Володимир СЕМИНОЖЕНКО: Те, що відбувається зараз, — це не реформи, а профанація реформ

За 16 років незалежності в Україні, як і раніше, немає чітких і, головне, об’єктивних критеріїв оцінки діяльності уряду. Кожен із них голосно оголошує про задумані реформи, але жодну з них довести до кінця так і не вдалося. Справа не лише в частих змінах влади, а й у відсутності загальних стратегічних орієнтирів розвитку країни, які забезпечували б спадкоємність перетворень, вважають у суспільно-політичній організації «Український форум». Урядові програми потребують стратегічного каркасу, інакше країна продовжуватиме топтатися на місці. «Форум» спробував заповнити цю прогалину та підготував національну стратегію «Україна-2015».

Про те, якою буде країна через сім років і що саме варто зробити, щоб вона зайняла лідерські позиції, ми розмовляємо з Володимиром СЕМИНОЖЕНКОМ, головою «Українського форуму».

— Чому громадська організація взялася за написання державної стратегії?

— У нас було багато урядів — і з програмою, і без, як, наприклад, останній уряд Януковича. Але в будь-якому випадку ці документи писалися політиками, скажімо так, «на власний смак», адже затвердженої на державному рівні стратегії розвитку, хоч це і передбачено Конституцією, в України немає. Без стратегії, без ухваленого закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики» кожний лідер трактує курс України, виходячи з власних політичних і світоглядних переконань. Так само довільно трактується зміст соціально- політичних реформ, визначається, якою повинна бути політична система. Це проглядається і в «помаранчевих», і в «біло-блакитних».

Сьогодні ситуація повторюється, «Український прорив» — це погляд на перспективи країни парламентської коаліції та Президента, але не більше того. За великим рахунком, це не стратегічний документ, а саме програма уряду, тобто документ, який визначає, до яких першочергових кроків слід удатися, щоб виправити кризове становище в економіці (її сировинний перекіс лише збільшується з кожним роком), які кроки варто зробити в інших областях. Якщо ж говорити про зовнішньополітичний вектор України і тим більше — гуманітарні проблеми, то тут документ нового уряду — це переписування програмних положень деяких партій з одного політичного табору, які аж ніяк не представляють поглядів більшості українців. Що ж до «Українського форуму», то він підготував принципово неполітичний, позапартійний документ. В умовах жорсткого протистояння «помаранчевих» і «біло-блакитних» сил, ідеологічного розколу в суспільстві, ми говоримо: давайте як би «почнемо з нуля», ухвалимо державну стратегію, а потім нехай кожний уряд затверджує власну програму, але вже в рамках стратегії, на засадах загальнонаціонального консенсусу.

— Чи можна узгодити загальнодержавні та вузькопартійні інтереси у владі?

— У Європі, куди ми так прагнемо, стратегія служить свого роду наскрізною лінією державної політики, якого б партійного «кольору» не була діюча влада. Наведу лише один приклад того, що стратегія первинна, що саме в такій послідовності повинна вершитися політика. У Німеччині, прийшовши до влади, Ангела Меркель позитивно оцінила й пообіцяла продовжити ті економічні реформи, які в рамках програми «Порядок денний- 2010» ініціював Кабінет її попередника Шредера. Чи можна уявити щось подібне в Україні? Нашій владі хронічно бракує спадкоємності, узгодженості. Саме тому громадська участь у підготовці проекту стратегії сьогодні не лише можлива, але й необхідна. Своєю стратегією «Український форум» хоче затвердити цю базову традицію демократії.

— Як зробити так, щоб стратегія була підтримана суспільством?

— Перша й обов’язкова умова: в ній не повинно бути тем, які зіштовхують людей лобами, — НАТО, мова, єдина церква, неоднозначні сторінки нашої військової історії... Тим більше не можна пропонувати категоричне рішення будь-якої з цих проблем. Частина суспільства його не сприйме ніколи, а це означає — відвернеться й від «конструктивного ядра» стратегії. По-друге, щоб стратегія отримала дійсно загальнонаціональну підтримку, треба не формальне, а реальне авторство суспільства в її створенні. Активні люди сьогодні готові не просто підтримати реформи, але й стати на їхнiй захист. Адже те, що відбувається зараз, це не реформи, а профанація реформ.

— І як на практиці ви маєте «намір підключати» суспільство до формування стратегії?

— Ми-то якраз від суспільства ніколи не ховалися! «Україна-2015» створювалася за підсумками круглих столів і громадських слухань «Українського форуму» в 2006— 2007 рр. за участi представників усіх політичних сил, учених, експертів і журналістів. Ми навіть засідання Ради «Форуму» з найбільш злободенною повісткою проводимо в прямому ефірі, щоб вся Україна нас слухала і чула. Без заготовок, без регулювання та тиску, люди відкрито висловлюють свої думки. Можна сказати, що стратегія також писалася у прямому ефірі. І крапку в ній ще не поставлено. Для нас принципово, що це «відкритий текст», який надалі обговорюватиметься як органами влади, куди ми його вже направили, так і громадськістю.

Але ви правильно говорите, проблема «підключення» суспільства дійсно існує. Найстрашніше те, що сьогодні практично всі політичні лідери навмисно ставлять суспільство у «прохальне», принизливе положення. І люди чекають — дадуть або не дадуть їм підвищені пенсії, як швидко повернуть внески Ощадбанку. Що виходить? Суспільство, яке насправді формує і повинно контролювати владу, самою владою сприймається лише як прохач благ і «електоральний ресурс»! Ми у стратегії відводимо суспільству абсолютно іншу — провідну роль, адже люди у своєму розумінні шляхів розвитку країни, у своїй прогресивності випереджають наших політиків.

— Суспільна стратегія не дорівнює популістській?

— Стратегія повинна бути популярною, а не популістською, тобто зрозумілою людям із різним рівнем освіти та сферою інтересів. Але популістською — однозначно, ні! Популістські заходи лише здаються найкоротшою дорогою до процвітання. Наші політичні лідери пропонують «пряник обіцянок» в обмін на голоси, а потім традиційно говорять: «Ну, вибачте, не вийшло» або «Нам не дали реалізувати задумане».

І ще. Величезна провина наших політиків у тому, що своїм популізмом вони спотворюють саме поняття соціальної справедливості, в результаті люди вважають, що краща та влада, яка рекордно підвищує дотації населенню. І що в результаті? Пенсії та мінімальні зарплати, як і раніше, космічно далекі від тих, які могли б забезпечити гідний рівень життя. Ефективна соціальна політика не може базуватися на понятті «бідність»! Потрібно не боротися з бідністю, а створювати суспільство принаймні середнього статку. Соціальна допомога будується по-іншому — потрібно дати людям можливість заробляти, а тим, хто заробляти не може, забезпечувати нормальну підтримку. Але дати добре заробляти — це означає створити конкурентоспроможну економіку, яка, сама стаючи багатшою, робила б більш забезпеченим будь-якого робітника.

— Як до цього прийти?

— Треба міняти економічну доктрину. Сьогодні вона спирається не на принцип високої якості, а на принцип дешевизни — сировини, товарів, технологій, робочої сили. У сучасних умовах це абсолютно неконкурентна модель. Не можна безкінечно економити на людях, збільшуючи прибуток здебільшого за рахунок продажу металу й іншої сировинної продукції за кордон. Передова економіка має орієнтуватися на високотехнологічне виробництво — сучасне машинобудування, мікроелектроніку, біотехнологію, яка працює в основному не на матеріальних, а на інтелектуальних ресурсах. При цьому в «економіці знань» iз одиниці продукту, що продається, можна «підняти» набагато більший відсоток зарплати, ніж у тій сировинній, пов’язаній з вугіллям, металом і великотоннажною хімією, яка є в нас. Ми маємо прийти до того, щоб кожна проста людина розуміла: чим вищим є місце України в рейтингу конкурентоспроможності, чим більше в нас сучасних підприємств, чим кращою є наука й університети, тим вище його пенсія й соціальний рівень загалом. І, зрозуміло, вище заробітна плата тих, хто працює. Це одна з головних ліній нашої програми, те, чого ви на сьогоднішній день не почуєте ні від кого. Усі розділяють економіку й соціальну політику. А це єдине ціле — немає ефективної соціальної політики без сучасної економіки.

— Які реформи запропоновані у вашій стратегії?

— У нас є проект системних реформ у кожній галузі — економіці, політиці, сфері міжнародних відносин. Якщо ми говоримо про економіку, насамперед треба формувати економічні стимули для інвестицій плюс створювати таку державну машину, де уряд не мінятиметься кожнi сім місяців, де не виганяють чиновників партіями після кожної зміни влади. У інвесторів має бути залізна гарантія, що інвестиція, вкладена при одному уряді, продовжить працювати при наступному. До того ж, у нас унікальна країна, де інвестиції — як внутрішні, так і зовнішні — оподатковуються в колосальному розмірі. В інших країнах, навпаки, держава ще доплачує за будь-яку інвестицію.

Ми пропонуємо політику чітких пріоритетів. Дивіться, сьогодні іноземці скуповують українські банки, інвестують у нерухомість і землю, тобто все те, що фінансово кон’юнктурно. Інвестицій у високотехнологічні проекти ви практично не знайдете. Технологічна модернізація вітчизняних промислових підприємств відбувається не завдяки, а всупереч економічній політиці, що проводиться. У нас немає державної лінії щодо формування потужних вітчизняних ТНК. Більше того, зробили велику дурницю з перепродажем «Криворіжсталі» іноземнiй корпорації.

Тому перший крок — визначити галузі, в яких Україна може стати конкурентоспроможною на світовому ринку. Це новітні галузі, пов’язані не просто із сировиною, а з його переробкою, ще краще — з високими технологіями, де максимально закладено прибуток, зумовлений інтелектуальною працею, енергозбереженням, «економікою знань». Саме в цих галузях треба цілеспрямовано збільшувати інвестиційну привабливість. Так сьогодні роблять Індія й Китай, робить будь-яка країна, яка хоче вийти на гідний рівень у світовій економіці.

— А політичні реформи? Яку мету мусять мати вони?

— Розвиток держуправління, яке послідовно піклується про інтереси країни, і професіоналізм влади. На жаль, добір урядових кадрів виключно за принципом приналежності до коаліції, родичів і особистої відданості, вже сприймається тільки анекдотично. Ми повинні створити таку систему, де запитані грамотні управлінці, але для цього треба кардинально міняти самі принципи формування влади. Сьогоднішня система виборів веде до того, що мало не нормою стало обрання в депутати шоферів, охоронників і секретарок партійної верхівки. А тим часом у провідний парламентський комітет у справах науки й освіті ніхто не хоче йти — немає й бажання, й фахівців. Тому передусім необхідним є перехід до голосування за відкритими списками на виборах до Верховної Ради й завершення конституційної реформи.

В Україні ніколи не було царя, зате була Запорозька Січ. Український народ історично схильний до колегіального прийняття рішень на віче або толоці. Тому нам треба зміцнювати парламентаризм, але не за рахунок «ослаблення» Президента, а ретельно узгодивши повноваження всіх центрів влади. Наприклад, весь склад уряду має формуватися коаліцією, в ньому не повинно бути чиєїсь квоти й «внутрішньої опозиції».

— Що ви вважаєте головним у стратегії «Україна- 2015»?

— Ми наполягаємо на тому, що Україна має свій шлях в історії, вона відрізняється й від Росії, й від західних країн. Тому головний орієнтир для Української держави — бути самостійною у визначенні завдань і шляхів національного розвитку. Ніхто, крім нас самих, у благополуччі України кровно не зацікавлений! Світ — у найжорстокішій конкуренції, час самим чітко поставити запитання: чого ми хочемо? Якомога швидше опинитися в ЄС, але бути там другорядною країною? То ніхто нас туди й не хоче приймати! Або увійти в «пул» розвинених, багатих держав на рівних? Досить шукати своє місце в геополітиці, намагаючись зіграти на протиріччях між РФ і США, це хибна позиція! Краще посилити співпрацю і з одною, і з іншою стороною.

Найважливіше — не жити під диктування інших країн і міжнародних організацій. Україні треба вийти з режиму зовнішнього управління. Ми переконані, що успішна Україна повинна покладатися на власний розум. Усі інші рецепти — наприклад, повторювати те, що вже зробили інші, але швидше й інтенсивніше — тільки законсервують відставання, а отже, й пасивну роль країни в міжнародній політиці. Самостійність, суб’єктність України — ключове для нашої стратегії поняття, на її досягнення мають бути спрямовані й соціально- економічні, й політичні реформи.