Соціологія та політика — погляд iз майбутнього

Чим цікавляться люди в чотирнадцять років? Виявляється, не тільки рейвом, відеоіграми чи іншими плодами масової культури. Дев’ятикласник Богдан Терещенко сам (!) опитав у Києві в два етапи 594 особи по телефону. Мета опитування — визначення партійних симпатій киян перед виборами до парламенту.

Загалом це не просто опитування, а спроба повноцінного дослідження — з визначенням теоретичного контексту, аналізом динаміки рейтингів партій, специфіки їхніх виборчих кампаній і груп потенційних прихильників. Так, не все в цьому дослідженні відповідає канонам «дорослої» науки. Але спроможність автора до орієнтування в масивах наукової інформації й до самостійного наукового пошуку очевидна. Чого варта лише назва роботи: «Спроба соціологічного аналізу залежності політичних переваг київського електорату від вікових, статевих і соціальних характеристик під час кампанії з виборів народних депутатів України 1998 року». Причому батьки Богдана — люди, за їхніми словами, аполітичні, а на сина вони дивляться з «постійним подивом». Виступаючи в одному зі «Сніданків з «1+1», він вразив недитячою глибиною мислення й чіткістю викладу своєї позиції. Це й стало приводом для зустрічі з Богданом у редакції «Дня». Розмовляючи з ним, мимоволі згадуєш наших державних діячів, котрі часто мають серйозні проблеми зі зрозумілим викладом власної думки (а про офіційну точку зору годі й казати).

— Богдане, чим викликано твій інтерес до соціології? Чому ти вирішив сам провести опитування?

— Цю роботу мені запропонувала зробити вчителька математики. Але позаяк мене більше цікавлять гуманітарні дисципліни, то й вирішив перевести дослідницьке завдання з площини математики у площину соціології.

— А коли ти визначився у своєму інтересі до гуманітарних наук?

— Недавно, приблизно з п’ятого класу. Причому спершу мене зацікавила журналістика, й я раніше відвідував заняття секції ЮНПрес при Київському палаці дітей та юнацтва. Але потім я вирішив, що мій стиль залишає бажати кращого й навряд чи в мене є перспектива журналістської кар’єри. Згодом мій інтерес змістився в бік історії, літератури, англійської й меншою мірою соціології. Тоді це сталося, мабуть, підсвідомо, хоча зараз я розумію, що тут позначився вплив моєї колишньої вчительки української мови й літератури Аліни Олегівни Пастухової — людини, яку я дуже поважаю.

— Твої однолітки цікавляться політикою?

— Я не спілкуюся з ними на політичні теми, оскільки в нас це не заведено. Дехто цікавиться, а для деяких — це «terra incognita», яку вони не хочуть відкривати. Серед тих, хто цікавиться, я б відзначив оптимізм i, умовно кажучи, деяку прогресивність поглядів — з одного боку. З іншого — несталість політичних симпатій.

— Оскільки ти цікавишся політикою, то, мабуть, спостерігаєш за політиками — по ТБ, на шпальтах газет. Як ти гадаєш, вони частіше говорять правду чи ні?

— Думаю, не завжди. Причому не можна сказати, що вони навмисно брешуть. Просто подання фактів у вигідному для себе світлі — це особливість такої професії, як політика. В те, що політики дійсно брешуть, мені поки не хочеться вірити.

— Але політичних лідерів багато, й вони кажуть різні, часто протилежні речі. Значить хтось із них бреше? Чи помиляється?

— Істина має багато граней. Все залежить від кута зору.

— Інтерес до політики у твоєму віці дивний. Що «там» такого цікавого?

— Передусім мені небайдуже, як розвиватимуться події в Україні. Й, звичайно, політика — це гра. Цікавість тут схожа на спортивний або біржовий інтерес.

— У будь-якій грі є ставки. Як ти вважаєш, що є ставкою в політичних іграх?

— Довіра людей. Політики грають вірою, котра й визначає прояв матеріальних факторів.

— Коли ти проводив опитування, як реагували люди на те, що їх про політичні симпатії запитує школяр?

— Я запитував респондентів по телефону, й їм важко було визначити вік за голосом. Реакції були різні: роздратування, відмова від відповіді, «не морочте голови» тощо. Мені запам’ятався кумедний випадок. Літня жінка, змістовно й емоційно висловивши все, що вона думає з приводу нинішньої ситуації, побідкалася на «нинішню невиховану, нахабну молодь» і сказала: «Ну що я вам розповідаю? Адже ви теж п’ятдесятилітня жінка? Чи молодша?» Я сказав, що молодша.

— І за кого вона збиралася голосувати?

— Ви натякаєте на комуністів?

— Ні. Просто цікаво, кому «дістався» такий активний виборець?

— Здається, вона взагалі не збиралася йти на вибори.

— Богдане, плани після школи?

— Остаточно я ще не визначився. Втім, думаю, це буде науково-дослідницька робота в одній з трьох областей знань: історія, література, англійська. Звичайно, я розумію, що важливим є і матеріальний бік, і, можливо, доведеться обирати між добрим заробітком і тим, що мене дійсно цікавить. Хоча не хотілося б жертвувати улюбленою справою заради грошей. Тим більше я вважаю, що немає гарантовано програшних або гарантовано виграшних професій. У будь-якій з них можна досягти як матеріального, так і морального, особистісного успіху.

— Ти напевно зустрічав своїх однолітків, котрі миють машини, продають сигарети в підземних переходах або жебракують у метро. Які думки, почуття викликає це в тебе?

— Жаль. Від того, що суспільство й середовище змушують їх займатися подібними речами. Хоча я не вважаю, що це ганебні способи заробітку. Це маргінальні заняття, що в більшості, й у мене в тому числі, викликають передусім жаль. У людей, котрі займаються жебракуванням, відсутні моральні бар’єри через низьку ступінь самоповаги. Щоб займатися цим, потрібно абсолютно не цінувати себе. Щось більш визначене я міг би сказати, якби поспілкувався з цими людьми, зрозумівши хід їхніх думок.

P.S. Між іншим, нинішні старшокласники — це виборці на наступних парламентських виборах.

ФОТО ВІКТОРА МАРУЩЕНКА / «День»
З «ДНЕМ» ПОЧИНАЄ СВІЙ ДЕНЬ НЕ ЛИШЕ ТЕПЕРІШНЯ, АЛЕ Й МАЙБУТНЯ ЕЛІТА