Як один мужик збирається чеснi вибори проводити...
Це швидко прорахувало й так зване оточення так званого президента, яке до цього створювало йому так званий рейтинг в усій його так званій величині. А тут іще на фоні так званого урожаю в умовах так званої паливної стабілізації при так званій стійкості гривні стала прояснятися так звана перспектива. І так зване оточення вирішило зменшити так звану міру ризику в зв'язку з тим, що в так звану «останню осінь президента» так званий народ запросто відкусить так званий рейтинг так званого мужика...
Якщо ж не користуватися словниковим запасом Кучми й сказати просто — оточення Президента побігло на зближення до сусідніх штабів, створюючи собі про всяк випадок «алібі». І що цікаво: очевидно, в кучминських колах не читають політолога Погребинського і тому виходять на зв'язок із ближніми колами тих, кого незалежний авторитетний політолог, який регулярно консультується з довіреною особою (кишенею?) Кучми, народним депутатом Олександром Волковим, зараховує у своїх об'єктивних працях до «аутсайдерів»...
Завдяки такій своїй мудрій поведінці інформджерела роблять посильний внесок у розвиток демократії у державі, де понад половини громадян не вірить у чесні вибори. Причому, цікаво: чи змінився б приречений настрій громадян, якби у виборах не брав участі Леонід Кучма? Цікаво також, чи спитають громадян про це наші високопрофесійні й абсолютно незалежні соціологи?
Та не будемо відволікатися. Інформджерела з Банкової та навколоурядових кіл сигналять, що «союз» кандидатів за чесні вибори активізував фонтан ідей у кучминських штабах на тему «мочити всіх!». Насамперед постає завдання вбити клин між Морозом і Ткаченком, використовуючи при цьому соратників передусім спікера, котрі особливо не приховують невдоволення, коли Олександр Миколайович відважує компліменти на адресу Олександра Олександровича. Існує також ідея влаштувати кілька гамірних провокаційних сварок між соціалістами та селянами в регіонах і голосно розповісти про це в підвідомчих ЗМІ. До того ж, на місцях селяни мають постійно чути, що, ігноруючи думку з'їзду, Ткаченко готовий іти під Мороза, а соціалісти повинні, в свою чергу, взяти під сумнів щирість президентських зазіхань Мороза, готового на деякі угоди з Марчуком. Тут завдання формулюється так: «Відстежувати стосунки між прихильниками Є.Марчука та головного його опонента у передвиборній кампанії О.Мороза на регіональному рівні. Розкривати протиріччя і випадки непорозумінь між соціалістами та прихильниками Є.Марчука, насамперед правого й радикально правого напрямку. Поширювати цю інформацію за допомогою місцевих ЗМІ».
Особлива роль відводиться Симоненкові: начебто образившись, що його не зачекали й поквапилися з підписанням Угоди про чесні вибори, він повинен сказати: «Ах, та-ак?» — і стати в позу, з якої не виходити до виборів, виключаючи будь-які стратегічні переговори — у першу чергу з Олександром Ткаченком, який розраховує на нього, бо саме спікер може бути ланкою, яка з'єднує керівництво КПУ та інших тактичних союзників.
Окрім того, для кожного з союзників готові «чорні мітки». Від традиційних «грошей Лазаренка» для Мороза до великої різноманітності та багатовекторності антитехнологій для Марчука. Тут задіяно має бути все: біографія, сини («Що це таке? — запитував нещодавно Президент із приводу «особистого життя і членів родин», згаданих як «табу» в Угоді про чесні вибори. — Це з якої опери?»), колишні товариші по службі, «чужа» тема торгівлі зброєю, «свій» Міжнародний союз підприємців тощо — втім, дещо невиразно, але наполегливо вже обговорюється на сторінках пропрезидентських видань.
Під особливим невсипущим контролем має знаходитися висунута Марчуком ідея національного примирення, «об'єднання двох берегів Дніпра»: «Відстежувати заяви Марчука щодо власних намірів і дій, які можуть бути використані з метою дестабілізації його позицій в електоральному полі. Наприклад, у східних та південних регіонах розповсюджувати позицію Є.Марчука про реабілітацію ОУН-УПА, де ця заява може викликати негативну реакцію серед виборців». У джерела, що показало мені ці розробки президентських штабів, я запитала: «Послухай, адже тільки вороги України можуть продовжувати роздувати кадило ненависті — отже, ці вороги сидять на Банковій? Це їм не потрібна єдина Україна, це їм не потрібен єдиний народ?» Співрозмовник розвів руками: «Вибори у нас — це не боротьба, це війна. А на війні як на війні!» Нічого собі! Але ж жертвують у цій війні країною. І хто? Ті, хто має намір шматувати її й далі: лідер держави з найближчим оточенням воює із суперником, поглиблюючи прірву між сходом і заходом України. Заради її блага? Ні, аби втриматися в кріслі за будь- яку ціну, гори воно вогнем... Панове, ви ще забули зробити посилання на великого українського друга, який із незрозумілих причин перестав бути персоною нон грата — пана Затуліна, котрий одного разу бився в істериці після гостинного обіду в Севастополі й буквально кричав нам, своїм «ворогам»: «Ваш Марчук — це обер-шпигун, він угробив Мєшкова і вкрав Крим у Росії! Крим утратив останній шанс! І це робота Марчука!» Уперед, хлопці, «викривайте» цим Марчука на сході та півдні, це дуже злободенно, коли на кримських — своїх — курортах нині покращують здоров'я виключно українські громадяни! І їм до фені ваші політичні спекуляції, позаяк сьогодні Крим набув для них суто утилітарного значення...
Фінал операції з викидом різноманітних компроматів на адресу Марчука надзвичайно «оригінальний» — після артпідготовки, яка, на думку сценаристів, деморалізує кандидата і його прихильників, багатоканально запускається чутка: «Марчук здається Президенту». Виходячи з того, що такий самий «вихід» із кола (точніше, плітка про нього) закладається і у версію для Ткаченка, можна зробити тільки один висновок: кучминські сценаристи дуже добре усвідомлюють — немає в цій країні нічого більш компрометуючого порядну людину, аніж здатися на милість чинного Президента та будь-які домовленості з ним.
Злегка зрівнятися з такою «опороченістю» може хіба що підтримка будь-кого Лужковим. Наприклад, Мороза. Про це нам повідомляє російська стрічка АПН. Так і так, мовляв, джерело в «Отчизне» інформує: Лужков підтримає Мороза. Чому саме його? Відповідь не в Москві, а у Києві: бо до Мороза схиляються деякі не зовсім свідомі праві патріоти, та й не у всіх націонал-демократів він викликає стійку ідіосинкразію. Тому ім'я Лужкова має простимулювати відторгнення — в Росії з серйозних політиків мало хто меле такі «претензійно-територіальні» дурниці, як московський мер. «Ворог» України — «друг» Мороза. Простенько й зі смаком. І рука майстра вгадується. (Дехто наполягає: мовляв, Табачник — і все тут). «Штабні» люди Олександра Олександровича, посміюючись, — мовляв, Лужков не звик програвати, він знає, на кого ставити, — проте вважають цю інформацію з Росії типовою «заготовкою» Банкової. Іншими словами — «провокацією в чистому вигляді».
У цих же стрічках АПН одночасно пройшло ще одне сенсаційне повідомлення: Чубайс підтримує Ткаченка. Я запитала Олександра Миколайовича: «Вам взагалі відомо, що вас підтримує Чубайс?» Він, у присутності журналістів із зарубіжних ЗМІ, відповів:
— Про підтримку Чубайса дізнався, коли вийшла ось ця інформація. По-друге, коли б він до мене звернувся, напевно, у нас відбулася б розмова, і я з цього не робив би секрету. А по-третє, мені, на жаль, у житті не доводилося жодного разу зустрічатися із Чубайсом. Я думаю, що ця інформація робиться з однією метою, щоб мене поставити в один ранг із нинішнім Президентом: якщо його підтримує Березовський, то Ткаченка підтримує Чубайс. Я думаю, що це дуже примітивно. А те, що Березовський, представник іншої держави, утримує команду чисельністю понад 200 осіб за рахунок українських платників податків, і те, що Березовський тут постійно знаходиться в команді Президента, — то це факт... Хоч я вважаю, що, напевно, сусідам втручатися у внутрішні справи іншої держави — це негідно й не робить честі тим, кого сьогодні обслуговують.
Оскільки в цьому ж повідомленні АПН згадувалися об'єкти, які цікавлять російську сторону — Миколаївський глиноземний, Лисичанський нафтопереробний тощо, — Ткаченко нагадав, що він як голова Верховної Ради «не має ніякого відношення до основних засобів виробництва в державі» і тому «не хотів би, щоб це перекладали із хворої на здорову голову...» Коли стосовно «ніякого відношення» Олександр Миколайович злегка й пококетував, то щодо голови (де хвора, а де здорова) — сперечатися не хочеться...
Заодно я спробувала з'ясувати: чи відомо Олександру Ткаченку, що, злегка оговтавшись після паливної кризи, виконавча влада незабаром розповість нам, що цю «диверсію» здійснили 12 фірм, які нібито контролюються спікером? Відповідь була така:
— Я думаю, ви розумієте, що коли Президент і його оточення стали банкротами, а країна засудила таку виконавчу владу, яка не в змозі розібратися в балансі — скільки ГСМ потрібно на жнива 1999 р., — то це їхня проблема. Це вказує на те, що ця виконавча влада не в змозі керувати країною. І вони постійно шукають, на кого перекинути цю провину. Не треба далеко ходити. Якщо під час жнив усувають міністра АПК — виявляється, замало, народ не відреагував на такі різкі рухи виконавчої влади. Проходить час, замішання в самому Кабміні — постає питання про звільнення прем'єра. Прем'єр викручується вдало і переводить стрілку на свого першого зама. І тут ставлять крапку над «і»...
Чи не краще було б виконавчій владі покаятися перед народом, сказати: «ми не в змозі» — і передати управління тим, хто може. І не морочити людям голову. А те, що вони відпрацьовують різні моделі, — ну, я думаю, їм просто нічим більше займатися, вони ж усі питання повирішували, і тільки залишається знайти у своїй Вітчизні ворога й «дурити» народ. Однак — просто запитання. Скільки намолочено зерна й скільки засипано в засіки продовольчих фондів? Дізнайтеся про ці цифри, і ви побачите, що сьогодні займаються завищенням врожайності і валового збору — для того, щоб людям показати: «у нас темпи жнив вищі, врожайність вища». А в засіках-таки нічого нема! Якщо минулого року було засипано хоч і малувато, але близько 5 млн. тонн, то цього року, думаю, що й 1 млн. не засипали... І ми побачимо, наскільки завищується валовий збір зерна для того, щоб показати: «Люди, не турбуйтеся, все буде гаразд!» А це далеко не так. І я думаю, що це стане дійсністю не пізніше ніж у вересні. І ми про це скажемо.
Між іншим, тема того, як не лише викрутитися з бензинового «промаху», але й заробити на цьому політичний капітал у боротьбі з суперниками, дуже хвилює виконавчу владу. А від того, що вона, ця влада, неоднорідна, й оточення Президента — це самопожираючий організм, і штаби — це «мадридський двір», де всі помiж справами топлять усіх, «на гора» видаються абсолютно взаємовиключні розробки. У деяких з них, повідомляє джерело, наприклад, Чубайса «малюють» до Марчука. І ще акцентують увагу на «гріху» Марчука: мовляв, товаришував із Медведчуком і Суркісом на парламентських виборах, а вони, такі- сякі, безпосередньо винні в паливній кризі, оскільки саме їхня гра з підвищенням цін на бензин призвела до лихоманки на бензозаправках. За що в бажанні дряпнути Марчука «свої» ж обляпують «своїх» — хто їх там зрозуміє. Шкода, ніхто ще з нутра Банкової не «постукав», як у самий розпал кризи на траверсі Гурзуфа стояв танкер, а Франчук-молодший на артеківському командирському катері снував між ним і берегом, тобто бензозаправками: зливати — не зливати. Люди, висловлюючись мовою Президента, «брешуть», що маневри бізнесового депутата Франчука були пов'язані з необхідністю втримувати ціни якнайвище. Ну, коли так, то, напевно, ми скоро про заходи почуємо — влада ж винуватців шукає...
Ну гаразд, головне ж запитання залишається. Якого біса роблять усі президентські штаби з двома сотнями російських рекрутів, коли, як тільки Кучма рота відкриває — можна за руку ловити? Запускати лавину бруду проти конкурентів, винаходити й розповсюджувати цей бруд усією державною машиною, при цьому роблячи наївні очі, мовляв, «чесні вибори від цього дня — а чим вони раніше займалися?» — це з арсеналу особистості? Більше кучерів на голові, менше — не це ж ознаки мужика. Он Олександр Ткаченко каже: «Я вважав і вважаю себе мужиком. А ті, хто себе не вважає й на інших говорить — це їхня проблема... Мужик — це дуже могутнє слово». Правильно. Тільки від безсилої немочі можна згідно із законом зареєстрованих кандидатів — екс-прем'єра, екс-спікера і спікера — зганьбити «так званими». Ткаченко і тут додає — поблажливо, але з почуттям: «Це брак запасу слів. Коли не нецензурщина, то блатний жаргон...»
А загалом — ми весела країна, так звана держава. У нас навіть СБУ — не грізна контора, а самі балагури. Останній жарт був дуже вдалий: глава відомства Деркач, виявляється, посилав довідку про лояльність миколаївських ЗМІ помічнику Президента Литвину для того, щоб виявити канали витоку інформації. Один знайомий іноземець із дипкорпусу на умовах анонімності прокоментував це так: «Поставити під загрозу престиж країни як демократичної, щоб побачити недоліки в своїй роботі, — це дуже, дуже сміливе рішення вашої спецслужби. Але мені здається, що вони не такі дурні. Просто влада у вас все ж таки недемократична, і, виконуючи її вказівки, СБУ безглуздо виглядає...»
Таж у нас і не влада, а так — один головний мужик...
Р.S. Із Сімферополя. Оскільки після здачі в редакцію цього матеріалу я відлетіла до Криму випадково в одному літаку із прес-секретарем Президента Олександром Мартиненком, а якийсь тип демонстративно «клацав» нас фотоапаратом, про всяк випадок повідомляю всім «шукачам» витоків: із колегою Сашою ми розмовляли тільки про баб!
