Володимир ЩЕРБАНЬ: "У нас не люблять, щоб хтось надто виділявся"

- Володимире Петровичу, нині багато хто не виключає можливості створення політичних партій на базі кланових фінансово-промислових угрупувань...

- У політиці на рівні партійності діють інші рушійні моменти, ніж у владно-економічних структурах. Клановість усе-таки не ідеологія, як не прикривай нею ті чи інші інтереси, це - тимчасове явище, на відміну від партій, побудованих на світоглядній основі. У клані спрацьовують суто меркантильні міркування. Якщо хочете, там кожний бажає хорошого життя для себе, у партії - для себе та для всього суспільства відповідноі з поглядами, які сповідують.

- Конфлікт у ЛПУ ніби підтверджує ці Ваші висновки?

- До деякої міри. Він висвітлив, хто й навіщо прийшов у партію. Справа зовсім не в моєму надмірному адмініструванні. Комусь не хочеться, щоб в Україні були сильні політичні партії. Оскільки наші "декачепісти" все зробили, щоб уникнути компромісу, ставка, ймовірно, робилася на розкол. Очевидно, відпрацьовувалося чиєсь замовлення.

- Багато хто проводить паралелі між вами та Борисом Нємцовим...

Із Нємцовим я тісно контактував починаючи з 1994 року. Ми паралельно, мовби змагаючись, робили в себе в Донецькій області те, що він запроваджував у Нижньогородській. Комусь це явно муляло очі. А для Нємцова склалася інша політична розкладка. Отож давайте не забувати про нашу специфіку, нашу ментальність, котра вимагає, щоб чуби тріщали в усіх без винятку. У нас не люблять, щоб хтось надто виділявся.

- Здавалося б, нашому Президентові можна було б ризикнути - до виборів два з половиною роки! - і теж укріпити уряд реформаторами типу Нємцова...

- Але ж він не ризикує. Поки що тасується стара кадрова колода. Або підбираються люди, котрі певно не висовуватимуться й не претендуватимуть на більше, ніж їм у середньому визначено. Так то воно спокійніше, а користі?

- Кажуть, що ви не проти повернутися в губернаторське крісло...

- Не скажу, щоб це призначення надто вже мене приваблювало, хоча кому не хотілося б довести почате до кінця, якщо й справді локомотив реформ під твоїм управлінням рухався з хорошою швидкістю та в потрібному напрямку. Пишаюся тим, що багато що з наших програм узято на озброєння в інших областях.

- А, скажімо, роль лідера партії вас би влаштувала? Чи вам або все, або нічого?

- Бути на чолі сильної партії в демократичній державі, - а Україна, сподіватимемося, стане такою державою, - це вже досить достатній еквівалент будь-яким амбіціям. Якщо думати не лише про себе, про свою власну кар'єру.

- Тепер у пресі пролунали перші залпи в так званій війні компроматів із прицілом на президентські висоти. Я маю на увазі публікації про Євгена Марчука в деяких газетах.

- Як людина, котра випробувала на собі всі принади публічного компромату, щоб ви могли сказати з цього приводу?

- На жаль, доводиться констатувати, що це вже просто цинізм, у тому числі й щодо служб безпеки держави. Це показує всю недосконалість нашого суспільства. Не можемо ми цивілізованими методами боротися з політичними суперниками. Обов'язково треба брудом, уколами, укусами. Замість того, щоб доводити політичну неправоту опонентів, боротися з їхньою ідеологією, ми переносимо все на особистість, на персону, принижуємо, ображаємо людей, готові знищити людину... І дуже тривожно, що в такій боротьбі в угоду чиїмось вузьким інтересам використовуються силові структури, правоохоронні органи. Таке враження, що вони частенько виконують персональні, кланові замовлення, а не загальнодержавні завдання. Хотілося б, щоб люди а погонах не забували уроки історії, той же тридцять сьомий рік... Бо завтра настане завтра, все може змінитися, і ті, хто сьогодні бере під козирок, обслуговуючи особисті амбіції, самі можуть опинитися в непринадній ролі. Кому це треба?

- Ходять чутки, що ці залпи можуть накрити вас знову - з точнішим, так би мовити, попаданням. Начебто не виключається навіть фізична розправа...

- Я вже не боюся нічого. Просвічений, як рентгеном. Але сподіваюся - не можу не сподіватися, що всі ми станемо хоч трохи толерантнішими один до одного. З ліберальної точки зору, світ усе-таки рухається не стільки протиріччями, скільки компромісами, вмінням цивілізовано вирішувати протиріччя.

Бесіду вів Анатолій НАУМОВ