Урок американського буму

Американський бум після 11-го вересня здається подією далекого минулого, однак розуміння того, що відбувалося в економіці США в другій половині 90-х років є дуже важливим для відновлення економічного розвитку після того, як вщухне тривога з приводу тероризму. Як вдалося Сполученим Штатам, які й так посідали перше місце з погляду добробуту в першій половині десятиріччя, прорватися уперед у ще більш швидкому темпі й зберегти його протягом декількох років? А що ж не дало іншим країнам з розвиненою економікою зробити те ж саме?

Реальний валовий внутрішній продукт на душу населення в США зріс за цей період приблизно на $5,000 і становив $36,000 на рік 2000 року, що істотно перевищило середнє річне зростання в 3%. Високі темпи зростання також виявилися і в декількох менших країнах Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), таких як Австралія, Фінляндія та Ірландія. Однак жодна велика промислово розвинена країна не змогла навіть наблизитися до США за економічними показниками.

Саме така несумірність і ініціювала появу ідеї «нової економіки», що викликала гарячі дебати серед політиків та економістів. Вважалося, що завидне американське поєднання підвищеного економічного зростання та незначної інфляції є результатом високої продуктивності, пов’язаної з використанням новітніх технологій, що, своєю чергою, дозволяло підтримувати швидке, стійке зростання всієї економіки. Але скоро стало ясно, що виробництво товарів і послуг такого роду є лише частиною комплексного процесу. В іншому випадкові, чому показники валового внутрішнього продукту залишаються на колишньому рівні в Японії, багатій на високі технології, але стрімко підвищуються в Австралії з її порівняно невеликим сектором економіки, що займається виробництвом високотехнологічної продукції?

Відповіді на деякі з цих запитань пропонує опублікований нещодавно Організацією економічної співпраці та розвитку звіт за назвою «Нова економіка без прикрас», що є результатом дворічного вивчення джерел економічного зростання. У цьому звіті говориться про те, що досягнення швидкого й стабільного зростання вимагає уваги до широкого спектра питань, що складають економічну політику держави. Деякі з них, як, наприклад, питання, пов’язані з інформаційними та комунікаційними технологіями, є абсолютно новими. Інші існують давно: сюди належить і якість людського капіталу, й загальна економічна обстановка, тобто умови для ведення бізнесу, нововведень, фінансування та підприємництва. Основний висновок полягає в тому, що держава може підвищити свій потенціал для довготермінового економічного розвитку лише за допомогою прийняття комплексу взаємопов’язаних, взаємно підкріплюваних заходів, але ні в якому разі не наданням одній галузі економічної політики пріоритету перед іншими.

Однак роль високих технологій, яким приділяється стільки уваги в дослідженнях «нової економіки»,— це не просто рекламний трюк. Було підраховано, що в другій половині 90-х років інвестиції в інформаційні та комунікаційні технології в США стимулювали економічне зростання на майже одну відсоткову точку на рік. Підрахунки інших країн свідчать про такі ж вражаючі результати. Однак у той час, як виробництво товарів і послуг зі сфери інформаційних та комунікаційних технологій може підтримувати економічне зростання, воно не є необхідною його умовою. Що дійсно має значення, так це ефективне та широке використання нових технологій, що і є поясненням високого зростання продуктивності в Австралії за останні роки.

Таким чином, життєво важливим є забезпечити такі ціни на високотехнологічну продукцію, які були б прийнятні як для підприємств, так і для приватних осіб, одночасно заохочуючи конкуренцію серед світових виробників апаратного та програмного забезпечення. Подальший прогрес регулюючої реформи в секторі телекомунікацій був би дуже корисним, так само як і заходи зі зміцнення довіри споживача до інформаційних та комунікаційних технологій. Дійсно, урядові установи могли б більше заохочувати використання інформаційних та комунікаційних технологій у своїй роботі (так зване електронне управління).

Нарівні з новітніми технологіями традиційні питання, що стосуються використання робочої сили та людського капіталу зберігають тверді позиції в програмі стратегії розвитку. Різниця в мірі задіяння робочої сили, як і раніше, служить поясненням значної частини відмінностей у розмірі валового внутрішнього продукту на душу населення в країнах ОЕСР. Таким чином, подальші реформи ринку праці в деяких країнах можуть привести до збільшення економічного зростання та підвищення рівня життя.

Більше того, при зростаючих доказах міцного взаємозв’язку між економічним зростанням і середнім рівнем освіти, державну політику має бути спрямовано на збільшення зусиль з підвищення освітнього рівня робочого персоналу. Наявність і висока якість освіти і догляду на ранній стадії життя дитини, запобігання відсіву учнів із середньої школи та заохочення більш тісного зв’язку між вищою освітою й ринком праці залишаються питаннями, над якими ще потрібно серйозно попрацювати.

Звичайно, успішна стратегія розвитку, котра базується на високій нормі інвестицій у фізичний та людський капітал, потребує збереження макроекономічної стабільності. Велике інвестування в технології, котрі сприяють збільшенню продуктивності, що зіграли велику роль у збереженні низького рівня інфляції дев’яностих років, підтримувалося антиінфляційною політикою, яка зменшила невизначеність і сприяла встановленню упевненості в завтрашньому дні.

Суворий контроль над виконанням бюджету, наприклад, знизив до мінімуму витрати, що являють собою ризик для довготермінового розвитку. У той час, як загальний розмір податків може продовжувати стримувати економічне зростання в деяких країнах, вказуючи на необхідність подальшого перегляду статті витрат, необхідно зробити ретельну оцінку пріоритетів при витрачанні бюджету, так щоб не виявилася упущеною можливість державного інвестування в галузі, що обіцяє високі прибутки.

І, нарешті, широке заохочення новаторства та підприємництва є абсолютно необхідним в існуючій на сьогоднішній день економічній обстановці. Відкриті конкурентні ринки, звичайно, сприяють вияву творчого підходу до справи, але й уряд відіграє тут важливу роль. Уряд повинен:

звертати більшу увагу на фундаментальні дослідження;

поліпшувати структури, що стимулюють розвиток приватного сектора, зокрема за допомогою посилення моніторингу та захисту прав на інтелектуальну власність;

сприяти зменшенню стримуючих чинників, з якими стикаються підприємці, шляхом зняття адміністративного тягаря, спрощення правової структури та скасування перешкод для фінансування нових підприємств.

Нам, звичайно ж, ще дуже далеко до досягнення ясного розуміння чинників, що обумовлюють економічний розвиток, а тому будь-яка порада, що стосується економічної політики, повинна даватися з урахуванням різних обставин. І хоча недавнє дослідження ОЕСР зосереджене в основному на країнах з розвиненою економікою, воно зачіпає і деякі питання, що можуть послужити уроком для всього світу. Особливо заслуговує на увагу питання важливості людського капіталу за умов викликаного глобалізацією збільшення потреби в працівниках, здатних швидко пристосовуватися до змін.

Головне завдання для розвинених країн полягає в забезпеченні високих прибутків у обмін на знання й професіоналізм. Країнам, що розвиваються, зараз більш ніж коли-небудь необхідно зрозуміти, що інвестиції в освіту дають найбільшу надію на економічний та соціальний прогрес.

Філіп ГЕММІНГС, штатний економіст Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), Париж