В очікуванні імпульсу до боротьби

Це можна робити по-різному. Як, наприклад, у Гонконгу 13 квітня 1972 року один не дуже високого рангу представник правоохоронних органів, який багато років, як і всі, брав хабарі. Цього дня, виявивши чергову суму в своєму столі, він чомусь не дав її своєму начальнику, а покликав журналістів і розповів, як цей хабар зазвичай розподіляють між начальством. І наступного дня весь Гонконг вийшов на вулиці і виступив на захист цієї людини. Так почалася антикорупційна революція в Гонконгу. Її результатом стало створення з допомогою уряду США, Світового банку, МВФ незалежного антикорупційного агентства, до компетенції якого від правоохоронних органів перейшли всі функції досудового розслідування відповідних справ.

У Сінгапурі цей процес розпочався зверху, коли в 1959 році до влади прийшов новий прем’єр-міністр Лі Куан Ю, який зробив у принципі те саме, що й у Гонконгу, — відібрав антикорупційні функції у правоохоронних органів і створив незалежне агентство з боротьби з корупцією.

Була ще революція «білих простирадл» у Палермо. На вершині процвітання сицилійської мафії, коли всі та все було «куплене», але влада міста стверджувала при цьому, що організованої злочинності в місті і сліду немає, жінки Палермо ввечері одного дня вирішили: у кого в будинку немає мафіозі, нехай уранці вивішують білі простирадла. В результаті правоохоронці вимушені були вживати заходів.

Про такі три найбільш успішні приклади громадянської боротьби з корупцією на установчій конференції Східноєвропейського відділу Всесвітньої організації «Парламентарії проти корупції» (GOPAC) розповіла народний депутат грузинського парламенту Есадзе Лонда.

Звісно, все вищевикладене — не більше ніж хрестоматійно спрощені приклади. Але вони дають непоганий грунт для роздумів. По-перше, очевидно, що початок кожному з антикорупційних процесів у цих країнах поклав певний поштовх — зсув у свідомості однієї людини, прихід до влади політика з новим мисленням, своєрідний прорив давнього нариву. Чи може Україна чи будь-яка інша країна, де проблема корупції стоїть так само гостро, дозволити собі чекати, поки станеться щось подібне? Тому створюють все нові антикорупційні інституції, приймають і пропонують усе нові і нові законопроекти, здатні змінити ситуацію. Але ось парадокс: практично всі вітчизняні експерти і народні депутати нинішнього і минулого скликань, які були присутні на конференції, в один голос заявили, що наявної в країні законодавчої і інституційної бази цілком вистачить для того, щоб ефективно протистояти корупції. І вийшли на необхідність усе того ж імпульсу — політичної і громадянської волі. У результаті практично кожен виступ зводився до досить просторового рецепта: потрібна відповідальна прозора влада, програма з моралізації суспільства тощо. Хоча пропонували і більш конкретні кроки: наприклад, народний депутат Сергій Кіроянц (позафракційний) вважає, що зменшенню хабарництва в правоохоронних органах може посприяти скорочення міліції у 10 разів та підвищення решті охоронцiв порядку зарплати у 20 разів. Голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимир Стретович напівжартома запропонував депутатам спробувати побувати на вступних іспитах до вузiв. На його думку, це викличе паніку в ректоратах вищих навчальних закладів, і грамотно проведена кампанія у ЗМІ може викликати величезний суспільний резонанс. Директор політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Ігор Жданов вважає, що істотно пригальмувало б розвиток корупції скасування безлічі ліцензійних інститутів, які повинен пройти кожен підприємець-початківець.

І найголовніше: природно, всі дуже розраховують на новостворену структуру. Поки важко сказати, чим і як вона займатиметься, але офіційно представити її можна таким чином: Східноєвропейський відділ Всесвітньої організації «Парламентарії проти корупції», створений у Києві 22 лютого. Він об’єднав шість країн: Україну, Грузію, Білорусь, Молдову, Вірменію й Азербайджан. Президентом NISPAC (англійська абревіатура Східноєвропейського відділу організації) обрано Володимира Стретовича, і згідно з прийнятим статутом, він займатиме цю посаду два роки. Членами організації можуть бути діючі парламентарії, депутати минулих скликань, а також люди, які перемогли на парламентських виборах, але iз яких-небудь причин не отримали мандата.

На прес-конференції після закінчення засідання В. Стретович повідомив, що найближчим часом у Києві буде відкрито офіс Східноєвропейського відділу GOPAC, крім того планують створення Інтернет-газети шістьма мовами. Відповідаючи на запитання, як ця організація контролюватиме діяльність урядів, зокрема, в Україні, голова відділу відзначив, що в планах організації — оприлюднювати прийняті урядом рішення. З його слів, Східноєвропейський відділ фінансуватимуть за рахунок членських внесків, кожен член організації платитиме 1% від суми своїх парламентських доходів. Крім того, Світовий банк висловив готовність фінансувати діяльність організацій, що проводять боротьбу з корупцією.

На закінчення хотілося б процитувати слова пані Лонди, якими вона продовжила свою розповідь про три найбільш успішні приклади боротьби з корупцією в світі: «Незважаючи на всю успішність вищеописаних моделей, слід пам’ятати одне. Будь-яку з них та інших iснуючих моделей боротьби з корупцією в кожній окремій країні потрібно застосовувати з урахуванням національної специфіки. І тут істотно ускладнює справу те, що немає універсальної дефініції корупції. У деяких країнах її сприймають як кримінальний злочин, у iнших — як елемент тіньової економіки, але в деяких — це частина культури». Про деякі особливості національної корупції «Дню» розповіли присутні на конференції парламентарії країн-учасниць новоствореної організації (всі вони увійшли до Ради директорів NISPAC):

Людмила ГРЯЗНОВА, депутат Верховної Ради Білорусі 13 скликання, координатор з прав людини Громадянської ініціативи «Хартія-97»:

— Найбільша корупція в Білорусі — в найвищих ешелонах влади. Існує корупція, звичайно, і на середньому рівні, але там циркулюють сміхотворно маленькі суми. Оскільки чиновники цього рівня, підприємці і населення дуже бідні і не можуть давати хабара або розплачуватися за якісь послуги великими сумами. І хоч ця корупція широко поширена, але вона незначна за величиною фінансового обігу. На відміну від тієї, яка зверху. Нинішній парламент Білорусі не може боротися з корупцією, оскільки він не має сили парламенту, він швидше адміністрація, яка виконує ті укази і приймає ті закони, які підписані президентом і ним же ініційовані.

Євген ГИРЛЕ, член економічного комітету парламенту Республіки Молдова:

— Специфіка молдовської корупції пов’язана з «прозорістю» наших кордонів, особливо з боку України. Саме через цю ділянку проходить найбільше контрабанди, саме з ним пов’язана величезна корупція на всіх рівнях, у тому числі і в Придністровській республіці. Тому ми дуже сподіваємося на співпрацю в цьому напрямі з урядом і Верховною Радою України. Я особисто кілька разів впродовж останніх двох років побував уже в різних інстанціях України. Нині ведуться переговори з митним департаментом вашої країни. Ми зацікавлені значно зменшити найближчим часом потік нелегального ввезення і вивозу товарів з Молдови через Придністров’я до України і Росії. Це дуже сильно б’є по економіці нашої республіки. І вже призвело до того, що понад половину валового внутрішнього продукту Молдови перейшло в «тінь». Адже ділянка кордону між Молдовою й Україною — це майже третина нашого кордону. Я думаю, що спільна участь України і Молдови в цій міжнародній організації зблизить нас і у вирішенні прикордонних питань і питань контрабанди через Придністров’я.

Закарія КУЦНАШВІЛІ, перший заступник голови юридичного комітету парламенту Грузії:

— Найголовніша особливість грузинської корупції в тому, що вона зумовлена існуючими в країні традиціями. У нас заробляння грошей незаконним шляхом поки що не вважають аморальним. Заможні люди, які можуть утримувати не тільки сім’ю, але й сусідів та друзів, вважаються дуже хорошими і порядними. При цьому нікого не цікавить, звідки у них гроші. Щоправда, існують і інші люди, для яких подібний стан речей неприйнятний. І на цьому грунті вже виникла ціла війна менталітетів. Але я впевнений, що минуть роки, і ті проблеми, які нині стоять перед нашими державами, стануть історією.

Алі ГУСЕЙНОВ, виконуючий обов’язки голови Постійної комісії Міллі Меджлісу Азербайджану (парламенту Азербайджану) з правових питань, член Постійної делегації в ПАРЄ:

— Звичайно, в Україні і Росії загальний стан справ кращий, ніж в Азербайджані. Але я також цікавився у вашій країні зарплатами народних депутатів, суддів — адже це прямо пов’язане з корупцією. Погано оплачувані люди не можуть говорити про боротьбу з корупцією. Тільки матеріально незалежні люди можуть боротися з цим явищем. І ось з цього погляду в Азербайджані справи йдуть краще.

Дуже цікавою мені здалася думка одного з виступаючих на конференції: у парламентських республіках рівень корупції нижчий, ніж у президентських. Я, звичайно, розумію, що на рівень корупції не впливає модель політичної системи, але все ж, мені здається, у цьому є частка правди.

P.S. «День» пропонує читачам викласти свій рецепт боротьби з корупцією в Україні, відповівши на ряд запитань:

— «Війна менталітетів» — чи властива вона Україні?
— У чому специфіка вітчизняної корупції?
— Хто винен більше: той, хто дає — чи той, хто бере?
— Що б ви порадили владі?