Виборці нового типу

Українські вибори дають неабияку поживу для роздумів і висновків. Багато безладу, багато явних неподобств. Натовп людей з протоколами, які чекають своєї черги в деяких окружних виборчих комісіях протягом двох діб, — це апофеоз неорганізованості.

Але не все так погано через погану політичну владу; деякі недоліки зумовлені нечесністю частини кандидатів (і не лише тих, що представляють владу), моральною нечистоплотністю деяких платних і безоплатних співробітників у виборчих органах, і самих виборців, волаючим невмінням або небажанням окремих співробітників виборчих органів організувати роботу належним чином. В умовах безладу легше здійснювати махінації.

Цікаво стежити за роботою іноземних спостерігачів як від СНД, так і з Заходу. Для багатьох громадян з країн СНД вибори в Україні — це малодосяжна мрія. Наша опозиція бореться в дні виборів мужньо й доволі організовано; вона явно перемагає за партійними списками — коли таке буде можливе в Росії, Білорусі або Казахстані? Явно не скоро.

Серед спостерігачів, прибулих із заходу, одразу видно тих, хто приїхав із заздалегідь підготовленим висновком: усе погано, а тому Україну до Європи не пускати. Преса багатьох країн охоче підтримує цю версію з дуже різних причин: хтось щиро бажає Україні добра, хтось підіграє своїм урядам і капіталу, що не бажає посилення України, хтось йде на поводі у проросійських кіл у своїх країнах...

У деяких великих країнах є впливові сили, що відверто роблять ставку на ослаблення України, на використання її слабкості у своїх цілях, і вважають, що для цього всі засоби згодяться — навіть різке загострення ситуації в нашій країні. Хтось навіть мріє про нову «помаранчеву революцію».

Ось цитата зі статті Рейнхарда Фезера, опублікованої з приводу українських виборів у німецькій газеті «Франкфуртер Аллгемайне Цайтунг» під характерним заголовком «Шлях на захід закрито»: «Можлива ескалація політичних протиріч в Україні могла б так швидко ослабити Януковича, що він стрімголов кинеться в обійми Москви. Але ця ж ескалація може підсилити ті сили в режимі, які через власні економічні вигоди охочіше мали б справи з ЄС, ніж з Росією». Пан Фезер не хоче бачити, що подальша ескалація політичної напруженості може призвести до абсолютно несподіваних результатів — не до туніського варіанту демократичних змін і навіть не до лівійського. Через регіональні відмінності та наявність сусідів, що мають територіальні та інші претензії до нашої країни (поки що неофіційні), Україна майже напевно вийде з «ескалації» ще більш ослабленою й без деяких своїх територій.

Утім саме подальшого ослаблення України й хоче чимало наших «доброзичливців» і на Заході і з інших сторін. Економічна криза посилюється, й деяким країнам (зокрема й у ЄС) дуже хочеться розв’язати деякі зі своїх проблем за чужий рахунок.

Цікаво порівняти оцінку наших виборів, зроблену представниками ПАРЄ, з офіційною оцінкою, яку ця організація дала минулим президентським виборам у Росії. Офіційний представник Росії був задоволений оцінкою російських виборів, прихильно назвавши її «збалансованою». І чи можна, наприклад, довіряти всім оцінкам, які дав відомий Андреас Гросс, якщо знаєш, що раніше він заявив, що в Росії більше демократії, ніж в Україні, бо в Росії проходять масові демонстрації. Дивна професійна наївність! Якщо слідувати логіці пана Гросса, то найбільша демократія в Лівії була тоді, коли при владі був Каддафі, а на центральній площі проходили масові мітинги.

Узагалі, на жаль, слід зазначити, що багато європейських структур не лише розростаються, а й відбувається їх поступове обюрокрачування та зниження професійного рівня їхніх співробітників. Це вже викликає невдоволення багатьох громадян європейських країн, за чий рахунок годуються ці структури. Так звана «євробюрократія» вже стала соціальним явищем. Серед інших причин і ці процеси викликають посилення опору багатьох європейців подальшій інтеграції в Європі та зростання націоналістичних настроїв.

Тому добиваючись подальшої демократизації України, передусім слід сподіватися не на єврочиновників, а на власні сили. Досвід свідчить, що політична допомога з-за кордону дуже рідко буває безкорисною.

Свої права слід відстоювати самим — сміливо, наполегливо й з розумом. Важка перемога свободівця Іллєнка над мільйонеркою Герегою, власницею мережі гіпермаркетів, — це чудовий урок того, що олігархи й пов’язана з ними політична влада не всесильні, якщо їм протистоять мужні й добре організовані громадяни. Київські студенти, які помітили протизаконних відвідувачів виборчої дільниці й не лише повідомили про це відповідні органи, а й потім усю ніч охороняли сумнівну дільницю, — це зовсім нове явище в нашому суспільному житті. І подібні вчинки вже не поодинокі. Щодо цього нинішні вибори відрізняються від усіх попередніх у кращий бік.

Саме ці оптимістичні факти свідчить про те, що Україна має всі шанси стати країною, від якої коли-небудь не лише не відмахуватимуться країни ЄС, а й зазиватимуть її до себе, як це було зі Швейцарією або Норвегією. І, можливо, тоді нам іще й не дуже схочеться, щоб нами командували євробюрократи.