«Українська мова пережила Катерину II, тому переживе і Януковича з Колесніченком»

Донецький адвокат Дмитро Коробко неодноразово захищав громаду міста в суді, обстоюючи права споживачів і профспілок. Він впевнений, що найкращі види боротьби — у межах закону й Конституції.

— Пане Дмитре, після ухвалення «мовного» закону Одеса вже зробила російську мову регіональною. Чи буде наступним Донецьк? Яке ваше ставлення до цього закону?

— Цілком негативне. Не тільки тому, що його ухвалювали з великими порушеннями. Я проти через те, що цей закон має дві мети: набрання балів ПР і підбурення українців різних регіонів. Ухвалюючи цей закон, ніхто не думав про державу. Я живу в Донецьку і знаю, яка тут ситуація. Люди розмовляють тією мовою, якою хочуть. Ніхто ніяким законом це не змінить. І російську мову тут зовсім не утискають. Тож для цього закону не було жодного підѓрунтя. Чи чекати чогось подібного до одеської ситуації? Можливо.

— Чи мали намір боротися із законом власними силами? Чи вдавалися до якихось дій?

— Спочатку в мене було бажання написати масові позови, коли ще цей закон розробляли. Проте мене ніхто тут не підтримав. Ми реально нічого не можемо ні зробити, ні протиставити цій владі. Тому я вирішив, що якщо боротися в конституційному полі в нас не виходить, а в неправовому я не маю бажання, ці мої думки залишаться тільки думками.

— А чому люди відмовилися підтримати?

— Я пропонував це своїм друзям, знайомим, які підтримують ідею однієї державної мови. Не варто думати, що вони відмовилися через те, що боялися. Хтось вважає, що це нічого не дасть, хтось «іде китайським шляхом», вважаючи, що краще почекати й побачити, що буде. Було багато причин, і я всіх їх розумію. Якщо б цих позовів були сотні, тисячі, то, можливо, влада звернула б на них увагу. Вона просто не могла б не відреагувати на те, що люди абсолютно законно надсилають скарги.

Закони в Україні дуже легко міняються. Як ми бачимо, навіть Конституція. Тому я не хвилююся через цей закон. Українська мова й культура загалом витримали не таке. Вони пережили Катерину ІІ, тому переживуть і Януковича з Колесніченком. І мова нікуди не подінеться, поки ми виховуватимемо дітей на українських традиціях і культурі.

— У Дніпродзержинську на одному з бігбордів розмістили плакат, де зображено бабцю з котом і напис: «Дізналася, що онук голосував за Партію регіонів, і переписала хату на кота». Він викликав хвилю обурення Дніпропетровської обласної влади. Чи є це законною рекламою? І чи це «правильна» боротьба з ПР?

— Мені здається, це цілком відповідає традиціям сміхової культури українців і є прямим наслідуванням того, що робили Сковорода й Котляревський. Нічого незаконного в розміщенні таких плакатів немає, і це не пряма агітація. Вагомого значення ці плакати не мають, навіть якщо їх розповсюдити по всій Україні. Найкраща реакція Партії регіонів на такі вчинки — не відреагувати. Адже інакше вони лише зроблять собі антирекламу.

Способи боротьби, які переходять у царину сміху й гумору, замінюють страшне на смішне, завжди були цікавими і влучними. Як на мене, це дуже непогано.

— А чи можуть такі плакати з’явитися в Донецьку, наприклад? Адже була історія з плакатами арбітра Віктора Кашшаї, де кожен охочий міг написати про нього все, що думає. І тоді мер Донецька заявив, що вони не мають нести відповідальності за рекламу, адже «в нас, за законом, відповідати за рекламу має рекламодавець». Чи зустріли б такі плакати спротив із боку суспільства чи влади?

— Не варто недооцінювати Донецьк у цьому плані. Тут не всі підтримують закони, ухвалені владою. І таких осіб достатньо. Тут люди прямі, і часто можна почути щодо чиновників не дуже м’які російські вирази.

Плакати можливі. Але вони були б недовго. Ми пам’ятаємо історію про те, коли затримали хлопців із листівками, де було написано про колишнє минуле Президента: «Широка моя страна родная. Много в ней лесов и рек. Я другой такой страны не знаю, президент которой — бывший зек». Їх тоді «спакували» й затягли в міліцейський відділок (див. «День» №64, середа, 11 квітня 2012 р.). А зважаючи на те, що нині триває передвиборча кампанія, знаходитимуться люди, які обмежуватимуть права громадян. Це не обов’язково будуть перші особи чи хтось із вищого керівництва. Це можуть бути рядові ППСники, які матимуть бажання «заробити зірочку».