% можна забезпечити лише за рахунок військово-технічного співробітництва із західними країнами». На думку Валентина Бадрака, треба творити історію успіху щодо розвитку ВТС з країнами ЄС та НАТО і оснащення за рахунок цього ЗСУ та ІВФ передовими високотехнологічними зразками ОВТ іноземного виробництва.

На форумі виступило багато експертів, представників влади та оборонного комплексу. Обговорили питання миротворчої місії (виявляється, на її утримання потрібен бюджет 900 млн євро на рік), проблематику із перекриттям енергопостачання до окупованих територій, секретності військових та стратегічних об’єктів тощо. Нагальним залишилося питання розробки чіткої стратегії, в основі якої лежить не просто побудова якісної оборони, а й за нинішніх умов війни — перемога.