Відлуння патерналізму

Омріяна й тяжко виборювана демократія принесла українському суспільству не тільки плоди народовладдя, здебільшого номінальні, а й відповідальність кожного громадянина за себе та свою країну. За 21 рік український народ так і не перетворився на повноцінне громадянське суспільство. Утім, якщо раніше громадянська участь була привілеєм західних демократичних суспільств, в умовах вестернізації процес становлення та розвитку громадянського сектору перетворився на загальносвітову тенденцію.

Проблемою розвитку взаємодії держави і громадянського суспільства в контексті впровадження європейських принципів належного врядування зацікавився й Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД). Заручившись підтримкою Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства та громадської організації «Український незалежний центр політичних досліджень», НІСД провів міжнародну науково-прикладу конференцію з зазначеної теми.

Варто зазначити, часто тема заговорювалася, дискусії як такої не відбулося: кожен доповів своє і все. На жаль, це вже давня тенденція для таких заходів: напрошується поняття «для галочки», яке ж практичне значення?

Проте учасники та експерти розповіли про основні виклики, що лежать перед Україною на шляху становлення громадянського суспільства.

Насамперед учасниця конференції Марина Ставнійчук, радник Президента України наголосила на рішучих кроках, котрі держава зробила у напрямку розвитку громадянського сектору. Владні ініціативи стосувалися інституціональної сфери — створення відповідної законодавчої бази — та налагодження діалогу між владою та суспільством шляхом створення громадських рад при державних органах.

Утім, деякі експерти висловилися критично щодо надактивної участі держави у розбудові громадянського суспільства, що, по суті своїй, є нонсенсом. «Звісно, без держави не обійтися, але проблема у тому, що правова та політична інституціоналізація часто не є взаємопов’язаними», — зауважила Галина Зеленько, провідний співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Кураса (НАН України). За її словами, одна з найбільш демократичних конституцій не забезпечує громадянам справедливості та релевантної участі у процесі державного управління, а утвердження приватної власності не сприяє утворенню середнього класу, який є базовим рушієм громадянського суспільства.

Експерти зазначили, що роль держави та її функції зазнають тенденційних змін. Фахівці констатували, що у більшості країн, де основним джерелом влади є народ, відбувається перехід від представницької демократії до консультаційної, тобто до демократії участі. Таким чином змінюється і сам об’єкт влади. Влада обирається не для того, щоб керувати, а для організації процесу ухвалення рішень. Громадянин перестає бути об’єктом влади, а натомість стає безпосереднім учасником процесу управління. Крім очевидних переваг, які надає людям така взаємодія, варто говорити і про легітимацію рішень, котрі впроваджує держава. Якщо кожен активний громадянин самостійно чи опосередковано (через громадську організацію, яка захищає його права) взяв участь у формуванні політики, він ставиться до виконання такого рішення більш відповідально.

За словами експертів, перш ніж будувати громадянське суспільство, потрібно розробити ціннісні орієнтири, на які воно спиратиметься. У цьому контексті надзвичайно важливим є створення владного епіцентру всередині суспільства. Крім ціннісного рівня, українське суспільство знаходить проблеми          й у розумінні демократії та ролі громадянського суспільства. Згідно із дослідженням, проведеним Українським фондом демократії «Спочатку люди», 45 % українців дали таке визначення народовладдю: «Держава повинна забезпечити добробут». «Українці не можуть позбутися патерналізму, який закінчився разом із часами СРСР», — розповідає представник фонду Лідія Смольна.

Також було подано і статистику включеності українців до громадських організацій. Власні об’єднання заради спільних дій створюють 16% дорослого населення, 3% людей гуртуються за фактором професійної приналежності, ще 2% залучено до молодіжних організацій. Водночас 19% громадян не можуть скласти дефініцію до терміну «громадянське суспільство», бо жодного разу його не чули.

Не менш цікавими є й інші дані. 16% опитуваних зазначили, що готові бути лідерами, але не знають, що для цього потрібно робити. 40% респондентів дали ствердну відповідь на запитання: «Чи готові ви йти за лідером?» Значна частина цих людей тяжіє до координації зусиль у вирішенні питань політики, в той час як молодь більш зацікавлена у організації дозвілля, боротьбі зі злочинністю та збереженні зелених зон.

Насамкінець, експерти відзначили потребу у розробці спільних правил гри для всього суспільства. Разом із тим основою для консолідації суспільства може стати політична нація, утворена на перетині етнічних та політичних інтересів. Втручання ж держави у розвиток громадського сектору експерти вбачають можливим у законодавчій сфері та забезпеченні належного рівня освіти.