«Скільки коштує місце у виборчому списку?»
Заява голови Комітету виборців України Ігоря Попова про те, що прохідне місце у виборчому списку провладної партії можна придбати за $2—14 млн. (див. «День» від 5 серпня ц.р.), наробила багато галасу. Нагадаємо, що голова КВУ не зміг сказати, хто скільки бере за місце в списку, оскільки «різні люди називають різні цифри»: «Проте розкиданість цін не така висока, і в прохідній частині в різних партіях місце зараз коштує в парламенті від $2 до $7 млн., залежно від того, хто платить, коли платить і наскільки високим є це місце». Одним із перших відреагував на заяву Попова перший заступник голови центрального виконкому партії Народний союз «Наша Україна» Ігор Жданов. (Ігор Попов, зокрема, повідомив, що, за інформацією КВУ, один київський чиновник уже придбав собі та синові два місця в списку партії Народний союз «Наша Україна» за $14 млн.) «Інформація, яку поширив Ігор Попов, помилкова. На цей час питання внесення персоналій у виборчий список не розглядається і не входить у порядок денний роботи партії», — цитує пана Жданова Інтерфакс- Україна з посиланням на прес-службу НСНУ. За словами І. Жданова, «процедура формування партійного виборчого списку буде чесною та прозорою, кожен член партії матиме можливість визначитися щодо тієї чи іншої кандидатури в списку». Спростовують заяву голови КВУ й у партії «Батьківщина». Інші українські політики визнають, що депутатські мандати є об’єктами купівлі- продажу. Не забуваючи при цьому наголошувати: мовляв, у їхній партії місцями у виборчому списку не торгують...
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ , фракція Народної партії:
— Практика ця в українській політиці, на жаль, не нова, а в 2002-му отримала характер просто-таки масового явища. До нинішнього парламенту чимало депутатів-списковиків пройшли саме таким чином. Пригадайте: одразу після обрання вони масово виходили з «рідних» партій, оскільки їх там, власне, ніколи ніщо особливо не тримало. Та й аргументація була проста: ми вам гроші — ви нам депутатство, результату досягнуто — зобов’язання зняті.
Я як професійний політик, таке явище вважаю просто диким. Звісно, будь-яка виборча кампанія — вельми багатовитратний захід, проте в цивілізованих країнах алгоритм її фінансування давно вироблений і неухильно дотримується. Якщо, наприклад, у Штатах розкривається незаконність матеріального забезпечення хоч би одного сегмента кампанії, виникає серйозний скандал. А в нас на це досі дивляться крізь пальці.
Наголошую, що «купівлею» місць займаються саме бізнесмени, а не політики. Для них проходження до парламенту пов’язане не з прагненням реалізувати якісь ідеологічні позиції, покращити життя людей, а з можливістю в кілька разів, шляхом лобіювання, отримання доступ до високих кабінетів, збільшити обсяги власних капіталів. При цьому сплачені за депутатство мільйонні суми не є для них, на відміну від не лише звичайних громадян, але навіть від професійних політиків, значними. У їхньому розумінні кілька мільйонів — цілком прийнятна вартість крісла в залі Верховної Ради. Більш того, подібна, повторюся, дикість, — не рідкість і для низового рівня, місцевих рад, де до списків потрапляють часом і поготів одіозні особистості.
Рецепт вирішення проблеми один: основні політичні (!) гравці, вже, швидше за все, після березня 2006 повинні між собою однозначно оговорити алгоритм легітимного фінансування кампанії. Саме справжні політики, які прийшли до влади, як кажуть, «усерйоз і надовго», а не на хвилі цинізму та популізму, більше за інших у цьому зацікавлені. А якщо ні, то Верховній Раді так і не стати повноцінним представницьким, як записано в Конституції, законодавчим органом.
Володимир ФІЛЕНКО , фракція «Наша Україна»:
— Не виключаю, що практика така справді існує. Так, нещодавно Олександр Мороз озвучував приблизну «вартість» одного місця в потенційно прохідному списку — від 2 до 5 мільйонів. До партії «Наша Україна», колишньої ПРП, членом якої я є, із подібними пропозиціями ніхто поки що не звертався і, знаючи принциповість наших позицій, навряд чи звернеться. Тим паче, що на минулих виборах ми входили до складу блоку, у форматі якого подібні речі були б ще нереальнішими. Хоча, звісно, можна уточнити в Безсмертного...
Михайло ДОБКІН , СДПУ(О):
— Заяви КВУ, на жаль, небезпідставні. Місця в списках справді активно продають і купують. Причин для цього чимало: від бажання одних отримати депутатську недоторканність — до бажання інших реалізувати власні амбіції за чужий рахунок.
Про інших не судитиму, але про нашу партію скажу однозначно: в соціал-демократичному середовищі «комерсантів» немає, не було і ніколи не буде. Більш того, з охочих потрапити в нашу фракцію у нинішньому парламенті буквально «черга» шикується, в тому числі, відзначу, й із представників провладних сил. Люди добре розуміють, що СДПУ(О) не лише пройде до парламенту п’ятого скликання, а й братиме участь у формуванні коаліційного уряду. Охочих приєднатися до цього процесу, звісна річ, чимало, проте ми марними надіями нікого не тішимо. На сьогодні вже є, умовно кажучи, двадцять народних депутатів, які теоретично сформують кістяк списку, плюс — регіональні лідери, які заслужили мандати своєю, без перебільшення, подвижницькою працею.
Спостерігаючи за колегами по сесійному залу і в жодному разі не бажаючи нікого з них образити, скажу: чим партія менша, чим менше має шансів на самостійне проходження, тим відчайдушніше вона «торгує» своїми місцями. «Продажними» закладають, як правило, від двох до п’яти позицій у першій десятці, а вилучені кошти вкладають у ведення виборчої кампанії. Скільки це коштує, особисто я не знаю, чим і пишаюся.
