Вечори на хуторі поблизу Європи-2

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ЯРМАРОК

Нині Україна — держава де- юре, а де-факто — частина пострадянського простору, на якому різні корпоративні групи ведуть боротьбу за владу і переділ власності. Уже парламентські вибори 1998 року показали, що в Україні відбулася політична структуризація не суспільства, а корпоративних груп, що борються за владу. Більшість політичних партій, створених безпосередньо перед виборами, формувалася за технологіями «мильних опер», включаючи до авангарду партійний паровоз, директорів банку, рекламної фірми і телеканалу, а також артиста, співака, вченого або футболіста, а у «лівих» партіях — селянина чи робітника з серпом або молотом.

Багато «просунутих» кандидатів у народні депутати вибирали партії не з ідейних міркувань, а виходячи із прогнозованих можливостей входження у владу. Тому в списку комуністів можна було зустріти капіталістів, а серед соціал-демократів — представників колишньої комуністичної номенклатури. Як уже було в українській історії — коли з’ясовують стосунки «червоні» і «білі», на дорогу влади виходять не тільки «зелені» і не завжди через любов до природи. А хто ж?

Партії влади, що використовують нині у боротьбі за владу як каменюку пролетаріату імітацію демократії, за своїм внутрішнім змістом нагадують справді воскреслу після потрясінь комуністичну партію. Звідси — витоки суперечності. Ті, хто виступає на словах за реформи партії влади, найбільше їх бояться, оскільки для партійної «еліти» є смертельним формування стану громадян з економічним достоїнством. Перемогу ряду партій було забезпечено не особистими якостями їхніх лідерів та запропонованими програмами, а майстерністю політтехнологів, у тому числі й імпортних. Найбільш образно про результати минулих парламентських виборів кажуть назви абсолютних аутсайдерів — партійних блоків «Європейський вибір України», і «Менше слів», куди увійшло об’єднання «Державна самостійність України».

Враховуючи ідентифікацію українських партій із західними, було б необачно ототожнювати з останніми «доморослих» радикалів, демократів, лібералів і консерваторів. Якщо, наприклад, у Великій Британії консерватори представлені переважно вихідцями з аристократії і випускниками Оксфорда або Кембриджа, то в Україні — «елітою в законі» чи неперекладним іноземними мовами простонародним словосполученням.

Коли в країні співвідношення легальної і тіньової економіки існує на користь останньої, потрібно звернути увагу на реальний вплив тіньового капіталу на політичний простір. Уже не з царини фантазії приклади, коли претендент на входження до влади у разі перемоги стає народним депутатом, а той, хто програв, може виявитися кримінальним злочинцем. Під час передвиборних кампаній характерним явищем стає переміщення фізичних осіб між слідчими ізоляторами і законодавчою владою. Демократично вибори по-слов’янському виявили нову тенденцію народного волевиявлення. Електорат не тільки не бачить принципових відмінностей між корумпованою «елітою в законі» і криміналітетом, але й віддає перевагу «злодіям у законі» як більш «чесним». Це явище отримало назву «ефект Прища» після того, як у декількох російських містах «злодії у законі» були обрані мерами.

Було б помилковим сприймати дане явище як випадкове непорозуміння. У цьому виявляється один з результатів соціальної стратифікації минулого. Як відомо, основним союзником і опорою комуністичної партії у боротьбі з інакомисленням був кримінальний світ, про що свідчить історія ГУЛАГу. Тому не випадково на парламентських виборах в Україні у 1998 році частина колишньої партноменклатури у боротьбі зі своїми конкурентами за владу апелювала не до біблійних заповідей і прав людини, а до «злодіїв у законі», надаючи їм інформаційні комунікації.

У політичному просторі України при слабкому центрі спостерігається суперництво регіональних корпоративних кланів, що мають те чи інше політичне забарвлення. Якщо спробувати намалювати збірний образ «партій», то, швидше за все, це будуть… безпартійні регіональні угруповання, які борються за переділ власності чи її збереження. Відмінності між найбільш «крутими» реформаторами і консерваторами настільки умовні, що коли починається боротьба за владу, «кольори» місцевих партійних організацій не мають істотного значення.

Штучна політична структуризація українського суспільства «зверху» не привела до створення цивілізованого політичного поля, а тільки підсилила анархічні тенденції. Незважаючи на суперництво політичних партій і регіональних корпоративних угруповань, жодна з них не може претендувати на роль лідера у країні та взяти відповідальність за соціально-економічні перетворення. Можливо, річ не тільки у партіях, а в чомусь іншому?

ГІГАНТИ ДУМКИ

На Заході прийнято визначати коефіцієнт інтелектуальності (IQ) політичної еліти, що, як вважають психологи, може врятувати суспільство від можливого лиха. Цей інтегральний показник зокрема враховує рівень і якість отриманої освіти, висловлювання політика «від серця» без допомоги політтехнологів та іміджмейкерів. Американські психологи озвучили і рівень інтелектуального розвитку нинішнього президента Буша-молодшого, який виявився нижчим середньостатистичного. Але й американський президент виглядає гігантом думки на рівні східнослов’янських «оплотів демократії», багато з яких здатні розмірковувати про західні цінності громадянського суспільства і права людини тільки за допомогою ненормативної лексики великої російської мови.

Не відстає від Америки і Росія. Група психологів і психіатрів опублікувала коефіцієнт інтелектуальності російської еліти. І виявилося, що американці з коефіцієнтом, який відповідає діагнозу невеликої дебільності, виглядають гігантами думки у порівнянні з деякими російським парламентаріями. Але навряд чи це сенсація. Цінність проведеного дослідження в іншому. «Нові росіяни», які з’явилися при владі та довели на практиці вміння досягати ділового успіху, як правило, відрізняються стабільною психікою і нормальним інтелектом.

Але повернімося до України. У здичавілому інформаційному просторі відбулася самоідентифікація української «еліти», яка любить зображати себе у яскраво-дорогих та убого- примітивних виданнях. В Україні видається єдиний у світі розкішно ілюстрований науково-популярний журнал, на шестистах (!) сторінках якого між Папою Римським і середньоазіатськими красунями вміщено численні портрети української еліти, обвішаної мідними церковними і світськими відзнаками. Тут ви знайдете інформацію про найвидатніше «наукове» відкриття української державності — за короткий історичний час без біотехнології і генної інженерії виведено унікальну породу вітчизняної еліти. Ця «золота енциклопедія» особливо вражаюче виглядає на фоні ситуації у країні...

Тому б не завадило перед майбутніми парламентськими виборами опублікувати коефіцієнт інтелектуального розвитку хоч би політичної еліти, її відповідності «європейському вибору». Щоб розвіяти сумніви, що вона не заражена невиліковною хворобою «манії величі».

ПРИРОДА САМООЧИЩЕННЯ

Поки психологи будуть готуватися до цього громадянського подвигу, звернімо увагу на найбільш засекречену таємницю становлення української державності. Внаслідок непередбаченого політтехнологами поєднання різномасштабних процесів у суспільно-політичному житті з’явилося щось до болю знайоме.

Згідно з відомою слов’янською традицією, у тривожний час на поверхню суспільно-політичного життя спливає все те, що має питому вагу меншу за одиницю, а все інше опускається на дно. У цій шокуючій, на перший погляд, народній мудрості закладене глибоке філософське значення. Сама природа потурбувалася про самоочищення, яке відбувається в соціумі у переломний час. Тут доречна аналогія зі штормом на морі, що періодично викидає на берег сміття, яке нагромадилося на водній поверхні. Щоб позбутися сміття — воно повинне сплисти на поверхню. І треба сказати, що в Україні вдалося блискуче здійснити цю екологічну технологію на практиці.

У слов’янських народів склалося уявлення про «бидло» — людей, які без слів служать кому-небудь заради власної вигоди. Слово це польського походження. Поки можна сказати, що це і є головною «європейською цінністю», набутою на близькому європейському Заході. Бидло в образі «шарикових» стало головним надбанням Великої Жовтневої революції. Але якщо раніше Воно виступало від імені передового загону робітничого класу (пролетаріату), то зараз виступає від імені «справжніх» українців. Характерні особливості цієї маргінальної слов’янської субкультури полягають в органічному неприйнятті свободи і достоїнства особистості, примітивізації та спрощення людських цінностей. Вестернізована бидлократія, що живе за євростандартами, органічно нездатна до сприйняття досягнень культури. Тому запитання «про що думає влада?», яке ставиться перед суспільством, часто є безадресним.

Ця незареєстрована партія, зрощена на примітивізації та войовничому провінціалізмі, регулярно перемагає на парламентських виборах. Вона панує над усіма іншими правильними і не дуже правильними партіями. Поки ця партія не заповнить декларацію про безглуздо витрачені на «мильні» здійснення кошти платників податків, навряд чи можна розраховувати на зростання свідомості хуторян щодо сплати податків. Така природа народу, який не бажає залишатися в дурнях, коли йому влада пропонує стати законослухняним і платити податки, залишаючи за собою право безглуздо їх витрачати.

На відміну від інших східнослов’янських братів, в Україні це явище отримало специфічні особливості. В умовах відсутності соціальної бази для демократичних виборів — критичної маси громадян з економічним достоїнством (середнього класу), на популістській хвилі до влади увійшли фізичні особи в пошуках здобичі (непереборного прагнення до казнокрадства). Ті, хто імітував ділову активність, «орав» землю чи космос, збирав урожай з чужих ідей чи праць на виробничій або науковій нивах. Захід, вихований на традиціях аристократії (еліти крові) і меритократії (еліти якості), назвав це явище клептократією. Люмпенізовані по-європейському неписьменні «орачі», які прийшли до влади, є енергетикою величезної руйнівної сили для українського суспільства. Склалися дві основні загрози державності: «справжні» українці та «еліта в законі», зрощена бізнесом на державних ресурсах.

Інша українська партія, що набирає сили, називається «Моя хата скраю», що в українському менталітеті означає віддаленість від офіційної влади і близькість до вільного степу чи лісу. Партія не структурована зверху і чекає до пори до часу свого Батька.

Через скрутний час пройшли багато народів. Майже три тисячі років виповнилося китайському вислову «щоб вам жити під час змін». Можна пригадати і давньогрецький вислів «у скрутний час і найбільш непридатних шанують». Карнавальна драма одночасної смерті старого і народження нового світу не знає меж. У суспільствах, де зруйновано традиційні устої і не створено громадянські, особливо велика небезпека входження на Олімп влади невкорінених маргіналів-руйнівників. Але що ж робити? НІЧ ПЕРЕД СВІТАНКОМ

Як каже один свідомий гоголівський герой: «Дело в том, что пришло нам спасать нашу землю, что гибнет уже земля наша не от нашествия двадцати иноплеменных языков, а от нас самих… И никакой правитель, хотя бы он был мудрее всех законодателей и правителей, не в силах поправить зла…». І великий письменник додає: «…Завелись такие лихоимства, которых истребить нет никаких средств человеческих. Знаю и то, что образовался другой незаконный ход действий мимо законов государства…». Треба «восстать против неправды», сучасна суть якої — імітація великих вчинків та відродження.

Звичайно, Україні не загрожує аргентинський варіант, де несвідомі громадяни вийшли на вулиці і почали громити усе поспіль. У нас, якщо народ і вийде після тривалого святкового похмілля надвір, то неодмінно з Батьком.

Але, можливо, це перебільшення? І замість хірургічного застосовуємо терапевтичний метод? Чим відомий світу наш Хутір — казнокрадством і несанкціонованим вилученням чужих матеріальних ресурсів? Тож посилимо державний контроль. Призначимо ще один найголовніший фінансовий чи інший фіскальний орган і ударимо ним по бездоріжжю. Але Гоголь, звертаючись до нас, заперечує: «Вы очень хорошо знаете, что приставить нового чиновника для того, чтобы ограничить прежнего в его воровстве, значит сделать двух воров наместо одного… Человека нельзя ограничить человеком… Это пустая и жалкая система… Нужно развязать каждому руки, а не связывать их; нужно напирать на то, чтобы каждый держал сам себя в руках, а не то, чтобы его держали другие…».

Треба займатися своєю справою. Як каже вже згадувана вище народна мудрість, у скрутний час на поверхню спливає все те, що має питому вагу меншу за одиницю, а все інше опускається на дно. Чи не звідси пишномовні розмови на політичних тусовках, що народ в Україні не той? Так, український народ опустився (чи його опустили) на дно, але це не дно життя. Народ опустився не для того, щоб потонути, а щоб бути ближче до землі, рідного грунту, щоб укорінитися і прорости в майбутньому паростками творення, людською енергією самопожертвування в ім’я торжества на землі честі, совісті й обов’язку.

І вже з’явилися перші паростки. Повільно і для багатьох непомітно йде структуризація суспільства знизу, в тому числі у бізнесі. Межа поділу проходить між тими, хто імітує ділову активність, і тими, хто займається своєю справою.

Майбутнє України буде залежати від уміння суспільства побачити паростки знизу, зрощені на грунті багатоголосся соціокультурних традицій. Від уміння подолати спокусу імітації і простоти укладу життя. І для цього потрібна лише творча енергія мислячої людини — незапитаний ресурс українського суспільства. У Біблії сказано «бережіться лжепророків». Сьогодні вони прийшли на українську землю в овечому одязі «справжніх» патріотів і «лжедемократів».