Юлій IОФФЕ: «Я дещо інакше бачу цю проблему...»

У Вашій газеті мене зображено у вигляді «вовка», який кривдить «овечку» в особі редактора газети «Северодонецкие вести», котра стоїть на варті інтересів читачів. Я дещо інакше бачу цю проблему й тому хотів би поділитися з читачами газети, в яких може скластися хибна думка про мене.

Перше. В місті Сіверськодонецьку основні види інформаційної мережі належать міськраді на чолі з міським головою Грицишиним В.Є., й у них не надруковано практично жодного критичного матеріалу на адресу міськради та її голови. Вся історія почалася з мого виступу на сесії міськради стосовно розгляду бюджету на 1999 рік, де я висловив своє бачення витратної частини бюджету, відмінне від думки депутатів. Однак вони ухвалили рішення, котре вважали потрібним. Крім того, я дізнався, що міськрадою приймаються рішення, котрі суперечать існуючому законодавству. Так, Сіверськодонецькою міськрадою прийнято рішення стосовно безробітних, яких зобов’язували відробляти безкоштовно 3 дні на об’єктах благоустрою міста, перш ніж поставити їх на облік у центрі зайнятості. Було прийнято й рішення про скасування пільгового проїзду громадян, які мають на це законне право. За моїм зверненням обласний прокурор ці рішення скасував. Після всього цього Сіверськодонецьке кабельне телебачення, показуючи в записі мій виступ, вирізало близько 10 хвилин запису, де я говорю про бюджет міста. За словами редактора програми, вона це зробила після перегляду плівки Грицишиним В.Є., який і дав на це команду. Таким же чином стала діяти й редакція газети «Северодонецкие вести», що припинила опублікування матеріалів про мою діяльність у окрузі. Виникає думка, що в місті Сіверськодонецьку існує цензура й виходить вона від міського голови. Почалася інформаційна блокада. Знімаючи мої зустрічі з виборцями, телебачення надалі не пускало їх у ефір. Так, при моєму поздоровленні Сіверськодонецької школи-інтернату телебачення взагалі не розповіло про це. Всі ці обставини й спонукали мене звернутися до суду.

Друге. Газета «Северодонецкие вести», не публікуючи критичних матеріалів, постійно формує в населення помилкове уявлення про те, що все хороше, що є в місті, — це заслуга міського голови Грицишина В.Є., а в усьому негативному винні Луганськ і Київ. Газета «День» пише, що мої зустрічі з виборцями й подача позову в суд напружили городян. Так, але тільки на чию адресу спрямоване їхнє невдоволення?

Третє. На виборах 1998 року Кременна не входила до мого округу, входили лише міста Сіверськодонець і Рубіжне, й саме останнє й забезпечило мені перемогу.

Четверте. Кандидат у народні депутати В.Грищенко ніколи не був радником Президента України, хоча й роздзвонював про це скрізь. Він же й не зайняв другого місця на виборах, другим був інший кандидат — Г. Дінейкін, який відстав від мене більш ніж на 10 тис. голосів виборців.

П’яте. Дирекція Сіверськодонецької школи-інтернату ніколи не давала офіційної відмови від суми за позовом на користь школи.

Шосте. Обласний суд не відбувся не з нашої вини, бо в отриманому повідомленні про час засідання суду чітко написано: «Ваша явка в суд не обов’язкова». З повагою, народний депутат України Ю. ІОФФЕ