«Треба ставити фільтри...»

...А також про — імплементацію рішень Європейського суду, місце Конституційного Суду та інше — в інтерв’ю з українським юристом, доктором юридичних наук, професором, членом-кореспондентом Національної академії правових наук України, суддею Європейського суду з прав людини ad hoc, суддею та головою Постійної комісії Конституційного Суду України з міжнародних зв’язків Станіславом ШЕВЧУКОМ.

«ЯКБИ НЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ У КРАЇНІ В ОСТАННІ МІСЯЦІ, МИ ЩЕ РОКІВ 20 ЧЕКАЛИ Б НА СВОЄ ПРИЗНАЧЕННЯ...»

— Станіславе Володимировичу, коли чуєш відгуки про спілкування з пресою не тільки від чиновників, але й від представників творчих професій, то завжди розповідають про те, що журналісти ставлять некоректні запитання без огляду на професійну етику, перебріхують, а інколи навіть вигадують відповіді...

— Я, як людина, що має досвід роботи у Європейському суді з прав людини, добре розумію, що судді, політики такого рівня завжди перебувають у фокусі преси. Хоча між політиком і суддею є різниця, яку журналісти не завжди розуміють. Політики мають усвідомлювати, що журналісти формують громадську думку, і, якщо громадська думка буде викривлена, це вплине на переконання виборців, на їхній вибір, і тоді почнеться авторитарний режим.

— Про що не має права говорити суддя Конституційного Суду?

— На нас накладено законне обмеження — судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Тож я не маю права казати, що діяльність Президента, міністра, народного депутата мені подобається або ні, агітувати за чи проти, допомагати їм у виборчій кампанії, бути довіреною особою політика тощо.

— Тож не можна не тільки критикувати, але й хвалити чинну владу?

— Краще цього не робити. Так само це стосується справ, які розглядаються у суді. Не можна давати коментарі у процесі розгляду справи, але якщо рішення по справі вже прийнято, суддя може поінформувати громадськість про окремі аспекти прийнятого рішення. У нас навіть існувала така практика, що після винесення рішення суддя-доповідач йде у прес-центр і дає коментарі щодо щойно прийнятого рішення. Хоча я не можу з цим погодитися, оскільки це відбувається не на конференціях, не у наукових статтях тощо, а після проголошення рішення у приміщенні прес-центру КСУ. Буває так, що комусь із журналістів щось здається незрозумілим, і суддя починає коментувати, а це вже не є думкою суду, а лише власною думкою цього судді.

— Раніше посада судді КС була своєрідним засланням на почесну пенсію. Останніми місяцями ми бачимо як це все змінюється. Ось вам, наприклад, усього 45 років. Чи ви часом не наймолодший суддя в історії Конституційного Суду?

— Ні, зовсім ні. Є й ще молодші судді. Зокрема доктор юридичних наук, фахівець із конституційного права Ігор Сліденко. Йому всього 41 рік... Звичайно, якби не перетворення у країні в останні місяці, ми ще років 20 чекали б на своє призначення...

«ВАДИ КОНСТИТУЦІЇ 1996 р. ШВИДШЕ У ТОМУ, ЩО НАША ЕЛІТА ПРОСТО НЕ ВМІЄ ЖИТИ ЗА ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ»

— Нещодавно в історії нашої держави відбулася непересічна подія, коли представники усіх гілок влади зустрілися під пам’ятником Пилипові Орлику та вшанували його як творця першої, як вважається, Конституції України, а іноді кажуть — і Європи. У зв’язку із цим, мені здалося символічним, що очільники новітньої української держави, де жодного дня Конституція по справжньому не працювала, вшанували як покровителя української конституції саме Пилипа Орлика, чия Конституція теж, як відомо, жодного дня не працювала. Це вже якийсь вирок, чи цю історичну тяглість непрацюючої Конституції в Україні можна перервати?

— У нас, справді, найкращі проекти законів робить або опозиція, або вигнанці. Але потім вони приходять до влади, й приймають звичні для всіх правила гри, які ведуть нашу державу у глухий кут. Стосовно ж «Пактів» Пилипа Орлика... Інколи кажуть, що це перша Конституція Європи. Це неправда. Наступного року весь світ готується святкувати 800-річчя Британської Magna Carta Libertatum — «Великої хартії вольностей», першої працюючої Конституції у світі. Тож, звертаючись до 800-річного досвіду Magna Carta, головне у Конституції — не пафосний стиль тексту, а її реальна здатність обмежити владу.

Головна ідея Конституції це й є обмеження правовими засобами; це не просто мапа влади, це й інструмент, і система інститутів, і розуміння доктрини обмеження державної влади. Головне, щоб будь-яка влада не перевищила своїх меж та не перетворилася у тиранію. Власне, коли була створена американська конституція, вона, як відомо, була написана під впливом Давнього Риму та Шарля-Луї де Монтеск’є, який ввів поняття поділу влади — принцип політичної конкуренції, змагання різних гілок влади, що має заважати її узурпації в руках тирана, що ми могли спостерігати у роки президентства Віктора Януковича....

— Апологети т.зв. олігархічної республіки в Україні теж кажуть, що має бути змагання декількох фінансово-політичних угрупувань, аби їхня рівновага забезпечила сталий розвиток України... Здається це не те ж саме, але чим не розвиток ідей Шарля-Луї де Монтеск’є?

— Так, під час подій на Майдані еліта інтуїтивно відступила до більших повноважень парламенту, аби хоча б так відновити принцип поділу влади, порушений Віктором Януковичем. Коли кажуть про Конституцію 1996 року, вона є непогана... І її вади швидше у тому, що наша еліта просто не вміє жити за Конституцією. Не встигли Конституцію 1996 року прийняти, як одразу ж почали з’являтися проекти, яким чином цю Конституцію поліпшити під ті чи інші побажання різних політиків.

— Але ж із самого початку ця Конституція була компромісом, а компроміс, як відомо, однаково не влаштовує жодну зі сторін...

— Будь-яка Конституція є компромісом... Як мінімум — компромісом між владою і народом...

— З іншого боку, історія права знає вдалі приклади, коли Конституції ставали результатом не компромісів, а писалися групою незацікавлених експертів.

— Так, Конституцію не мають писати політики, але я і не вірю, що Конституцію можна написати Конституційною асамблеєю у 100 членів... От коли тільки збиралися створювати Конституційну асамблею, вирішили, що там мають бути зібрані вчені... Але чомусь одразу 100 вчених. До речі, сама назва «Конституційна асамблея» викликала в мене свого часу подив. Як можна було так назвати звичайний консультативно-дорадчий орган при Президенті?! Коли за президента Януковича почалися розмови про Конституційну асамблею, ми вирішили, що йдеться про Assemblee constituante — Установчі збори... Пригадуєте, які в Росії матрос Желєзняк розганяв у 1918 році? Тобто це — орган, обраний народом, який збирається, приймає Конституцію, і розпускається. Незалежний від будь-кого. Бо їй  належатиме найвища влада в країні — це установча влада народу. Державна влада є лише похідною від установчої влади народу... Але в нашій державі вийшло так, що таку назву отримав усього-на-всього консультативно-дорадчий орган при Президенті... От навіть сам термін «Конституція» походить з латини: Constituere — разом установлений. Тож Конституція передбачає якусь спільну дію, а не лише акт волевиявлення окремої особистості.

— Мені здається, що з усієї цієї історії конституційного права у світі наша держава винесла для себе чи не єдиний урок, вирішивши, що справжня влада належить не Установчим зборам, чи Конституційній асамблеї, а тому, хто контролює матроса Желєзняка.

— Так, і матрос Желєзняк може бути у різній формі, у тому числі, й у балаклаві...

«ДО КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ ПОВИННІ ПОТРАПЛЯТИ СУДДІ, ЯКІ РОЗУМІЮТЬСЯ НА ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЯХ»

— Взагалі, яке на вашу думку місце Конституційного Суду у процесі підготовки нової Конституції?

— На мою думку, краще б судді Конституційного суду долучалися до написання тексту Конституції, хоча б у якості експертів-консультантів. Адже за визначенням (раніше не завжди було так) судді Конституційного Суду є найкращими фахівцями з конституційного права в країні. І хто ще може кваліфіковано пояснити багато фундаментальних речей, які учасники конституційного процесу не розуміють... Вони думають, що Конституцію можна писати так само, як і звичайний закон, зробивши звичайну компіляцію, перестановку, зробивши декілька новацій, додатків, і такий текст вже приданий до голосування у парламенті, а Конституційний Суд все одно підтримає. Специфіка конституційного права, як і Конвенції з прав людини, у тому, що текст Конституції займає приблизно 1% від цього права, а все інше це принципи, ідеї, доктрини та цінності, що стоять за текстом, а також судові рішення щодо її застосування. Це нефахівцю неможливо зрозуміти. Бо це є сферою природного права — принципи пропорційності, розумності, інші важливі принципи..., ідеї конституціоналізму, верховенства права, — яким у нас ніколи не навчали у наших вищих навчальних закладах.

Багато в конституційному праві залежить від правозастосування, в тому числі й у Конституційному Суді. Навіть є така тема, як правовий дискурс, — введений був Юрґеном Габермасом... Зокрема конституційний дискурс полягає у тому, що конституційне право виникає через правозастосування, через обмін думками між суддями і громадою інтелектуалів     — академіків, професорів та з визнаними розумними лідерами суспільної думки (правозахисниками, журналістами, блогерами). Бо зміст цього права розкривається лише через процес застосування Конституції, який фіксується у судових рішеннях. Вада наших політиків, які змінюють Конституцію, полягає у їхньому переконанні, що достатньо переписати текст — і все зміниться. А насправді тут має бути змінено фокус на якісне правозастосування, щоб у Конституційний Суд потрапляли судді, які розуміються на демократичних цінностях. Бо КС насправді є наріжним каменем демократії. Як тільки Конституційний Суд стає кишеньковим, в країні відбувається узурпація влади. Це проблема. Крім того, на чому я завжди наголошую у свої виступах, у ХХІ столітті конституційні права і свободи людини мають захищатися через судовий процес, незалежно від тексту законів.

— Тобто ви є прибічником перетворення Конституційного Суду перш за все на орган захисту конституційних прав окремого громадянина, на аналог Європейського суду з прав людини, але юрисдикція якого обмежена кордонами однієї держави?

— Так. Нам конче треба розвантажити Європейський суд. Ми відправляємо заявників — наших громадян у Страсбург, замість того, щоб займатися вирішенням їхніх справ на місці. Я ще рік тому в одному зі своїх інтерв’ю на телебаченні сказав, що за статистикою у нас не виконано 95% рішень Європейського суду. Мене звинуватили потім у перебільшенні, навіть потім заявляли, що у нас ці рішення на 100% виконуються. Насправді, місяць потому, коли було повідомлення з Департаменту виконання рішень Європейського суду у Страсбурзі, виявилося що з 962 рішень Європейського суду щодо України виконано лише п’ять. Отже, я дійсно помилився, але не у той бік, і насправді за весь період з 1997 року і дотепер було виконано не 5%, а лише 0,5% рішень Європейського суду з прав людини. І якщо нам вдасться ввести інститут конституційної скарги, ми можемо через рішення Конституційного Суду інтегрувати ці високі європейські стандарти захисту прав людини у нашу практику, коли всі інші судові рішення в країні щодо прав людини будуть скеровуватися практикою Конституційного Суду України, яка, у свою чергу, узгоджена із практикою ЄСПЛ.

— З другого боку, зараз у нашому Конституційному Суді всього 16 суддів, а справ так багато...

— У Конституційному суді Німеччини теж усього 16 суддів. Треба ставити фільтри. Рішення Конституційного Суду за конституційною скаргою задовольняє не лише скаржника, але й набуває загального нормативного характеру.

«ОРГАНІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВА В ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ МОЖЕ БУТИ ПРОТИ ЗАКОНУ...»

— Події в Україні останньої зими... Чи вважаєте ви Майдан революцією?

— Так, вважаю. 2004 року народ вийшов на Майдан лише за одне своє право — за право обирати. А от цей Майдан показав, що народ вийшов уже за те, що ми називаємо свободою... За конституційні права і свободи, за право жити у європейській країні.

— Кажучи про люстрацію у судовій системі, зараз вимагають негайного звільнення усіх суддів із заміною їх неосвіченою але незаплямованою молоддю. З іншого боку, з точки зору навіть не букви, а духу закону, чи можна разом звільнити усіх суддів, спираючись на побажання натовпу, а не зважаючи на персональну провину кожного окремо?

— Останні роки у нас, без сумніву, відбувалася узурпація влади, була величезна корупція. Але ми маємо понад вісім тисяч суддів. Всіх їх звільняти теж було б неправильно, адже у судовій системі є порядні люди, які всі ці роки намагалися чесно виконувати свій суддівський обов’язок. Але на практиці, є гучні резонансні справи, які підкидаються у пресу, і тягнуть на дно усю систему. От, наприклад, до революційних подій на Майдані рейтинг довіри до Конституційного Суду у суспільстві складав, якщо я не помиляюсь, десь близько 5%. Як можна нам працювати з таким низьким рейтингом довіри? У судді ж нема більш нічого, крім рішень та мантії. Він судить тільки силою свого авторитету.

Зважаючи на європейський досвід, є певні стандарти проведення люстрації — приблизно 10-12 основних принципів. Але цей досвід люстрації був розрахований на боротьбу з комунізмом. Наприклад, звільняли тих суддів, у рішеннях яких знаходили приклади масового порушення прав людини представниками комуністичних режимів. Адже, стосовно корпусу суддів, першорядним завданням судів є захист свободи, захист прав людини. А в нас виходить, що захист прав людини безпосередньо на підставі Конституції з судового процесу вилучено. Діє концепція захисту цих прав згідно букви закону, але немає захисту прав людини згідно Конституції та Європейської Конвенції з прав людини безпосередньо. Коли у палаццо Барберіні у Римі в 1950 році було підписано цю Конвенцію, її було спрямовано переважно одночасно проти комунізму та нацизму для забезпечення мінімуму захисту прав і свобод. А максимум уже мали забезпечувати правові системи країн Ради Європи кожної окремо. А в нас, коли ми вже навіть ратифікували цю Конвенцію, навіть цього мінімуму немає, і Європейський суд одразу ж переповнився заявами з України.

От стосовно того, що відбулося на Майдані. Суди масово приймали рішення про заборону мітингів та інших мирних зібрань. До Майдану ми у Європейському суді розглядали справу «Шмушкович проти України». Тоді я написав окрему думку на рішення Європейського суду, що не можна, врегульовуючи мирні зібрання громадян, переносити фокус на те, що це питання вимагає прийняття спеціального закону. Свобода не може бути лише позитивною, вона є негативною за своїм змістом,      — про це ще зазначав Ісайя Берлін. Тому я і вказав на те, що Європейський суд помилково вважає, що стаття 39 Конституції України вимагає прийняття спеціального Закону про мирні зібрання. Вона встановлює лише обмеження на підставі законів, а от саме зміст цих обмежень мають перевірятися судовою владою на підставі принципу пропорційності. Ми також були свідками, як суди масово «під копірку» забороняли своїми рішеннями мирні зібрання. Більше того, навіть знайшли ноу-хау для обґрунтування своїх рішень — залучати практику Європейського суду, але посилатися при цьому не на не позицію суду, а на позицію держави...

— Тобто не на позицію суду, а на позицію прокурора...

— Це було зафіксовано рішеннями адміністративних судів, зокрема у рішенні «Букта проти Угорщини». Там така ситуація, що люди вийшли на мітинг в Угорщині, проти візиту румунського прем’єра у Будапешт. В них був закон, що потрібно за п’ять днів повідомляти про мирні акції протесту. А вони порушили закон, і зібралися саме у той день, коли вони дізналися, що прем’єр приїхав у готель Кемпінські. Коли поліція втрутилася, вони звернулися до угорського суду, але той виніс постанову, що поліція діяла вірно, дотримуючись закону. Але Європейський суд із цим не погодився. Ось у цьому є сутність органічної сутності права. Органічна сутність права в окремих випадках може бути проти закону — головне мета цього закону та сутність права. Наші судді цього не розуміють. Нашим суддям головне послатися на якусь норму закону. Наші суди як могли б вирішити аналогічну справу — за п’ять днів не повідомили, отже мітингувати не можна. А Європейський суд вирішив інакше, тому що у цьому й полягає сутність права.

«...ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД МОЖЕ У РІШЕННІ ЗАЗНАЧИТИ ПРО ВІДСУТНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ЯК ТАКОГО»

— У ваших публікаціях містяться пропозиції щодо застосування критерію наявності негативної оцінки Європейським судом з прав людини рішень того чи іншого українського судді стосовно порушення прав людини в якості приводу для застосування щодо нього процедури люстрації. Але, з другого боку, пригадуючи в якості приклада часи германського нацизму, якщо ці неправосудні рішення були прийняті суддями в рамках діючої на той час в країні правової практики, чи можемо ми його звинуватити у чомусь? Адже нібито з формальної точки зору він правий?

— Так, це коли Ейхман, який масово знищував євреїв, на суді виправдовувався тим, що всього-на-всього виконував накази. Але суд все одно виніс смертний вирок, адже він діяв проти гуманізму, проти людяності — це вище закону окремої держави, оскільки справедливість є трансцендентною категорією, це природне право, яке завжди було вище королів та диктаторів.

— Але може бути таке виправдання, що вищість природного над законом їм мали пояснити ще у студентські роки. Адже більшість із них навчалася ще у радянські часи — за часів того самого респресивно-карального судочинства, про яке ми з вами говорили раніше.

— Вони як професіонали просто зобов’язані постійно ознайомлюватися з практикою ЄСПЛ. Я вже не кажу про наукові статті. Адже ми ще у 1997 році ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і визнали юрисдикцію Європейського суду у всіх питаннях застосування та тлумачення цієї Конвенції. І є Закон 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де у Статті 17 прямо сказано: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права». Для суддів усіх рівнів проводилася та проводиться велика кількість семінарів щодо практики Євросуду, вони періодично відвідують ЄСПЛ... І скільки їм ще часу було потрібно на підготовку? Вони зобов’язані були все це знати!

— Адвокат Валентина Теличенко повідомила, що Європейський суд з прав людини взяв до розгляду справу Надії Савченко як пріоритетну, та звернувся щодо цього з офіційним запитом до уряду Російської Федерації. Це повідомлення було сприйнято з оптимізмом. Але, без якогось офіційного рішення суду Воронежа, чи має юридичні підстави Європейський суд з прав людини взяти до розгляду цю справу, та, тим більше, винести якусь ухвалу, яка змусить Росію звільнити викрадену українську громадянку?

— Викрадення українського військовослужбовця — це кричущий факт, і це для всіх очевидно. Навіть якщо це було зроблено парамілітарними формуваннями, за цим стоїть Росія, оскільки Надія ще знаходиться під арештом на території РФ. Очевидне, на мій погляд, порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини, про що свідчить прецедент ЄСПЛ у справі Боцано проти Франції. Крім того, Європейський суд може у рішенні зазначити про відсутність правосуддя як такого...

— Але ж таке рішення буде хіба що оціночним?

— Ось, наприклад, коли Європейський суд ухвалив рішення щодо справи «Олександр Волков проти України», він вперше у своїй історії детально прописав конкретні індивідуальні заходи щодо України — поновити О. Волкова на посаді судді Верховного Суду України якомога швидше, оскільки «немає підстав вважати, що справа заявника буде переглянута відповідно до конвенційних принципів у найближчому майбутньому».

ВІД РЕДАКЦІЇ

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Резонансна справа вбивства журналіста Георгія Гонгадзе ось вже 14 років залишається без юридичної крапки щодо замовників цього злочину. В січні 2013-го весь інформаційний світ облетіли слова екс-генерала Олексія Пукача. Після оголошення вироку суддя Мельник запитав у засудженого, чи погоджується він із вироком, на що той відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин». Судова система протягом багатьох років не справляється з цим викликом, корупція і політичні впливи беруть гору над правом. Тому поки не буде поставлено юридичну крапку щодо замовників згаданого злочину, про яких знає суспільство, говорити про вдале реформування судової системи зарано.