«Українська продукція може конкурувати на світових ринках»
Канадські компанії шукають партнерів в Україні
— Два роки ви не були в Україні. Чи помітили ви якісь зміни, що тут сталися?
— Я вважаю, що змінилося дуже багато: в економіці більше стало активності, у людей з’явилося більше можливостей придбати необхідні товари, збільшився їхній асортимент. Значних змін зазнало село, де запроваджено приватну власність на землю.
— Ваш візит в Україну насамперед пов’язаний із здійсненням канадсько-українського проекту з м’ясного скотарства та кормовиробництва. Розкажіть про цей проект.
— Це чотирьохрічний проект, профінансований Канадським агентством міжнародного розвитку, і він вже наближається до завершення. В його рамках канадські фахівці приїздили в Україну, щоб поділитися своїми знаннями та досвідом, здобутими в цій сфері. До участі були залучені дві канадські провінції — Саскачеван та Манітоба, які мають багато спільного з Україною за кліматичними умовами і за складом грунтів. Метою проекту була передача передових канадських технологій з м’ясного виробництва українським тваринникам в областях, що дозволило поліпшити якість кормів і технології скотарства. Інший напрям проекту передбачав поліпшення генетичних якостей худоби завдяки завезенню в Україну канадського генетичного матеріалу. Планується, що наступний наш проект буде здійснено в Волинській, Дніпропетровській, Рівненській і Сумській областях.
— Чи може українська м’ясна продукція бути конкурентоздатною на світовому продовольчому ринку і на канадському, зокрема?
— Наш проект саме спрямований на підвищення якості яловичини, щоб вона задовольняла українського споживача і дозволяла виходити на інші ринки. На мою думку, якщо використати усі наявні можливості, українська продукція може бути конкурентоздатною на світових ринках.
— Відомо, що ви маєте намір вивчити питання розширення комерційної співпраці приватного сектора Манітоби з українськими аграрними концернами. Про що йдеться?
— Крім надання технічної допомоги, ми дуже зацікавлені в тому, щоб канадські компанії, які займаються сільським господарством, знайшли комерційних партнерів в Україні. Це одне із завдань цієї місії. При цьому ми не обмежуємося лише м’ясним скотарством і тваринництвом, є інші дуже хороші технології. Сподівання знайти партнерів в Україні стають можливими з огляду на те, як швидко змінюється на краще ситуація в українському аграрному секторі.
— Цього року однією з найбільших українських проблем було різке падіння закупівельних цін на молоко, через що виробники зазнали великих збитків. У Канаді на цей випадок застосовуються спеціальні програми стабілізації, завдяки яким утримується гарантований рівень доходів фермерів (наприклад, в одній iз провінцій він дорівнює 70% від середнього доходу).
— Так, це провінція Альберта.
— Що може з цього досвіду перейняти Україна?
— У Канаді існують різні сільськогосподарські програми. Є програма підтримки фермерів, яка покриває частину витрат на придбання матеріально-технічних ресурсів. А програма страхування врожаю дозволяє фермерові застрахувати від форс-мажорних обставин від 50% до 70% зерна. На наших семінарах в Україні детально висвітлювався цей досвід, і, можливо, деякі з цих програм ви могли б адаптувати до українських умов. Хоча, я розумію, для цього потрібен час.
— Повідомлялося, що цього року в Канаді, як і в деяких інших країнах, був великий неврожай зернових. В Україні ж, навпаки, зерно вродило, що й дозволило їй увійти до чільної групи світових експортерів зерна. Та чи втримається вона там, якщо традиційні лідери у наступному році надолужать втрачене?
— У 2002 році врожайність була, мабуть, найнижчою за всю історію Канади. Наприклад, у деяких частинах провінцій Саскачеван і Альберта була дуже сильна посуха. Як наслідок, ми не матимемо стільки зерна на експорт, як звичайно, а в деяких районах Канади доведеться навіть закупати фуражне зерно для потреб тваринництва. Щодо присутності України на світовому зерновому ринку, то, звісно, на неї впливає ряд обставин, але якщо ви будете підтримувати певний рівень виробництва зерна, то для вас завжди знайдуться ринки збуту.
ДОВІДКА «Дня»
Батьки Розанни Вовчук — емігранти з України. Вона народилася та виросла в містечку Кован, Манітоба, де живе і зараз з чоловіком і трьома дітьми. Пані Вовчук отримала освіту в Педагогічному коледжі Манітоби та викладала в декількох школах, будучи в той же час співвласником фермерського господарства. 1995 року її призначено міністром сільського господарства опозиційної партії. У вересні 1999 року, коли партія одержала більшість в парламенті провінції, пані Розанна Вовчук стала міністром сільського господарства та продовольства Манітоби.
