Технології морального терору знову в дії
Обставини арештів високопоставлених чиновників та знаних політиків, які символізують собою минулу владу, аналітики коментують по-різному. Дехто веде мову про підсвідомі настрої помсти в очільників влади нинішньої, інші акцентують увагу на садизмі, на бажанні завдати своїм політичним опонентам якомога більшого болю. Загалом же незалежні спостерігачі сходяться на наявності невиправданої, немотивованої агресивності з боку можновладців та виконавців їхньої волі з силових структур.
Насправді агресивність цілком мотивована, а жорстокість виправдана — ясна річ, не моральними нормами, яких начебто дотримуються ті, хто при владі, демонстративно за будь-якої нагоди хрестячи лоби і розводячи про високі матерії, а політичною доцільністю. Ледь не написав тут «революційною», хоча насправді йдеться про доцільність прямо протилежну, контрреволюційну, покликану спинити плин історії та законсервувати чинну владу, її режим і сфери інтересів назавжди.
Сенс того, що відбувається, полягає у наочному доведенні, що в людини немає і не може бути особистого життя, приватної сфери. У будь-який момент її можуть висмикнути з сім’ї, з роботи, зі спілкування з друзями, з прогулянки «компетентні органи». Розслабитися не можна — спершу тебе починають запрошувати на допити як свідка — розкажіть, мовляв, як було тоді й тоді, потім переходять до досить абстрактних звинувачень, які обговорюються у ЗМІ, на телевізійних прямих ефірах і, звичайно, на кухнях по всій Україні, потім жертву треба трохи відпустити, щоб розслабилася, — і бац! Арешт чи то під час виклику до прокуратури, чи то вдома, чи то на роботі. Можна дати погуляти кілька тижнів під підписку про невиїзд, тоді напруження дещо спаде, і арешт впаде на людину як щось несподіване. І це на очах усієї країни, щоб розуміла: ніхто не застрахований від подібного.
Саме тому екс-прем’єрку витягують на допити з реанімаційної палати тяжко хворого чоловіка. Саме тому обвинувачення колишньому міністрові внутрішніх справ з’являється у переддень його 50-річчя, а арешт проводять під час прогулянки з цуциком тоді, коли католицький, протестантський і значна частина православного світу відзначає Різдво Христове. Саме тому колишнього першого заступника міністра юстиції арештовують того дня, коли народжується його дочка. І саме тому інформацію про реанімацію справи про масові безпорядки 9 березня 2001 року оприлюднюють точно до десятої річниці «України без Кучми». Зрештою, саме тому усіх цих та інших представників колишньої влади утримують під час слідства за ѓратами, тоді як набагато небезпечніших для пересічних перехожих на вулиці персонажів у чеканні на суд любесенько відправляють додому.
Іншими словами, йдеться не про психологію очільників нинішньої влади та їхніх пахолків (хоча і її не треба залишати без уваги — он яке задоволення читалося на обличчях «біло-блакитних» учасників парламентських погромів 27 квітня і 16 грудня), а про технології, використовувані ними у намаганні посіяти страх і деморалізацію у середовищі не тільки чинної, а й потенційної опозиції та у всьому українському суспільстві. Технології ці досконало відпрацьовані у часи бутності прокурором СРСР Вишинського, а наркомом «компетентних органів» — Єжова. Психологічно зламати, принизити, звести на пси гідність об’єкта звинувачень задовго до суду, посіяти у суспільстві атмосферу перманентного переляку та доносів, зруйнувати ті острівці більш-менш нормального життя, які має людина навіть за часів диктатури, — ось якою була мета тих персонажів, чию естафету підхоплено сьогодні в Україні.
Не може не лякати й те, що в цьому безпосередньо задіяні працівники СБУ. Так, за інформацією прес-секретаря екс-міністра внутрішніх справ Інни Кисіль, «близько 13.00 Юрій Луценко пішов гуляти із своєю собакою з будинку, де мешкає, на вулиці Старонаводницькій. Під час прогулянки його затримали 11 бійців «Альфи» і, нічого не повідомляючи, посадили до мікроавтобуса та повезли у невідомому напрямку». Повідомляють також, що утримують Луценка у слідчому ізоляторі Служби безпеки. Така задіяність у відверто політичних справах бійців спецпідрозділів та відповідних структур видається невипадковою — СБУ хочуть реінкарнувати як новітній аналог НКВД, звівши нанівець усі зусилля зі створення справді департизованої державницької спецслужби її першого голови Євгена Марчука та його колег.
А коли вдасться одних офіцерів МВС та СБУ «замазати» участю в політичних розправах, а інших — змусити піти у відставку, тоді проводити лінію не тільки на придушення будь-якої опозиції (заяв про те, що нинішня опозиція до наступних виборів зникне і що у чинного глави держави 2015 року не стане конкурентів, уже прозвучало з вуст речників влади чимало), а й на запобігання виникненню публічного вільнодумства стане значно легше. Бо ж самими тільки опозиційними політиками та колишніми чиновниками справа, ясна річ, не обмежиться, свідченням чого є поки що «точкові» удари по журналістах і правозахисниках. Переконаний — якщо ці категорії «вічно невдоволених» не зрозуміють, як тепер треба жити, відпрацьовані технології часів Вишинського-Єжова буде застосовано й до них.
А відтак справа не в тому, подобаються нам чи ні об’єкти новітніх репресій (серед них, як на мене, є люди достатньо симпатичні, є й далеко не моральні), а в тому, чи спрацюють технології насадження Великого Страху в сучасному українському суспільстві і чи вдасться спинити колісницю терору проти особистості, приватного життя та інакодумства. Якщо ні, то всі ми приречені жити та вмирати з відчуттям, що Старший брат невпинно стежить за тобою й доля твоя й близьких тобі людей від вас уже практично не залежить.
