УРП на порозі партійної революції

Саме на засіданні проводу лідери найвпливовіших, фактично базових, західноукраїнських обласних організацій планують виступити з ініціативою провести у червні—липні позачерговий партійний з’їзд. На ньому, за задумом ініціаторів, має бути поставлено питання про зміну керівництва партії та загального курсу УРП із урахуванням майбутніх президентських виборів.

Після провалу «Національного фронту», до якого УРП входило разом із КУНом та хмарівською УКРП, очікувати оргвисновків у середовищі республіканців було цілком логічно. «Розбір польотів» став своєрідним лакмусовим папірцем внутрішньопартійних стосунків. Невдовзі після березневого фіаско лідери Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Волинської організацій, заручившись «телефонною» підтримкою однодумців із Вінниччини, Хмельниччини та Закарпаття, розпочали серію нарад, аби вирішити подальший розвиток партії. При цьому центральне керівництво партії було поінформоване про наміри західноукраїнських «змовників» лише через деякий час, коли далі ховати шило в мішку було неможливо. Така «неповага» до Богдана Ярошинського та Со стає зрозумілою, коли взяти до уваги, що вище перелічені організації вже не бачать його на сьогоднішній посаді. Натомість новим головою партії «антиярошинківці» бачать академіка Михайла Павловського. За інформацією зі львівської організації УРП, він уже дав згоду очолити партію. На все це, зрозуміло, не може спокійно дивитися пан Ярошинський, котрий, і понині користуючись підтримкою багатьох осередків із Великої України, і, здається, не планував позбуватися посади, незважаючи ні на поразку «Нацфронту», ні на особисту поразку в мажоритарному окрузі на традиційно зручному для республіканців Тернопіллі. Однак, розуміючи, що політика УРП майже завжди визначалася задумами її львівських членів, шанси залишитися на посаді в Ярошинського невеликі. Тим паче, що проти нього, як твердять у Львові, налаштований і ще один, далеко не останній «уерпістський» діяч Володимир Чемерис, який хоч і покинув посаду голови київської організації, усе ж залишається авторитетом для рядових членів.

Ситуацію в УРП навряд чи можна було б вважати революційною, якби йшлося лише про кадрові пертурбації. Результатом консультацій західноукраїнських республіканців став документ, який вони засвітять на травневому засіданні проводу. Як говорить голова Львівської обласної організації Орест Парубчак, вже не на часі національні ідеї зразка 40-х років, натомість новим гаслом партії, а можливо, й створеного з її ініціативи правоцентристського блоку має бути «Через економіку — до добробуту». Простіше кажучи, ініціатори відставки Ярошинського хочуть бачити партію ближче до центру, ніж до Хмари та КУНу, в якому, за чутками, найближчим часом теж нагрянуть кадрово-ідеологічні катавасії. До речі, у Львові майже не приховують своїх позицій: мовляв, саме вибір союзників у особі УКРП і КУНу перешкодив партії пройти до парламенту.

Однак повернімося до згаданого документу. Його автори мало не в кожному пункті згадують про президентську кампанію. У її контексті пропонується здійснити ряд заходів із залучення до співпраці з УРП бізнесовців, фінансистів, фермерів, аграріїв, профспілкових об’єднань; організувати при оргвідділі партії потужний фінансово-господарський відділ та інформаційно-аналітичну службу; опрацювати пропозицію зі скасування фіксованого членства у партії; активізувати молодіжну політику і т. д. Разом із тим, за словами керівника прес-служби ЛОО УРП Юрій Тітко, партія, усвідомлюючи реалії, не займатиметься популізмом і не висуватиме свого кандидата у президенти. Натомість республіканці цілком можуть запропонувати свої послуги комусь із чужих кандидатів. За словами пана Тітка, партія може співпрацювати з такими заможними політичними силами, як «Громада», СДПУ(о) чи «Реформи та порядок», оскільки, хоч республіканці й не мають міцних фінансових тилів, володіють натомість розвиненою структурою, насамперед на західноукраїнських теренах, яку ті ж соціал-демократи чи громадівці могли б використати на президентських виборах. Таким чином УРП могла б з одного боку залишитися на політичній арені силою, від якої щось та й залежить, а з іншого — відверто кажучи, зміцнитись фінансово.

У Львівській організації партії відмовилися назвати кандидатуру, яку, ймовірно, підтримуватимуть на виборах, однак недвозначно дали зрозуміти, що це буде не сьогоднішній Президент і, зрозуміло, не лівий кандидат. Із компетентних джерел стало відомо, що республіканці не проти співпраці з Євгеном Марчуком чи Павлом Лазаренком. Останній вже зробив і свій перший хід, запросивши до фракції академіка Павловського. Однак це не означає, що партія віддасть перевагу Павлу Івановичу. Річ у тім, що, на відміну від того ж таки Марчука, лідер «Громади» в козирних для УРП західноукраїнських областях популярністю не користується. А підтримати малопопулярного, якщо не одіозного політика із зіпсутим іміджем, — підставитися самому. Тобто можна прогнозувати, що ситуація невизначеності триватиме ще певний час, однак усе ж недовго. Республіканці, задумавши реорганізувати свою партію, таки не настільки зацикляться на внутріпартійних розкладах, аби дочекатися, поки потенційні кандидати в президенти знайдуть собі в Західній Україні інших союзників.

ДО РЕЧI

Богдан Ярошинський у розмові з кореспондентом «Дня» Іриною ГАВРИЛОВОЮ заперечив будь-яку схожість нинішньої ситуації з ситуацією у партії чотирирічної давності, коли після поразки у мажоритарному окрузі тодішній голова УРП Михайло Горинь був відправлений у відставку, а партія розділилася на дві частини. «Я не проводив такі паралелі, врахочуючи несхожість ситуації, — каже Ярошинський. — Там був зовсім інший випадок».
 Коментуючи заяву Львівської організації УРП відразу після її появи, Богдан ЯРОШИНСЬКИЙ сказав:— Заява з’явилася за дві години до проведення Ради партії і мала на меті спровокувати інші обласні організації на такі ж дії. Я думаю, такий випад викликаний провалом партією виборів на Львівщині, де дуже впливова обласна організація отримала куди менш втiшні результати, ніж івано-франківська чи тернопільська. Ймовірно, давши інформацію у пресі, голова Львівської організації спробував таким чином убезпечити себе від справедливої критики й перекласти провину на інших. Однак 90% членів ради УРП відмежувалися від заяви львів’ян і підтримали економічний, політичний курс УРП, а також мою кандидатуру як лідера партії.