Українська історія періоду перетягування «мотузки»

Дихання виборів явно відчувалося і в сусідів — на «Інтері». Там з’явилося інше «обличчя» — міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, котре доповіло про те, що злочинності в Криму покладено край після лютневого указу Президента по Ялті. Взагалі міністр у нас завжди тримається так, ніби володіє тим, чим ніхто не володіє. Може, це істина в останній інстанції, а може — це тепер так називається, але Юрію Федоровичу нескінченно віриш: зрозуміло, якщо б не указ Президента... То що? Указ хіба змінив статті Кримінального кодексу? Скасував презумпцію невинності? Ослабив вимоги до доказової бази? Утім, все це не має значення, оскільки центральною фігурою переможеного в окремо взятому регіоні криміналітету став Євген Супрунюк, екс-спікер місцевого парламенту.

Звісно, заслуговує на захоплення той факт, що наша міліція нарешті знає те, про що багато хто рік-два тому знав або здогадувався. І навіть трошки більше. Супрунюку ставляться в провину замовлення на побиття і навіть на вбивство, а також епопея із самовикраденням. А законодавцям — недосконалість законів, при яких різні негарні люди пробираються до влади. І тепер міліції треба їх ловити. Тому що вони накивають п’ятами.

Стоп. По-перше, у спікери Супрунюк пішов із міліцейської посади — полковник, начальник управління пожежної охорони. Після завершення спікерської кар’єри він на міліцейську посаду й повернувся — міністр МВС призначив його начальником навчального закладу в Сімферополі. Виховувати, так би мовити, молоде покоління. Тобто це стовідсотково людина системи Юрія Кравченка. Людина, про яку міністр зобов’язаний був знати багато цікавого. І тому в цьому випадку міністру логічніше було б посипати голову попелом, а не поважно доповідати про перемоги...

По-друге. Що, вже відбувся суд, і провину Супрунюка доведено? Ні? Тоді це нагадує урядово-міліцейську кампанію періоду загострення передвиборної боротьби між НДП і НЕП — тобто між групою Пустовойтенка й групою Волкова напередодні парламентських виборів. Єдиною серйозною жертвою цієї боротьби у кримінальному середовищі поліг Сергій Воронков, показаний до суду по телевізору як лідер сейлемовського угруповання, а в реальності котрий опинився за гратами за зберігання набоїв, що, можливо, не належать йому. У політичній боротьбі перемога значніша: розгром ПЕВ — партії Шевйова і, як наслідок, поховання НЕПу Яворівського—Волкова.

Таким чином ми приходимо до головного. Хтось може пояснити, чому саме зараз набрала обертів «справа Супрунюка»? Він не при владі вже два роки, і приблизно стільки ж часу у міліції була точна інформація — хто й чому побив Сергія Цекова, і про причетність до цієї справи зведеного брата Супрунюка, його охоронця, теж, до речі, людини системи МВС. Не було таємницею і яка публіка увивається навколо спікера — у них із прем’єром Франчуком була одна компанія осіб, без яких не вирішувалися регіональні проблеми. І нарешті чи треба вірити, що Євген Супрунюк зник раптово, відчувши напружену атмосферу? Та ні, він встиг розлучитися з дружиною, переписати на неї все рухоме й нерухоме, й тільки після цього зник у невідомому напрямі. І якщо тепер хтось до підозр на його адресу додасть вибух на Єрусалимському базарі, підготовку теракту в Лондонському метро чи організацію замаху на Папу Римського — це буде таке ж доказове, як і те, про що радісно доповідає нам рідна міліція. Звісно, незручно потикатися зі своїми наївними сумніва

ми до серйозного відомства, але все-таки: одне з двох — або є проблеми з профпридатністю, або невдачливий Євген когось із колег все-таки обійняв на прощання, передавши теплий привіт колишньому своєму міністру... Або нас тримають за ідіотів. Потрібне підкресліть. Будь ласка.

А для того, щоб зрозуміти причини скандалу, що саме зараз розгорівся навколо екс-спікера Супрунюка, треба, можливо, звернути увагу на інший скандал — навколо нинішнього прем’єра Куницина та його урядових співтоваришів. Подробиці поїздки кримської делегації до штаб-квартири НАТО вже широко відомі, що позбавляє від необхідності, згораючи від сорому та огиди, повторювати безпрецедентні деталі, що супроводили міжнародні контакти кримських урядових чиновників. Такого безсоромного паскудства Європа не бачила, певно, з часів нацизму. І веселий опис «кримських хлопчиків, котрі справляють нужду» в пресі аж ніяк не знімає проблеми: до нас часто ставляться як до бидла, але ж бидло і є. В індивідуальному, звісно, порядку, не в цілому й загалом. Але це після таких скандалів треба доводити. Передусім реакцією у власній країні. Але тут у нас влада, включаючи МВС, що не помічає злісного хуліганства, яке зганьбило країну, дар мови втратила. І ключик до цього феноменального мовчання, не виключено, лежить поруч із тим фактом, щ

о сам Куницин і його «відв’язані» соратники — це НДП. А газета «Крымское время», яка першою після європейських оприлюднила цей скандал, — це видання Лева Миримського. Якщо прийняти версію, що Миримський і Волков знайшли один одного (за допомогою колишнього спікера, «першоп’ятірочника» списку НЕП Гриценка), і що саме через колишнього помічника, нині позаштатного радника Волкова пан Миримський потрапляє на бесіди до Президента, то нам стане, по-перше, нудно — цю лінію боротьби ми вже знаємо. А по-друге, весело, коли ми знову послухаємо нашого міністра про великі досягнення у справі боротьби із злочинністю. Тому, зокрема, що все гучне роздування нескінченої справи зниклого «колишнього» Супрунюка може здатися відволікаючим маневром, димовою шашкою, яка приховує скандал діючих представників «партії влади». Причому скандал, посилений заявою прем’єра Куницина, котрий хоч і голим брюссельськими готелями не бігав, але, крім першого брифінгу, жодної зустрічі не відвідав, занедужавши. Так ось Сергій Куницин у своїй заяв

і називає публікацію у місцевій газеті «брехливою» й попереджає, що «напередодні осені майбутнього року і в умовах активізації процесу політичного протистояння кількість подібних інсинуацій зростатиме». Крім того, прем’єр від імені уряду «заявляє», що «в ім’я збереження соціального спокою на півострові» — «буде вжито адекватних заходів». Закликаючи при цьому журналістів до порядності.

Журналісти обурилися. Тому що, незалежно від ставлення до Миримського та «Крымського времени», всі знають: саме після урядово-парламентської делегації у Брюсселі побувала кримська преса, що наслухалася таких подробиць від натiвських представників...

Леонід Грач, вихований на прикладах Зої Космодем’янської, допит із пристрастю кореспондента «Дня» витримав з комуністичною непохитністю, зазначивши тільки, що він очолював делегацію ВР, і ніхто в Брюсселі не інформував його про подробиці поведінки людей з уряду. Хоча деякі симптоми неблагополуччя наводили на роздуми. Тому Л. Грач підкреслив: «Вважаю заяву Куницина не тільки передчасною, а й політично невивіреною, що ставить керівництво автономії в двозначне становище — як мінімум». Грач збирається провести ретельну перевірку. Він дав зрозуміти, що якби таке прозвучало про членів КПУ, то вже йшлося б не тільки про посади, а й про членство в партії...

Заява кримського прем’єра, проте, не стільки дурість, скільки демонстрована впевненість, що, як і раніше, Кучма — це Пустовойтенко, а Пустовойтенко — це Куницин (зокрема). Небезпечною може виявитися помилка. Однак «переключні» дії МВС, яке старанно переводить стрілки з одного скандалу на інший, кажуть про те, що ще не все втрачено... А взагалі в країні нічого не відбувається. Насправді зовсім не має значення, чи хоче Президент, зажадавши собі чи Кабміну передачу законодавчих функцій від парламенту, створити третій в історії прецедент після Муссоліні й Гітлера. Насправді найближчим часом українська історія розвиватиметься залежно від того, чи візьме пан Волков реванш над паном Пустовойтенком, чи з’явиться на поверхні третя сила, чи прийде лісник та вижене з лісу й партизанів, і німців.

№221 18.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»