Якою країною ми хочемо бути?
Ситуація із 250 сирійськими біженцями нагадала: під євроінтеграцією не можна розуміти принцип — «Нам все, ми ж нічого»
ЗМІ облетіла звістка про те, що 250 біженців із Сирії мають оселити під Києвом в Яготині. Спеціально з цією метою виділили гуртожиток, який до того будувався для сімей чорнобильців. Будівлю мають відремонтувати за рахунок Євросоюзу і місцевого бюджету і надати сирійцям. Начебто благородна і добра справа, яка при цьому викликала певне обурення серед людей, зокрема і яготинців. Самі мешканці Яготина вимагають передати цей будинок для переселенців із Донбасу. Мерія міста скаржиться, що міграційна служба не поцікавилася ні думкою місцевої влади, ні позицією мешканців Яготина.
З’ясувалося, країна, що очевидно не здатна вирішити проблему «внутрішньо переміщених осіб», демонструє Європі неабияку толерантність і піклування за переселенців із Близького Сходу, який для когось виявився ближчим за свій український схід. Україна — це країна, яку втягнуто у тривалу війну, і сама вона не в змозі розв’язати міцний вузол проблем із громадянами, які були вимушені полишити власні оселі на Донбасі. Понад те, часто влада сама створює ці проблеми. Досі не порушено питання про факт, що сам перетин лінії розмежування для мешканців окупованих територій часто перетворюється на пекло. І це не дивлячись на те, що за весь час жодного терориста на цих КПП спіймано не було. Варто згадати позицію колишнього голови Донецької ВЦА Олександра Кіхтенка, який з самого початку був проти введення режиму перепусток. Абсолютно очевидно, що цей режим введено не для того, щоб ловити небезпечних осіб (нагадаємо, що організатори «русской весны» на Донбасі зараз непогано себе почувають в Києві, а дехто навіть є депутатами Верховної Ради), а для зайвого корупційного приводу. А це мільйони гривень на добу. І це на тлі бідкання влади про відсутність коштів для постраждалих від агресії Росії.
МАЛЮНОК МАРЧІНА БОНДАРОВИЧА
Головний координатор ГО «Донбас СОС» Олександр Горбатко в коментарі «Дню» сказав: «Я вважаю, що це популізм. Ми плануємо прихистити біженців із Сирії в той час, як у нас величезна кількість людей знаходиться під обстрілами і не має можливості переїхати, адже їхати їм нікуди. Фінансування ж відповідних програм державою не передбачено. Ці речі викликають соціальний резонанс. Саме суспільство штучно поділяється на тих, хто співчуває переселенцям із Донбасу, і на тих, хто їх не сприймає. Інколи держава сама штучно створює проблеми і потім намагається їх вирішувати. Наприклад, якщо взяти систему виплати пенсій, то вона з самого початку орієнтувалась лише на внутрішньо переміщених осіб, а не на тих, хто залишився на окупованій території. Держава таким чином сама підштовхнула до того, що людей розділили на тих, хто має право на пенсію, і тих, хто немає такого права».
Нагадаємо, що 6 січня вступив в силу Закон, який відмінив не лише строковість перепусток, а й штамп на зворотній стороні довідки в органах Державної міграційної служби. Відмінено перевірку місць проживання переселенців та знято з них зобов’язання інформувати органи ДМС про своє фактичне місце проживання. На практиці з’ясувалося, що Закон не просто «дишло», але й взагалі не є обов’язковим до виконання представниками влади.
Переселенці насправді самі шукають і роботу, і спонсорів. Створюються відповідні об’єднання, громадські організації. Держава за півтора роки не запровадила жодної програми по будівництву доступного житла, по пільгам тощо. За цей час не було навіть створено окремого органу, який би глибоко вивчав і займався відповідними питаннями внутрішньої міграції та проблемами Донбасу, що викликані війною. Це зокрема торкається і подання консолідуючого позову до країни агресора. Фактично такий потужний пласт проблем відданий на відкуп самим громадянам, які зокрема займаються і судовими процесами щодо претензій до РФ. Отже, замість системної роботи влада вкотре демонструє видимість діяльності.
З другого боку, необхідно розтлумачити проблему з сирійськими біженцями в розрізі загальноукраїнської позиції, адже очевидно, що Україна, яка довела свої європейські прагнення, має також усвідомлювати і спільну відповідальність з іншими країнами Європи. Адже під євроінтеграцією не можна розуміти принцип — «Нам все, ми ж нічого». Україна має бути європейською країною, яка здатна не лише просити, але й давати, брати на себе частку загальної відповідальності. На жаль, українці досі не створили ефективну владу, яка могла б системно керувати внутрішніми процесами і відповідно брати ще й додаткове навантаження. Саме тому розмови про прийняття сирійських біженців на тлі глобальної всеукраїнської біди з внутрішніми переселенцями виглядає популізмом.