«У меншості чимало людей «чухають потилицю»

— Згідно iз угодою між фракціями більшості ви претендуєте на пост глави Комітету з питань європейської інтеграції. Що будете робити на цій посаді?

— Хотів би нагадати, що я не новачок у парламенті. В минулому скликанні був заступником голови комітету у закордонних справах. Все, що стосується відносин з Радою Європи, ЄС та НАТО — це основне коло моїх професійних інтересів. Ще за спікерства Олександра Ткаченка я створив парламентську групу Україна-НАТО, яка нараховувала більше 70 депутатів. В нинішньому скликанні, будучи першим заступником голови Комітету з питань євроінтеграції, доклав зусиль до розробки 11 законопроектів. Один з них — про свободу пересування, вже пройшов перше читання. Крім того, я є одним з основних авторів висновків і пропозицій парламентських слухань Україна-ЕС та Україна- НАТО. У висновках слухань відносно НАТО, до речі, чітко сказано — Верховна Рада виступає за інтеграцію України до євроатлантичних структур аж до входження в НАТО, чим я дуже пишаюся. Так що ніяких нових планів мені будувати не треба. Я робитиму те ж саме, чим займався всі останні роки.

— Говорити про європейську інтеграцію вже, здається, стало своєрідною модою в середовищі українського політикуму. Однак двері Європи для України як були закриті, так і залишаються. І невідомо навіть, коли відкриються. Що необхідно для прориву в цьому напрямку?

— Західна еліта чудово розуміє важливість України в архітектурі об’єднаної Європи. В цьому я мав можливість ще раз переконатися, коли кілька днів тому побував у Парижі, на засіданні Асамблеї Західноєвропейського союзу. Таке розуміння притаманне абсолютній більшості французьких політиків, є воно у німців і навіть в англійців. Не буду переповідати, що в кулуарах французи говорили відносно декого із нинішніх кандидатів на вступ до ЄС. Але що стосується України, багато хто вважає, що вона мала б стояти в цьому списку серед перших, а то й першою. Звідси висновок — європейський вектор нашої зовнішньої політики має бути значно активнішим, ніж тепер.

Однак маю зауважити — налагоджувати та підтримувати зв’язки із Європою не є основною функцією нашого комітету. Звичайно, людей, що полюбляють їздити за кордон, в комітеті вистачає. Однак наша ділянка — це адаптація українського законодавства до законодавства європейського, котре, між іншим, нараховує близько 80 тисяч сторінок. Не «перелопативши» цього поля, про Європу можна тільки мріяти.

— Етичний момент: як ви оцінюєте роботу нинішнього керівника комітету Бориса Тарасюка?

— Я не педалюю свого майбутнього керівництва. З нинішнім головою в мене чудові стосунки, ми тісно співпрацювали з паном Тарасюком, коли він ще був міністром закордонних справ. Його діяльність на посаді голови Комітету з питань європейської інтеграції оцінюю позитивно, і наші погляди на ключові проблеми збігаються. Але й відмовлятися від того, щоб стати головою, наміру не маю. Борис Тарасюк людина мудра, і мабуть, чудово розуміє, що коли не я, хтось інший займе його місце, з ким, не виключено, йому буде працювати складніше. До того ж, мені б не хотілося, щоб цей пост обiйняла людина, для якої європейська інтеграція — це кон’юнктура.

— Що ви думаєте відносно затвердженої більшістю схеми розподілу парламентських комітетів? Наскільки вона є оптимальною?

— Скажу відверто — я завжди вважав, що деякі комітети мають залишитися тим, хто називає себе опозицією. Чому лише деякі, а не всі ті, які вони мають зараз? Перш за все тому, що не можна одночасно йменуватися опозицією, і при цьому одну ногу тримати у владі. Якщо ви головуєте у кільканадцяти комітетах, яка ж ви, панове, опозиція? Такі комітети як свободи слова, прав людини та національних меншин, а також або комітет з питань бюджету, або з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності слід було б, в принципі, залишити меншості. Але, наскільки мені відомо, з боку меншості була виявлена позиція: або ви нас не чіпаєте, або ми взагалі нічого не візьмемо. Тому причиною рішення про перерозподіл всіх комітетів були не жадоба до посад, а ситуація. Якщо три поважні особи, які очолюють відповідні комітети, погодяться працювати, їх крісла будуть за ними залишені.

— Яка, на ваш погляд, буде реакція опозиції, якщо рішення про «конфіскацію» парламентських посад буде прийнято?

— Опозиція вже заявила, що вона категорично проти такого рішення. Правда, ніхто не аргументує чому. Я не виключаю, що будуть спроби блокування законодавчої роботи, та не думаю, що вони продовжаться більше, аніж два чи три тижні. В опозиції вистачає людей, зацікавлених в проходженні тих чи інших законопроектів. Ми в умовах блокування, хай важко, але дещо будемо проводити. Вони ж не зможуть провести взагалі нічого. Я гадаю, тепер в меншості чимало людей «чухають потилицю», адже вони йшли в парламент з дещо іншими намірами, аніж стояти в «залізобетонній» позі за позицію фракції.

— В своїй доповіді на з’їзді лідер НДП Валерій Пустовойтенко спеціально відзначив необхідність співпрацi з фракцією «Наша Україна», залучення її до законодавчої роботи. Про яку співпрацю йдеться?

— З окремими частинами «Нашої України», наприклад з НРУ, в НДП дуже схожі погляди по соціальних та економічних питаннях. Не дарма, до речі, лідер НРУ Геннадій Удовенко відвідав наш з’їзд. Це означає, що ми можемо і повинні по цих напрямках з ними співробітничати. Треба відрізняти політику, спрямовану на 2004 рік, тобто чисту політику, та власне, законотворчість.

— Останнім часом з боку окремих членів більшості звучало чимало закликів до дружби з «Нашою Україною». Чи не є це своєрідним шантажем, способом нагадати соратникам з інших фракцій про свою важливість як елемента цієї більшості?

— Треба виходити з того, що всі депутати Верховної Ради є народними обранцями. Апріорі розглядати як ворога, з яким не можна контактувати з тих чи інших питань, у корені неправильно. Сприймати свого опонента за ворога це філософія рабів. З опонентом треба домовлятися, а не ворогувати. Мені дуже не подобається, коли в парламенті хтось когось звинувачує у веденні «сепаратних переговорів». Якщо ми з кимось консультуємося — хай навіть з комуністами, з приводу законопроекту, який необхідний не фракції, а Україні, про які сепаратні переговори йдеться? Такі звинувачення — від невігластва. Мені здається, декому з наших політиків слід було б пройти елементарний курс політології.

— Чи задоволені ви сьогоднішнім становищем вашої партії?

— Вважаю, що з’їзд був успішним. Доповідь голови партії Валерія Пустовойтенка прозвучала досить гостро, вона обов’язково викличе дискусії, і це дуже добре. В Україні зараз дійсно склалася система, коли всі питання вирішуються не прозорим способом, а олігархічними кланами. Я дуже радий, що наш лідер відверто про це сказав. Якщо говорити про становище НДП в сучасному політичному спектрі — безумовно, воно не адекватне потенційним можливостям партії.