Єгор ГАЙДАР: Серйозні реформи в Україні почнуться тоді, коли вони матимуть громадську підтримку
За всієї очевидної несхожості України й Росії, не можна не помітити, що названі Є.Гайдаром віхи урядової економічної політики надзвичайно точно вловлюють характерні також для України пошуки шляхів подолання економічних негараздів. Ми так само, як і вони, намагалися не помічати очевидного, намагалися запровадити «частковий» ринок, робили спробу друкувати гроші. А тепер, здається, так само, як і вони, готуємося пройти такий самий шлях удруге. Утім, можливо, росіяни дивляться на українську дійсність інакше. Про це наше інтерв’ю з Єгором Гайдаром.
– Ви два дні спілкувалися з українськими реформаторами та спостерігали українську реальність. Чи помітили ви щось таке, що могло б утримати Україну від подібної до російської відповіді на економічні проблеми — тобто від увімкнення друкарського верстата. Чи втримувати нікого не слід? Адже неминуче (в разі нових емісій) погіршення життя людей лише підштовхне виборців до підтримки ліберальних реформ.
– Я завжди був супротивником проведення таких експериментів у Росії. Було зрозуміло, що коли надати можливість лівокомуністичному уряду «порулювати», то політичний ефект скоріш за все буде сприятливим для реформаторів. Проте я завжди вважав, що ставити експерименти такого штибу ще раз у країні, над якою вже експериментували, аморально. Тож я завжди робив усе можливе, аби цього не було. І все-таки це сталося. Тепер слід робити з цього висновки. Стосовно України, то я не беруся радити.
– У нашій країні (як недавно й у вашій) Міжнародний валютний фонд вважають мало не єдиною перешкодою, яка не дозволяє уряду відкрито відмовитися від ринкових реформ. Як ви вважаєте, чи зможе Україна скористатися підтримкою МВФ, аби втриматись у просторі ринкових перетворень?
– Вважаю, що нав’язувати суспільству політику, яку воно не хоче приймати, в умовах демократії вкрай проблематично. Тож серйозні реформи в Україні почнуть реалізуватися не тоді, коли цього проситиме МВФ, а коли вони матимуть істотну громадську підтримку. Коли наше суспільство пересититься нинішнім періодом лихоліття, «ніякою» політикою, проміжним станом між руйнацією соціалізму й поки що погано працюючим ринком, тоді буде розуміння, що це потрібно не МВФ, а власному народу.
– Чи можна віднести до висновків, чи уроків реформ у Росії й в Україні таку закономірність, як необхідність глибокого економічного обвалу безпосередньо перед фазою активного ринкового реформування? Інакше кажучи, чи обов’язково в Україні повинен статися обвал на кшталт російського, перш ніж влада й населення захочуть справжніх реформ?
– Це не урок реформ. Є країни, у яких згода стосовно шляхів реформування, того, що потрібно робити, була досягнута досить рано й широко підтримувалась усією політичною елітою. Це саме ті країни, в яких давно нормалізувалося життя, які давно ростуть і доходи яких постійно збільшуються. На жаль, це не поширюється на всі постсоціалістичні країни. Й отам, де такої згоди не було, доводиться платити за реформи занадто дорого.
– Отже, на Росію незабаром чекає реформаторський ренесанс?
– Авжеж. Це питання часу. Питання в тому, скільки нам доведеться заплатити часом і економічними негараздами.
– Чи є у вас надія, що Україна уникне повторення російського прикладу?
– Надія є, впевненості немає.
№216 11.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
