Як нам упорядити вибори-2006?

Вибори в Україні змінюють одні одних зі швидкістю візерунків у калейдоскопі. Ледве закінчилися президентські, як почалася активна підготовка до парламентських. Так, уже 1 березня Міністерство юстиції офіційно оприлюднить список політичних партій, які, згідно з положенням про своєчасну реєстрацію, мають право позмагатися за мандати у Верховній Раді п’ятого скликання.

Водночас громадськість, за активної участі представників політичної еліти, а також експертів у цій сфері, починає активне обговорення нюансів виборчого законодавства й інших перспектив майбутньої кампанії. Одним із перших тематичних заходів став «круглий стіл» із хитромудрою назвою: «Закриті» списки для голосування на парламентських виборах: межі реалізації принципів прозорості», що відбувся днями в столиці. Дискусія відбувалася під егідою Українського центру політичних досліджень.

Завдання зборів — з’ясувати, наскільки «закриті» списки відповідають вимогам прозорості виборчого процесу; запитам самих виборців, які бажають брати в процесі формування вищого законодавчого органу країни найбезпосереднішю участь; а також розвитку партійного будівництва.

Мало не найбурхливіші суперечки викликав такий аспект обговорення, як можливість оптимізації виборчого законодавства. Присутні розділилися на два приблизно рівні за кількістю протиборчі табори. Одні, на чолі з народним депутатом Василем Гаврилюком запевняли, що зміна закону менше ніж за рік до виборів — річ недопустима. Друга, очолювана одразу кількома представниками громадськості, доводила протилежне, апелюючи до нещодавнього досвіду перекроєння закону про вибори президента України за лекалами помаранчевої революції. Примирив сперечальників політолог Володимир Фесенко, на думку якого доля закону про парламентські вибори залежить безпосередньо від новообраного Президента. Зі слів експерта, Віктору Ющенку оптимізація виборчого законодавства вигідна як нікому іншому. Проте тут, вважає В. Фесенко, ніяк не обійтися без широкомасштабної дискусії. «Нюанси профільного законодавства повинні враховувати як інтереси політичних еліт, так і звичайних виборців». Мета — укомплектування парламенту висококваліфікованими кадрами, потенційно схильними до законотворення, а не лише делегатами від бізнес-еліти, яким розробляти нормативні акти ніколи. Крім того, слід, мовляв, прагнути до приблизно рівного представництва під «скляним куполом» усіх регіонів країни, народностей, які проживають в Україні, дотримуючись при цьому ще й гендерного балансу.

У ході обговорення з’ясувалося, що «закриті списки» — річ вельми проблематична. Зокрема вкорінення такої практики загрожує негативними наслідками для розвитку політичних партій. На думку експертів, за такого підходу до «прохідної частини списку не зможуть потрапити «низові» члени партій, які будуть вимушені поступитися місцем своєму, вже досить відомому у великій політиці, начальству. Оскільки «дерево росте з кореня», а партія повинна розвиватися з місцевих осередків, найактивніші члени партструктур, втративши мотивування власної діяльності, швидше за все, складуть руки.

Ще одне завдання — зрівноважити співвідношення програмних завдань і підбору кадрів. Чи треба спершу визначати програму партії, а потім її виконавців (роблячи їх при цьому фактично «безликими»), чи навпаки? Традиції європейської політики підштовхують до першого сценарію, слов’янської — до другого. Депутати- мажоритарники, апелюючи до досвіду, отриманого під час роботи в окрузі, запевняють: виборець бажає знати «свого» депутата «в обличчя». Крім того, «питати» завжди легше з конкретної людини, ніж з «абстрактної» політичної сили.

Окреслені проблеми, на переконання організаторів, цілком вирішувані. Головна проблема в тому, наскільки виборче законодавство сприяє розвитку суспільства загалом. Зокрема — укрупненню політичних партій, відмежуванню їх від «дріб’язкової ідеології регіоналізму», також структуризації політичного спектра в цілому, зміцненню авторитету «рядових депутатів» з їхньою особистісною позицією в суспільстві. Останнє, на думку Юрія, Ключковського, що розвивав цю тему, можливе лише після відмови від імперативного мандата (тобто позбавлення депутата повноважень у разі виходу його з фракції партії, за списком якої він був обраний), зафіксованої знаменитим «пакетним» голосуванням 8 грудня минулого року.

Головним підсумком засідання стала ініціатива проведення під егідою Верховної Ради з’їзду рад усіх рівнів із метою широкомасштабного обговорення сформульованих проблем. При цьому, у зв’язку з неухильним наближенням виборів та скорочуваними термінами внесення змін до законодавства, реалізовувати задум слід найближчим часом.