Віктор МУСIЯКА: «Підберуть непідібране, переберуть уже взяте...»

— Отже, перші загальні враження, що склалися після того, як ви проаналізували останній законопроект, який ініціювала Адміністрація Президента, і, як відомо, підтримали лідери Компартії Петро Симоненко та Соцпартії Олександр Мороз?

— Я переконаний, що відправляти документ (до Конституційного Суду. — Ред. ) у тому вигляді, який отримали депутати, не можна. Його слід ще доопрацювати. Найкраще було б передати його парламентській спеціальній комісії, яка займалася підготовкою парламентського законопроекту, щоб розробити узгоджений документ. У тексті чимало недоречностей, які, на мій погляд, призведуть до протистояння у парламенті. І перед відправкою до Конституційного Суду потрібно серйозно подумати, що, коли він повернеться до Верховної Ради, його треба буде затверджувати. І вже на тому етапі можуть початися тертя і де гарантія, що тоді буде забезпечено триста голосів? Це по-перше.

По-друге, Олександр Олександрович Мороз заявляв, що у нинішньому президентському законопроекті 95% позицій збігаються із парламентським варіантом. А якщо уважно проаналізувати всі президентські нововведення, то такого співвідношення немає і близько. Більшість виписаних там змін або нові, або ж запозичені з першого президентського законопроекту. І тільки незначні — з парламентського.

— Уже відомо, що статус президента у варіанті, який прийшов із АП, істотно не змінюється. Президент залишається досить серйозною і впливовою фігурою. Ви можете це підтвердити?

— Справді, здебільшого нові положення стосуються підтримки високого статусу президента і Кабміну і на цьому тлі — непропорційного зниження статусу Верховної Ради. Наприклад, президент, якого обирає парламент, має чотири підстави для розпуску ВР, а у Верховної Ради залишаються ті самі інструменти імпічменту, які існують і сьогодні...

Ще один приклад — у проекті записано, що парламент збирається у дводенний строк після оголошення президентом указу про введення надзвичайного стану. Це підтверджує те, що, по-перше, президент такий указ може видати, а по-друге, використати у політичних перипетіях. Є ціла низка й інших прикладів, які свідчать, що президент залишається досить сильною фігурою.

— Повноваження Кабінету Міністрів збільшуються за рахунок нинішніх повноважень президента? Хто у разі прийняття таких змін до Конституції матиме сильніші позиції: прем’єр чи президент?

— У президента залишаються усе-таки досить сильні позиції. Такі самі позиції президенти мають у Лівані, Естонії, Китайській народній республіці, навіть в Італії. Що стосується посилення Кабінету Міністрів, то у новому законопроекті передбачено, що уряд призначає і звільняє голів адміністрацій усіх рівнів. Але далі є істотне неузгодження. Записано, що голови держадміністрацій відповідальні перед президентом. Чому це? Якщо їх призначає Кабінет Міністрів, то, очевидно, що вони перед ним і повинні відповідати. Другий момент. Кабінет Міністрів призначає половину складу Ради Нацбанку (нині цю норму написано для президента). Цікава деталь — у законопроекті пропонується чітко не зазначати кількість віце-прем’єрів в уряді. Це очевидне посилення Кабінету Міністрів. Особисто я не погоджуюся з положенням, згідно з яким Кабінету Міністрів надається право реорганізовувати та формувати міністерства й інші центральні органи виконавчої влади. Сьогодні це право, згідно з Конституцією, належить президенту. Я вважаю, що цього робити не можна. Якщо цей механізм дати виконавчій владі, вона почне просто розбухати як пухлина — одразу створюватимуть деякі додаткові підрозділи Кабміну. А мотивація знайдеться завжди: є хороша людина або цінний кадр, її не можна відпускати, потрібно надати посаду... Я вважаю, що ці питання повинна вирішувати Верховна Рада.

— Пропозиція стосовно дозволу членам виконавчої влади бути народними депутатами, є, на вашу думку, позитивною?

— Так, члени уряду, голова СБУ, Податкової адміністрації, Антимонопольного комітету, згідно з нововведеннями, можуть бути народними депутатами. Я давно говорив, що, як правило, до уряду прямують кращі кадри. Якщо ця норма пройде, то тоді зв’язок Кабміну з парламентом буде тіснішим.

— Які ж із нововведень є безумовно позитивними?

— Те, що передбачене створення у Верховній Раді коаліції парламентських фракцій і депутатських груп. Ця коаліція і вносить кандидатуру прем’єра президенту. Позитивним є й те, що відсутня так звана «більшість». Я ще минулого року запитував: навіщо створювати більшість? Створіть коаліцію під ідею — під політичну реформу...

Серед позитивних моментів я назвав би і норму, згідно з якою, якщо президент протягом тривалого часу не підписує закон, це може зробити голова Верховної Ради. Хоч право вето у президента однаково залишається.

— Сьогодні багато аналітиків апелюють до статті 71 Конституції. Як відомо, вона передбачає, що вибори до органів державної влади й органів місцевого самоврядування відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. А у разі затвердження Верховною Радою змін до цієї статті, згідно з тією ж Конституцією, необхідно провести референдум і дізнатися думку народу: чи віддає він право на обрання президента Верховній Раді…

— У цьому випадку йдеться про вибори, на яких обирають органи самоврядування. А якщо йдеться про обрання представницьких органів, то тут слід апелювати до інших статей. Прем’єра також не обирають всенародно, хоч він є представником держвлади.

— Ющенко заявляє, що таким чином громадян позбавляють виборчого права, записаного у Конституції...

— Ющенко має на увазі, як я розумію, саме норму про обрання президента Верховною Радою. Але якщо у Конституції після її зміни буде записано, що президента обирає представницький орган, то де ж буде порушення конституційних прав? Це — кон’юнктурні речі, і всі це розуміють...

— Тобто Ющенко, якщо стане президентом у 2004-му на всенародних виборах, до 2006-го має можливість сформувати таку коаліцію сил, що повторне його обрання буде очевидним?

— Так, і такий варіант можливий. За два роки, навіть якщо припустити, що Ющенко буде слабким президентом, йому багато не треба — якщо він ходитиме і гладитиме діток по голові, люди плакатимуть від щастя, що мають такого президента. Він підніме авторитет усіх, кого назве. Скаже: «Цим потрібно довіряти». І до парламенту, якщо захоче, приведе 300 своїх людей.

Але для Ющенка було б ще вигідніше, якби його обрала Верховна Рада у 2004 році...

— Ви не згодні, що обрання президента парламентом — це посилення олігархів…

— А це ніколи не закінчиться. Якщо олігархів породили, необхідно створювати механізми, які б примусили їх поволі залишати політичну арену. Я не маю на увазі так, як це відбувається у Москві. А цивілізованішими методами — наприклад створенням вторинного ринку цінних паперів. Чому до цього часу не прийняли закон про акціонерні товариства? Тому що вторинний ринок розвиватиметься. А це означає, що розпочнеться етап диверсифікації власності — буде більше можливостей купувати акції, з’явиться більше власників, збільшиться кількість внутрішнього інвестування.

Мене лякає інше — якщо на місце Кучми прийде хтось інший, хто вважає, що буде спасителем нації, ситуація може стати ще гіршою за сьогоднішню. Оскільки прийдуть «голодні» нові олігархи з одним прагненням — мати ще більше за нинішніх олігархів. Підберуть непідібране, переберуть уже взяте…

— Ваша партія є одним із ініціаторів створення «Нашої України». Потім ви особисто вийшли з фракції блоку. Повертатися назад наміру не маєте? Ваша партія не увійде до передвиборної коаліції партій на підтримку кандидата в президенти Ющенка?

— Рішення про входження до блоку приймали на з’їзді партії. Але питання про вихід із фракції я приймав самостійно. Я не є членом «Нашої України», але й не увійшов до так званої більшості. А партія перебуває в блоці і буде там доти, доки на своєму з’їзді не ухвалить інше рішення. Але я не маю наміру чинити тиск на однопартійців...