Віртуальна економіка годується суспільними ілюзіями
Податки взагалі нагадують мерехтливе полум’я, яке щосекунди змінює форму та розмір. Нові економічні реалії вистрибують зненацька, невідомо звідки й так само швидко зникають не знати куди, мов у якійсь комп’ютерній грі. Ми вже й самі відчуваємо себе не так гравцями, як безвольними персонажами незрозумілої гри, які рухаються, слухаючись тієї чи іншої кнопки. Людина перетворюється на третьорядний гвинтик нашої фантастичної економіки, а суспільство еволюціонує все далі вбік від демократії. Бо який економічний підтекст демократії? Американці жартують, що це ситуація, коли двоє можуть украсти менше, ніж один, а троє — менше, ніж двоє і так далі. Тобто американці, будуючи свою економіку, відмовилися від ілюзій, ніби людина здатна постійно переборювати бажання порушити щось на свою користь. Навпаки, вони виходять із наявності такого бажання в більшості людей і вибудовують такі механізми, щоб індивідуальні інтереси працювали на користь усього суспільства. Результатом цього і стало їхнє суспільство, одним із продуктів якого ми змушені користуватися ледь не щодня (маємо на увазі долар).
У нас же продовжують діяти зовсім неузгоджені інтереси, де кожен тягне у свій бік і розшматовує бідолашну гривню. Усякому здається, що його підхід найправильніший. Ніхто навіть не підозрює, що поряд вовтузяться сотні таких же великих комбінаторів зі своїми «єдино правильними» економічними програмами. Американські економісти К. Гедді й Б. Айкз справедливо вважають, що в нас створено особливий тип економіки — віртуальну або уявну, яка грунтується на мовчазній згоді нехтувати такими ключовими параметрами як ціни, обсяги продажу, розміри зарплати, рамки бюджету. Наші суб’єкти економічної діяльності нагадують дітлахів, що начепили на себе електронні шоломи й почуваються хто мотоциклістом, хто льотчиком, хто космонавтом, хоча насправді всі вони сидять біля розбитого корита. Яскравим проявом віртуальності економіки й водночас її творцями є численні трасти з їхніми фінансовими пірамідами, які врешті-решт падають і ховають під собою всі надії. Джерелом віртуальної економіки стали й сертифікатна приватизація, система субсидій, бартерів та інших новацій останніх років. Через цю віртуальність ніхто не знає навіть приблизної суми державного боргу України. За версією Мінфіну він значний, але не катастрофічний. За версією ж Рахункової палати він просто жахливий, ця цифра на порядок вища від мінфінівської. Ще більше вражають розбіжності в оцінці дефіциту бюджету, пропонованого на наступний рік. Мінфін бачить його в розмірі 600 млн. грн., а голова бюджетного комітету Верховної Ради — 180 мільярдів!
Чи ж можемо ми, маючи уявну економіку, заколисувати себе мріями, ніби процес сам зрештою рушить у потрібному напрямку? Між тим громадська думка вражена десятками міфів, які підтримують і живлять ідеологію віртуальності. Один із найпоширеніших — це штампований образ західного бізнесмена, який колись відчує сприятливий інвестиційний клімат, організує виробництво, створить робочі місця тощо. Над українською пустелею витають привиди Гонконгу, Тайваню, Південної Кореї — але знову ж таки усе це в розбурханій уяві спраглих мандрівників, а не в дійсності, де поки лиш самий пісок та колючки. Хіба ж ми не розуміємо, що інвестиція — це господарська операція, яка передбачає в обмін на вкладені кошти чи майно придбання певних прав? Прав наших із вами. Якщо в нас не буде власної економічної діяльності, власника вже функціонуючих реально, а не уявно, заводів, банків, ферм, то свої права ми змушені будемо віддавати за безцінь.
Друга ілюзія, яка особливо живуча в середовищі лікарів, науковців, інших груп інтелігенції, це думка, ніби загальний спад у економіці стосується далеко не всіх. «Добрий лікар ніколи не пропаде», — заявив мій приятель. Порівняно з торгівцем-човником чи інженером це, звичайно, так. Але у сфері споживання й на лікаря діють ті ж самі закони, що й на будь-якого громадянина, який не хоче тікати з нашого «підводного човна». Бо ж як не крутися, а з кожним роком реальні доходи скорочуються на 10, а то й більше відсотків. Інакше й не може бути в уявній економіці, яка нічого не створює, зате активно проїдає наявні ресурси. Чи такі вже безхмарні перспективи навіть перед висококласними медиками, якщо населення України вимирає і скоро вже відчуватиметься навіть певний надлишок лікарів?
То, може, тоді варто прислухатися до комуністів і повернутися із віртуального світу до максимально спрощеної залізобетонної економічної моделі, в якій один уніфікований споживач (радянський народ) і один виробник (централізоване виробництво)? Це нагадує одну з мініатюр Ф. Кривіна, в якій люди, потерпаючи від чуми, славословлять холеру, за якої жилося нібито ліпше. Повернення назад немає, але й сьогодні нестерпне. Віртуалізація економіки — вина нас усіх. Великою мірою економічні біди кореняться в політичній сфері. Будь-якою економікою — чи то реальною, чи то уявною — керують конкретні люди. У нас же досі не витворено ефективного механізму добору й особливо контролю керівників. Раз обраний начальник практично виходить з-під контролю громадян і починає розбудовувати уявну економіку на свій смак і розсуд. Досі не вироблено чітких вартісних оцінок діяльності керівників усіх рівнів, не розроблено форми своєрідної трудової угоди, яку б укладало з ними суспільство. Громадянська активність усе ще не піднялася від кухонного буркотіння до повноголосого діалогу з найнятими нами на службу політичними й економічними менеджерами. Наші реформістські потуги поки що прогальмовують на етапі нерозумно делегованої демократії. Під останньою я розумію механізми, коли виборці бездумно й без чітко окреслених умов віддають свою належну кожному громадянинові частку державної влади малознайомому претендентові... Без чітко зафіксованих публічних угод претендентів із групами населення, партіями їхні програми залишаються голою пропагандою, яка обов’язково породжує уявну економіку. Говорячи про політику точною мовою економіки, нам слід вирішити проблему еквівалентного обміну. Владні повноваження повинні надаватися тільки в обмін на реальне поліпшення життєвого рівня. Лише після встановлення еквівалентного обміну в цій галузі може початися поступове переведення економіки з віртуального на реальний рівень. Правовий хаос активно використовується для подальшої віртуалізації економіки. Але при бажанні його можна використовувати й для зміцнення тих невеличких острівців тверді, що все ж існують у нашому розбурханому морі. Кожний такий острівець (підприємство, банк, організація), який працює на реальну, а не уявну економіку, має стати об’єктом бодай моральної підтримки з боку всього суспільства.
