У шахтарів немає лідерів у масштабі держави

На думку заступника голови НПГУ Валерія Богатищева, лідера одного з найбільших первинного осередку профспілки — ш/у «Донбас», частка держдотацій, у разі виконання даної постанови, у зарплатні шахтарів зросте з 70 до 80%.

— Валерію, постанова Верховної Ради, власне, лише директива. Чи є реальні можливості її виконання Кабміном?

— По-перше, Рада зробила те, що повинна була зробити. Вона напрацювала документ і віддала його до Кабміну. Тепер же все питання у тому, коли і як КМ знайде механізм виконання даної постанови. Я вважаю, що ця сума реально не буде віддана, хоч і цих грошей вистачить не надовго. Але в будь-якому випадкові, навіть якщо постанова буде виконана наполовину, то шахтарям Павлограда за життя треба поставити пам’ятник. Виконання Кабміном 50% закладеного в постанові — величезне досягнення шахтарів.

— Але чому ВР і КМ до останнього відтягували прийняття ухвали? Знали про розбіжності між лідерами шахтарських профспілок?

— Ні, я не думаю. Просто є зацікавленість частини ВР використати профрух і дії шахтарів у своїх особистих цілях. А розбіжності між Держаком і Волинцем — тільки на руку Кабміну.

— Але домовитися можна?

— Я гадаю, ніколи ми з Держаком не домовимося. Ми переслідуємо різні цілі. У нас мета — зарплатня, у нього — просування службовими сходами. Взяти той же 72-й наказ Мінвуглепрому, що погіршив становище шахтарів у частині виплат вислуги років, нічних коефіцієнтів. Ми з березня 1996 року доводили, що наказ погіршує становище шахтарів. А Держак його підписав... Сьогодні я брав участь у переговорах і три сторони (Мінвуглепром, НПГУ і ППВП — авт.) вирішили повернутися до колишньої схеми виплат. Отже, шахтарі отримуватимуть у 1,5—2 рази більше.

— Чи означають існуючі розбіжності, що шахтарі самостійно стануть висувати політичні вимоги, незалежно від думки їхніх лідерів?

— Поки що наші люди далекі від цього — найголовніше — зарплата. Хоча, в найближчому майбутньому, не виключено, що вони виникнуть. Я вважаю що економіка — суть політики. А у нас політика — в одному руслі, а економіка... На сьогодні так питання не ставиться, для людей головне — домогтися виконання економічних вимог. Від політики вони ще далекі. Але не сьогодні-завтра ця ситуація зміниться.

— Ну а хоча б якийсь шанс на об’єднання шахтарів є?

— Умови у нас з усіма регіонами єдині — виплата заборгованості. Але це — слова. Коли починаєш на практиці реалізовувати... Вийдеш до людей і говориш, що у тебе тільки три питання — зарплатня, пенсії, реформування галузі. На цьому все й закінчується. Тому, що коли в одного відставання у виплаті зарплатні — 2—3 місяці, а у іншого — 8, то для першого далекі інтереси другого. Це я називаю «людський чинник».

— Ви стверджуєте, що акції ППВП фінансують директори шахт?

— Не директорат. Директори не можуть їх фінансувати особисто — вони держслужбовці. Робиться, звичайно, це так: приходять люди, котрі їдуть на акцію, їм виписують допомогу, ніби, у зв’язку з важким матеріальним становищем. На зарплатню грошей немає, але вони знаходяться на 2—3 десятки чоловік з шахти. Щоправда, питається, навіщо це робити — адже тут і витрати на транспорт, проживання, харчування — а Київ місто дороге.

— Ну а ви скількох привезли?

— Трьох. І це більше 1000 гривень на тиждень. Деяким з прибулих доводиться обходитися дешевше. А наша профспілка може собі це дозволити — вона репрезентує собою одну з найбільших організацій в Україні — в ш/у «Донбас» працює 3,3 тис. чоловік, членів НПГУ. І у нас фінансова база стабільна.

— А у інших?

— В обмежених умовах. Може це і не добре говорити, але мої люди бачать, як живуть і харчуються інші. А це все від профспілки залежить. Якщо вона почувається впевнено, то з нею будуть рахуватися. Передусім — фінансова база. Якщо вона є — то решта прийде. Якщо немає — то ти, практично, нуль, оскільки для розв’язання певних питань треба кудись поїхати і не на один день...

— Однак павлоградці все ж таки йдуть пішки, а ефект — значний... Щоправда, гроші ділитимуть на всіх.

Тут питання зовсім інше. Гроші будуть давати всім. Але Павлограду дадуть, швидше за все, на два-три місяці більше. Я вважаю — вони цього заслужили. Своїми мозолями, людською смертю, яку ніякими грошима не виміряти. Їм просто зобов’язані дати більше, аніж іншим. Я своїм кажу: павлоградці — заслужили. Треба вимагати. Люди вимагають, зазнають збитків (час, проведений у акції, не оплачується — авт.). Навіть якщо тільки їм дадуть, а іншим — ні, хоч цього і не станеться, то і так було б чесно.

— Адже гроші — вони колись закінчаться. Що, знову «на Київ»?

— Це, практично, нормальна ситуація. Виділення грошей допоможе зняти напруженість із заборгованістю. А небажання уряду виділяти необхідні кошти на реструктуризацію галузі... Тут є два моменти. Перший: як хазяїн, уряд хоче дати менше, примусивши працювати більше. Позиція профспілок діаметрально протилежна: менше працювати, більше заробляти. Другий: ситуація останніх років показує, що в галузі практично відсутні лідери загальнодержавного рівня. На рівні директорів шахт — вони є, і їх досить багато. Проте от відсутність лідера, здатного відстоювати інтереси шахтарів у рамках держполітики, істотно гальмує розвиток галузі.