Тернистий шлях до свободи

Російська влада вперто не хоче реєструвати Партію народної свободи (ПАРНАС). І навряд чи якісь суди у Росії можуть вирішити цю проблему: у «можливостях» російської вертикалі мало хто сумнівається. Можливо, співголови Партії народної свободи Михайло Касьянов, Борис Нємцов, Володимир Рижков і Володимир Мілов розраховували на диво (брати участь у майбутніх парламентських і президентських виборах), але чудес, як відомо, не буває. Кремлю не потрібні конкуренти: це доводилося неодноразово. У зв’язку з цим у російських лібералів виникла ідея створити новий протестний рух «НАХ-НАХ: голосуй против всех» для агітації за активний бойкот думських виборів. Учасники руху збираються роз’яснювати, що вибори, які відбудуться 4 грудня, нелегітимні, і закликати громадян псувати бюлетені. Нагадаємо, у російських бюлетенях відсутня графа «проти всіх», а закликати до бойкоту виборів — протизаконно.

«Перше і довге бажання у зв’язку з так званими «виборами» 4 грудня було просто відступитися, аби випадково не взяти участь у цій бридоті, — пише у своєму блозі на «Гранях.ру» російський письменник Віктор Шендерович. — Після роздумів, проте, прийшов до висновку, що прекрасна чистоплотність цього варіанту лише на руку владі: мовчазний протест просто розчиниться у натовпі звичайних пофігістів. ...Ідея масового голосування проти всього цього виборчого фарсу (за відсутності графи «проти всіх») здається мені правильною і емоційно, і раціонально. По-перше, у цьому немає лукавства, а по-друге, упевнений, що опозиція має змогу організувати вибірковий, але досить серйозний контроль на сотнях виборчих дільниць і отримати досить репрезентативні дані про вибір народу — реальні, а не «чуровські» цифри. Що ж до поросяти на ім’я Нах-нах, що став, з легкої руки Д. Бикова, емблемою нашого руху, то мені здається, що жорстка іронія — найбільш адекватна інтонація щодо фарсу 4 грудня».

Ми зателефонували одному із засновників руху «НАХ-НАХ» Борису Нємцову, аби детальніше поговорити про цю ініціативу, але, природно, наша розмова не обмежилася лише цією темою. Про значення подій ДКНС (рос. — Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП) двадцятирічної давності для пострадянського простору, особливості подальшого розвитку незалежних країн, зокрема України, судовий процес над Юлією Тимошенко (газову угоду від 2009 року), нинішні російсько-українські стосунки, партію ПАРНАС, відмінності російського і українського суспільств, ксенофобські та неонацистські рухи в інтерв’ю зі співголовою Партії народної свободи, членом Бюро Федеральної політради руху «Солидарность» Борисом НЄМЦОВИМ.

«КОМПЛЕКСИ ДКНС НАЙВИЩОЮ МІРОЮ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ У РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ»

— Борисе Юхимовичу, двадцять років тому у СРСР відбувалися події, які кардинальним чином вплинули на подальшу історію всього пострадянського простору. Зокрема, події, пов’язані з ДКНС. Як би Ви сьогодні оцінили ті події? Яке вони мали значення?

— По-перше, я пишаюся тим, що брав участь у тих історичних подіях і разом з Борисом Єльциним «очищав» Білий дім від ДКНС. Це, з одного боку, був день перемоги над ДКНС і комунізмом, а з іншого — день народження вільної Росії. Зараз російська влада усіляко намагається забути про ті історичні дні. Тому що вона є послідовником гекачепістів — вона ненавидить свободу, боїться, коли народ виходить на вулицю. І всі комплекси, зокрема й імперський, які були властиві членам ДКНС, найвищою мірою виявляються у нинішньої влади. З іншого боку, перемога вільної Росії дозволила країнам, які входили до СРСР, досить безкровно отримати свою незалежність. Тому я вважаю, що сьогоднішнє свято в Україні багато в чому пов’язане з подіями 19—22 серпня 1991 року. У зв’язку з цим я навіть пропонував усім українським президентам встановити пам’ятник Єльцину в Україні. Ніхто цього не зробив. Хоча Україна здобула незалежність абсолютно мирним шляхом завдяки Борису Єльцину.

— Так, але в Україні упродовж багатьох років велася своя боротьба, зокрема дисидентів, за незалежність.

— Я вважаю, що вільна Росія і незалежна Україна — це результат однієї загальної ланки. Українці дуже довго боролися за свою незалежність, але отримали вони її лише у серпні 1991 року.

— Виходячи з нинішнього стану країн пострадянського простору, яка з них зробила найбільш правильні висновки з подій ДКНС?

— Головним бенефіціаром у цьому сенсі стала Естонія. Це перша радянська республіка, що увійшла до зони євро. Якщо не помиляюся, нинішній інвестиційний рейтинг Естонії навіть вищий, ніж у США. Це не означає, що Естонія розв’язала усі свої економічні проблеми, але це означає, що вона дуже бурхливо розвивається. Поряд із Естонією я б також поставив інші країни Прибалтики — Латвію, Литву. Далі, попри величезні проблеми, йде Грузія. Українцям і росіянам є чому повчиться у Саакашвілі, зокрема вирішенню економічних і корупційних проблем. З тих країн, які дуже болісно переживають наслідки процесів розвалу Союзу, — це Узбекистан, Таджикистан, Киргизія і Туркменія, де нині встановлені дуже сильні диктаторські режими. І що сумно, серед них знаходиться Білорусь. У Білорусі божевільний диктатор тримає в катівнях політичних ув’язнених і знущається з власного народу (не лише політично, але й економічно). Білоруси зараз переживають найбільш глибоку економічну кризу, крах національної валюти, дике безробіття, зростання цін, репресії, зубожіння людей тощо.

«ПРОЦЕС НАД ТИМОШЕНКО НЕ МАЄ ЖОДНОГО СТОСУНКУ ДО СУДУ І ЗАКОНУ»

— Чим, на ваш погляд, Україна, яка відсвяткувала нещодавно 20-річчя незалежності, відрізняється від інших країн колишнього Радянського Союзу?

— Я як учасник помаранчевої революції був упевнений, що її демократичний вибір непохитний. Але зараз я розумію, що це не так. Адже святкування Дня Незалежності супроводжувалося утриманням лідера опозиції у в’язниці за абсолютно надуманими звинуваченнями. По-моєму, зрозуміло, що Тимошенко, підписуючи договір з Путіним, хабарів не брала. Не дивлячись на те, що позиції договору дійсно суперечливі, це вочевидь не тягне на злочин. Та й саме зіткнення між опозицією і міліцією в День Незалежності затьмарює свято. Ці процеси демонструють, що обраний Україною шлях до свободи і демократії поки що дуже вибоїстий і вразливий. Цей шлях сповнений різних політичних лазівок, вивертів і загроз. Тому хочу побажати українському народові надії, витримки і терпіння у боротьбі за свою свободу.

У нас у Санкт-Петербурзі зараз пройшли вибори за сценарієм Туркменбаші і Північної Кореї. Пані Матвієнко перемогла на них із результатом у 97% голосів, а на деяких дільницях вона набрала більше 100%. Я боюся, аби арешт Тимошенко не призвів до «туркменізації» або «лукашезації» України. Я не є палким фанатом Юлії Володимирівни, але утримання її у в’язниці — це ганьба для української державності. Процес над Тимошенко взагалі не має жодного відношення до суду і закону. Це суто політична розправа. І я ще раз переконався у цьому факті, коли Печерський суд відмовився запросити Путіна для надання свідчень. Адже їй ставлять провину за договір, який був підписаний саме з Володимиром Володимировичем. Зрозуміло, що, якби суд був правовим, то першим, кого б він запросив на засідання, став би Путін. Як можна звинувачувати людину у злочині, якщо того, хто був поряд з нею у «момент злочину», навіть не хочуть опитати.

— До речі, прес-секретар російського прем’єра Дмитро Пєсков не унеможливлює участі Володимира Путіна у судовому процесі як свідка.

— Думаю, це дуже хороший сигнал. Знаєте, я не вважаю святим ні Путіна, ні Тимошенко. Мені зрозуміло, що кожен з них, підписуючи цю угоду, захищав інтереси своєї країни. Поясню чому. Рівень недовіри між ними дійсно шалений. Тимошенко — символ помаранчевої революції. А Путін — смертельно боїться цієї революції, і вірити її лідерові він не буде ніколи. Тому уявити, що вони про щось кримінальне домовилися, я не можу. Я можу уявити, що Путін може домовитися про «розпилювання» «Газпрому» або що він з кимось із ФСБ може здійснювати непристойні справи, але щоб він здійснював злочинні дії зі своїм безпосереднім і очевидним ідеологічним супротивником — це видається абсолютно неймовірним.

«З ПУТІНСЬКОЮ РОСІЄЮ ЯНУКОВИЧ ПОСВАРИТЬСЯ»

— Проте багато хто в Україні засуджує Тимошенко за формулу, яку вона підписала в газових угодах 2009 року.

— Річ у тім, що угода укладалася поспіхом. Тоді йшла газова війна, коли замерзала Південна Європа. Ціна на газ, про яку тоді йшлося, — це дійсно європейська формула ціни. Відповідно, угода дуже схожа на ті, які були укладені з Італією, Німеччиною й іншими країнами Західної Європи. Тимошенко отримала 20-відсоткову знижку на перший рік закупівлі газу і дуже цьому зраділа. Ціна на нафту на час укладення договору була низькою, приблизно 70 доларів за барель. А ціна газу лінійно пов’язана з ціною на нафту. Юлія Володимирівна тоді не думала, що за рік-півтора нафта коштуватиме 110—120 доларів за барель, а газ, відповідно, 400 доларів і вище. І, повернувшись до України, вона оголосила, що ціна на газ доволі прийнятна (230 доларів). Вона думала, що на президентських виборах їй пощастить перемогти, і була близька до цього, а далі знижку можна буде продовжити. Але вибори вона програла, й Україна втратила знижки на газ.

Європа отримує величезні знижки на газ, бо Берлусконі — друг Путіна, а Меркель — його бізнес-партнер. Україна і Росія знаходяться зараз у стані розбіжностей, тому Європа купує газ на порядок дешевше. Юлії Володимирівні тоді варто було сказати: «Все сталося саме так, як сталося. Ніхто не думав, що ціна на нафту значно підніметься, ніхто не думав, що я програю вибори. А Януковичу потрібно повчитися у Меркель і Берлусконі, як потрібно домовлятися з Путіним». Але вона цього не сказала. Я пам’ятаю, коли ми брали участь у програмі Савіка Шустера, я говорив їй: «Юліє Володимирівно, скажіть як є. Немає жодного криміналу в тому, щоб обстоювати інтереси власної держави». Замість цього вона почала викручуватися. Природно, у Януковича з’явилася можливість звинуватити її у лукавстві і брехні. Я не можу пояснити, навіщо вона давала йому такі аргументи в руки.

Мені здається, що Тимошенко просто помилилася, а помилка — це не злочин. Водночас, я не вважаю європейську формулу ціни на газ поганою. Просто потрібно було боротися за таку ж систему знижок, яку мають Італія й Німеччина. І позиція українського уряду в цьому питанні має бути такою: «Газпром» зобов’язаний дати таку саму знижку Україні. Другий варіант поведінки: Україна погоджується на ціну, за якою купує газ Німеччина, мінус транзит. І тоді, мені здається, поля для конфліктів просто не буде. Чом би нинішньому керівництву країни не скористатися такими простими й очевидними пропозиціями. Замість цього, воно хоче посадити лідера опозиції у в’язницю і дезавуювати газові угоди. Українська влада відкрито заявляє: «Ми заарештували Тимошенко не з ненависті до неї, а для того, аби зробити нелегітимною газову угоду січня 2009 року». Але нелегітимною угода стане тільки після розгляду цієї справи в Стокгольмському арбітражному суді. Я не впевнений, що українська влада після «посадки» Юлії Володимирівни зможе виграти цей позов у Швеції. Тому що всі складові цієї угоди були легальними. Путін і Медведєв матимуть всі шанси виграти суд.

У результаті маємо таку ситуацію: Тимошенко з поганим станом здоров’я у СІЗО (народ розуміє, що команда Януковича посадила її, аби позбутися сильного політичного опонента), питання щодо газу не вирішене, скандал з Москвою продовжується. Медведєв вже зробив офіційну заяву, що всі позиції угоди виконуватимуться. І він має рацію. Де аргументи, аби їх не виконувати? Мій прогноз такий: з путінською Росією Янукович посвариться, Тимошенко посадить у в’язницю. Хоча йому варто було б домовитися з російською адміністрацією. Адже для Путіна і Медведєва «Газпром» — це бізнес. Отже, я упевнений, що домовленості, які не обмежують суверенітету України, можуть бути досягнуті. Я не вважаю прийнятною ситуацію, коли газова труба стає символом незалежності. Символом незалежності є інші речі.

— Тобто ви прогнозуєте, що україно-російські стосунки на рівні керівництва країн посилюватимуться? Напруженість у стосунках зростатиме?

— Це видно неозброєним оком. Путін, по суті, виступив на підтримку Тимошенко. Він зробив це з двох причин: по-перше, він не хоче переглядати умови газових угод, по-друге, він теж працює прем’єр-міністром, а якщо можна посадити українського прем’єр-міністра, то чому не можна зробити те ж саме в Росії? Природно, така позиція Кремля у справі Тимошенко лише підкреслює конфлікт між нинішніми урядами. За таких умов у України зараз немає жодних шансів домогтися результатів щодо перегляду ціни на газ. У результаті — страждає український народ.

«ВІДСУТНІСТЬ ІМПЕРСЬКИХ ТРАДИЦІЙ ДУЖЕ ВІДРІЗНЯЄ УКРАЇНЦІВ ВІД РОСІЯН»

— Як ви вважаєте, яку модель влади в Україні сьогодні вибудовує Віктор Янукович?

— Янукович хоче перервати чудову українську традицію: жоден із президентів України надовго на Банковій не затримувався. Змінюваність влади — це найграндіозніше досягнення 20 років Незалежності. Я Україні заздрю в цьому сенсі. Україна дійсно показує приклад, як потрібно міняти президентів легко і безкровно. Янукович, у свою чергу, хоче залишитися на своєму посту навіки. Це катастрофа для країни. Я вважаю, що чим швидше станеться зміна президента, тим краще для України. Це не тому, що я його прихильник або противник. Просто те, що він робить, називається «путінізація» країни. Цей термін містить такі «прекрасні» складові як: зубожіння народу, неправова держава, збагачення олігархів, відмова від демократичної моделі розвитку країни і, як наслідок, величезна кількість бідних людей. Для Януковича приклад Путіна дуже показовий і заразливий. Напевно, він не читав книжки Кучми: «Україна — не Росія».

— Але відомо, що українське суспільство відрізняється від російського. Чи вдасться надовго затриматися Януковичу на Банковій?

— Мене завжди приголомшувало спокійне ставлення українців до своїх начальників. Такої підлесливості і плазування, як у Росії, в Україні я не бачив ніколи. Це, мабуть, головна відмінність між нашими суспільствами. Причина в тому, що Українська держава багато в чому складається з регіонів, які завжди межували з Європою — це Захід, які були центром боротьби за Незалежність — Центр. Навіть східні і південні області України ніколи особливо не кланялися в ноги Москві. Я вважаю, що відсутність імперських традицій — це те, що дуже відрізняє українців від росіян. Ще один чинник у тому, що Україна — це все-таки країна православна, на відміну від Росії. Росія — це країна православно-мусульманська. І цей кавказький чинник (додамо сюди ще й імперські світогляди) штовхає Росію у бік тоталітаризму набагато сильніше, ніж бажання Януковича бути схожим на Путіна. Якщо в українців є гордість і відчуття гідності, то вони виберуть іншу людину на пост президента. Я не можу сказати, хто був найкращим президентом України за цих 20 років. Кравчуку українці можуть дякувати за те, що він є деяким символом Незалежності. Міняючи часто президентів, українці не дають їм можливості знахабніти і демонструвати свою негідність. Честь вам і хвала, що ви часто провітрюєте кабінети на Банковій. Я щиро бажаю, аби Янукович поповнив іконостас саме колишніх президентів України.

«ВИБОРИ В РОСІЇ — ЦЕ СПЕЦОПЕРАЦІЯ З ОБДУРЮВАННЯ ЛЮДЕЙ»

— Міністерство юстиції Російської Федерації відмовило у реєстрації Партії народної свободи (ПАРНАС). У чому причина, чому вас не реєструють?

— Тому що влада боїться опозиції, реального політичного конкурента. Вони бояться, що ми можемо розповісти про те, як озолотився член кооперативу «Озеро», де Путін був головою. Бояться, що ми розповімо про те, як став доларовим мільярдером друг Путіна — Тимченко. Вони бояться розповісти про стосунки Путіна з Абрамовичем. Боятися розповісти правду про Беслан: чому стріляли з танків і гранатометів по школі. Тому вони й чинять беззаконня.

— Ви є одним засновників руху «НаХ-наХ», який закликає до активного протесту під час парламентських і президентських виборів. Ви дійсно бачите в цьому вихід із ситуації?

— Річ у тім, що у нас у країні виборів як таких немає. Не важливо, як люди голосують, важливо, як вважають. Так ще Сталін говорив. Путін і голова нашої виборчої комісії Чуров «намалювали» Валентині Матвієнко 97% підтримки. Тому, з причини відсутності виборів, ми пропонуємо брати участь у протесті. Якщо мільйони людей проголосують проти всіх, то це продемонструє, що вибори в Росії — це абсолютний фарс.

— В Україні у другому турі президентських виборів-2010 громадян теж закликали голосувати «проти всіх», у результаті переміг Янукович.

— Так, але в Україні були вибори. З порушеннями, але були. Вони полягають у тому, що Тимошенко лише декілька відсотків програла Януковичу. А у нас про таке і згадки немає. Тому що вибори в Росії — це спецоперація з обдурювання людей. Підсумки голосування будуть написані задовго до волевиявлення у кабінеті Путіна. Ви що сумніваєтеся, що наступним президентом стане Путін?

— Партія «Правое дело» Михайла Прохорова — це реальний результат протистояння Путіна і Медведєва чи імітація протистояння?

— Прохоров очолив партію-маріонетку, яка повністю знаходиться під контролем Кремля — Суркова. Кремль поставив на посаду начальника штабу цієї партії людину з команди Жириновського — Шайхутдінова, поставив голову виконкому партії — Андрія Дунаєва з Кремля. Всі кадрові і політичні питання вирішує Сурков. Я вважаю, що Михайло Прохоров (який, до речі, не менше, ніж я, любить Україну) попросту помилився. Йому, напевно, набридло заробляти гроші.

«ЗДАЄТЬСЯ, НІБИ ПУТІН — ЗАРУЧНИК КАДИРОВА»

— Без підтримки суспільства у опозиції мало шансів. Але російське суспільство інертне. Де ви збираєтеся шукати силу для альтернативного варіанта розвитку країни?

— Єдиний варіант — це бути доступним, пристойним і йти до людей. Пробачте за банальність, але іншого варіанта я не бачу. Наш режим надзвичайно дратує ця ситуація. Один епізод із виборів Матвієнко. Будинки, де я агітував проти неї, були виключені з виборчих дільниць. То хіба таке неподобство можна уявити в Україні? У нинішньої російської опозиції обмежені ресурси. Ми перебуваємо у «чорних списках» на путінських телеканалах, тому розраховуємо на Інтернет — живі ЗМІ: «Эхо Москвы», «Коммерсант FM», «Радио Свобода», «Новую газету», «Ведомости», «Коммерсант», регіональну пресу і блогерів.

— Ще одна проблема Росії — це ксенофобські і неонацистські рухи, що набирають обертів. Російська влада довгий час контролювали їх, але, схоже, після виступів на Манежній площі у грудні минулого року багатотисячного натовпу з ксенофобськими гаслами зрозуміла, що виростила Франкенштейна. Яка вірогідність виходу ситуації з-під контролю?

— Вірогідність висока. Антикавказькі настрої, ксенофобія, вбивства на національному ґрунті — все це може підбурити ситуацію. Нинішній режим хотів розігрувати націоналістичну карту на свою користь (навіть зараз Путін підтягує Рогозіна з його «Конгрессом русских общин»), але потім зрозумів, що це — гра з вогнем. Сьогодні Кремль намагається якимось чином ці угруповання контролювати або нейтралізувати. Хоча джина з пляшки вони вже випустили. Кавказький чинник, якого, слава Богу, в Україні не існує, дуже небезпечний. Російський народ невдоволений тим, що Путін щороку виділяє кавказькому регіону по 7—8 мільярдів доларів. Тоді як регіони Сибіру, Уралу, Центру Росії ледь животіють. Зрозуміло, що безмежні витівки «кадировців» у Москві, які безкарно дозволяють собі ходити містом зі зброєю в руках, чіплятися до російських дівчат, створюють вельми напружену атмосферу в російському суспільстві. Замість припинити робити ставку на корумповані, бандитські угруповання на Кавказі, влада заграє з ними і вважає їх своєю опорою. У мене взагалі таке враження, що Путін є заручником Кадирова. Він його озброїв, а тепер боїться.