Три завдання для Президента

Газета «День» поспілкувалася з головою ГО «Сила права» Андрієм Сенченком, який активно займається захистом прав українських громадян і, зокрема, веде боротьбу на ниві юридичного підґрунтя для відновлення справедливості у війні Росії проти України. Перш за все, це торкається питання компенсацій постраждалим українцям унаслідок агресії РФ на сході України та анексії Криму. Запитань до пана Сенченка багато, тому ми вирішили виокремити три основних аспекти, які торкаються майбутньої політики вже нової влади та його думок про те, як саме ця влада має поводитися в нинішніх надскладних умовах.

«ВАЖЛИВО ФОРМУВАТИ ВСЕРЕДИНІ ПАРЛАМЕНТУ КОМАНДУ ПІДТРИМКИ СТРАТЕГІЇ»

— Андрію Віленовичу, хотілося б почути ваші враження від перших кроків нової влади.

— Поки що цей аспект складно оцінювати, адже співробітництва з залишками попередньої влади як такого немає. Сьогодні є Президент, поки що немає нового парламенту, а уряд Гройсмана по своєму складу дуже складний. Уряд Гройсмана не став національною збірною, а став набором за великим рахунком людей, яких пролобіювали олігархи. Тому поки що по сольних діях самого Зеленського якість його роботи оцінювати досить важко. Результати роботи нової влади залежатимуть від того наскільки вона зможе мобілізувати обраних людей на серйозну роботу. Для цього, безумовно, потрібна стратегія. Тому що механічно утримувати їх у певній єдиній групі буде дуже важко. Безумовно, будуть проблеми, але в історії українського парламенту таке було багато разів. Другий момент полягає в тому як саме буде сформований уряд. Тут може бути два принципи. По формуванню списку парламенту. Якщо уряд буде формований із політиків професіоналів, то від того залежатиме й ефективність уряду. Я категорично проти ідеї про те, що нам потрібний технократичний уряд. Наголошую, нам потрібен уряд політиків професіоналів, які здатні в своїх напрямах сформувати план дій і ці плани мають стати підґрунтям для єдиної стратегії. Тоді така команда буде ефективною. В нинішніх розкладах Верховна Рада не буде центром законотворчої діяльності, але це не значить, що ці люди перетворяться на статистів. Це просто підвищить відповідальність уряду. Але ще раз хочу наголосити, що дуже важливо формувати всередині парламенту команду підтримки стратегії. Ця цього її треба публічно оприлюднити. На мій погляд, перше, що треба зробити Зеленському — це все ж таки формувати позапарламентську коаліцію на підтримку згаданого курсу. Але для цього цей курс треба чітко сформулювати. Якщо цей курс буде підтриманий суспільством, то згадана позапарламентська коаліція може стати ефективним механізмом для реалізації стратегічних речей. Завдань у них дуже багато. Єдине, на мій погляд, що є не дуже добрим на цьому етапі — це те, що той час який минув після президентських і парламентських виборів, новій владі треба не тасувати своє коло людей, а просіювати їх. Тоді в них з’явиться лава запасних по всіх напрямках і на різних поверхах влади. Це серйозне питання і серйозна проблема. Саме тому постійно треба просіювати величезну кількість людей і не замикатись у своєму колі.

«ТРЕБА ПРОСІЮВАТИ КАДРИ»

— Для всіх це і є певною інтригою, тому що невідомо яким чином цей склад буде формуватись. По всьому «Фейсбуку» розійшлася відома фотографія про те, як Богдан щось нашіптує Зеленському.

— Зрозуміло, що всі ці люди разом ішли до влади. Я маю на увазі не лише Богдана. І зрозуміло, що в них є певний ступінь довіри. Але завдань, які стоять перед владою набагато більше, ніж сили цих людей. І кадрових позицій, які треба заповнювати, тисячі. Саме тому я й кажу, що треба просто просіювати кадри. Це дуже непросто, тому що завжди комфортніше спілкуватися зі своїм колом людей. Тому, чесно кажучи, мене менше всього хвилюють інтриги хто сьогодні ближче до Президента, хто далі й хто йому що нашіптує. Питання, що ці люди всі разом роблять. І якщо внаслідок цих спільних дій з’явиться стратегія і вони зможуть сформувати лаву запасних, тоді в них вийде ефективне управління країною.

«ТАКТИЧНІ РЕЧІ ПРО РОЗВЕДЕННЯ СИЛ НІЧОГО ПРИНЦИПОВО НЕ ВИРІШАТЬ»

— Інше питання торкається розведення сил у зоні бойових дій. Як ви дивитися на цю проблематику? Зокрема це торкається Станиці Луганської.

— Я не так давно був і в Станиці Луганській, і в Щасті. Вважаю, що дуже важливим є нащупати новій владі певні відправні точки для наступних дій. Якщо говорити про зовнішню політику перше з чого слід розпочинати — це зрозуміти природу цієї агресії. Це ж не пов’язано з тим, що в Путіна там є якісь економічні інтереси. В нього стоїть завдання зруйнувати українську державу. Цю мету він переслідуватиме до тих пір поки перед ним не постануть інші більш гострі завдання. Це може статися, коли почне руйнуватися конструкція його режиму. Для цього нам потрібні системні узгоджені дії нас і наших західний партнерів. Це не значить, що наші західні партнери готові прийняти це завдання як найголовніше для себе. В них є свої цілі і свої національні інтереси, які з нашими ніколи на 100% співпадати не будуть. Тому гадаю, що тактичні речі про розведення сил нічого принципово не вирішать. Ба більше, вони просто затягують час, тому що створюють ілюзії про те, що щось відбудеться. На мій погляд, нам треба підходити до більш тісного спілкування з нашими будапештськими гарантами. При цьому відбувається постійне пересмикування в цьому питанні, коли певні особи кажуть, що вони не порушували меморандум, а Росія порушила. Вибачте, але коли ми віддавали ядерну зброю, ми домовлялися не про те, що ці країни на нас не нападуть. Ми домовлялися про те, що вони нам гарантують безпеку. РФ з того моменту, коли вона розв’язала збройну агресію проти нашої країни, гарантом уже не є. Вона є державою агресором. Таким чином із тими гарантами, які залишилися, ми маємо обговорювати питання як саме реалізувати ці гарантії. Варто сказати, що Кремль досить активно попрацював з точки зору девальвації цих гарантій. Мовляв, ці гарантії лише папірець. Звичайно, ні британці, ні американці не прийдуть на нашу землю воювати за нас. Але мають існувати мінімум три позиції. Перше — це доведення санкцій до рівня, який буде достатній для того, щоб путінський режим почав хитатись. Друге — це зовсім іншого масштабу воєнна-технічна допомога Україні. Третє — це суди проти РФ у інтересах українських громадян, які постраждали внаслідок російської агресії.

— Щодо Будапештського меморандуму. Наскільки я пам’ятаю в англійській версії цього документа є слово не «гарантії», а «запевнення». При цьому в українській версії звучить саме слово «гарантії».

— Ці документи існують на трьох мовах — українською, російською і англійською. Кремль постійно використовує вільний переклад англійського тексту на російську мову замість використання тексту на російській мові. Такий підхід їм дає можливість маніпулювати. Нам немає сенсу вдаватись у ці тонкощі. Ми маємо дуже чітко сформулювати свої вимоги і їх жорстко та публічно втілювати. І Президент має займати саме таку позицію. Крім того, постає питання, що нам робити в Мінську. Я вважаю, що треба вимагати зміни складу учасників такого формату. Тому що Мінськ ніколи не був майданчиком для пошуку вирішення згаданих проблем. Там стояло питання про те, як нам повернути Донбас за путінським сценарієм. Це міна закладена під незалежність і державність України. Але це не було питанням відновлення миру, тому що залишається захопленим Крим, який опинився за дужками мінських розмов. Це означає продовження конфлікту та агресії.

«ПРЕЗИДЕНТ МАЄ ОКРЕСЛИТИ СВОЄ БАЧЕННЯ ЗАПОБІЖНИКІВ У ПИТАННІ ПРОДАЖУ ЗЕМЛІ»

— Ще одне запитання щодо землі. Наскільки мені відомо ви займалися питанням земельного кадастру в Криму. Яке ваше ставлення до цієї тематики? Які тут можуть бути підводні камені?

— Кадастр — це лише інструмент. Питання полягає в політичних рішеннях, які або будуть, або не будуть підтримані народом. Але, на мій погляд, самого по собі ринку землі не варто боятися. Проте варто знати — чи будуть іноземці мати право на купівлю землі сільськогосподарського призначення. На це питання має бути чітка відповідь, що закріплена в законі. Моя думка — категорично ні. Друга — скільки землі можна буде продати в одні руки? Якщо в одні руки продавати величезну кількість гектарів, то це буде дуже неефективне використання землі. На об’ємі, на монополізмі, на преференціях, які вони отримують від держави, ці люди будуть наживати капітали. Але не тому що в них ефективний бізнес. Якщо згадати радянські часи, яким був максимальний земельний наділ у колгоспі? За рідким винятком до 5 тисяч гектарів землі. Зазвичай 2—3 тисячі пашні. Це той об’єм, який можна ефективно використовувати. Але я гадаю, що це питання знову ж таки політичне. Вважаю, що коливання має бути від 200 до максим 2 тисяч гектарів. Окрім того, потрібен жорсткий механізм контролю за тим, як саме використовується земля. Не може падати якість землі. Таким чином потрібен механізм повернення землі в державну власність, якщо власником не виконуються параметри з точки зору збереження якості землі. Президент має окреслити своє бачення згаданих запобіжників.