За любов з третього погляду?
Як повідомив кореспонденту «Дня» Наталії ТРОФІМОВІЙ лідер партії «Єдина родина» Олександр Ржавський, він балотуватиметься в народні депутати в окрузі №18. За словами Ржавського, його опонентами на виборах на сьогоднішній день є Світлана Мельник від Соцпартії, лідер блоку «Команда озимого покоління» Валерій Хорошковський, зареєструвався кандидатом Михайло Гуцол. Також лідер «Єдиної родини» має інформацію, що по цьому округу буде йти на вибори і лідер ПСПУ Наталія Вітренко. Сама Н. Вітренко в розмові з кореспондентом «Дня» сказала, що поки що не вирішила, у якому окрузі буде балотуватися. В окрузі №35 знову висувається член партії «Реформи і порядок» Олександр Жир та заступник начальника Управління МВС України в Дніпропетровській області, начальник міліції Дніпропетровська, безпартійний самовисуванець Віктор Драчевский.
В окрузі №201 документи на реєстрацію подали троє чоловік — заступник директора Держдепартаменту автомобільного транспорту, член НДП Дмитро Лук’янчик, лідер Соціал-демократичного союзу Сергій Пересунько і гетьман українського козацтва Іван Білас. За інформацією КВУ, у цьому окрузі вже почали оформлення заяв скандально відомий екс-мер Черкас Володимир Олійник, лідер партії «Яблуко» Михайло Бродський (щоправда, в прес-службі партії «Яблуко» кореспонденту «Дня» не підтвердили, що Михайло Юрійович братиме участь у довиборах), а також Микола Булатецький (блок «Наша Україна»), що набрав найбільшу кількість голосів 31 березня. Отже, враховуючи розкрученість і ресурси «довиборників», а також те, що округів всього три, можна припустити: на жителів провінції чекають «зоряні війни».
Про політиків, які періодично зникають з політичного горизонту, а потім там знову з’являються, можна написати багато. Можна звернути увагу і на тих, хто, зійшовши одного разу нагору волею виборців, потім довгі роки прагне повернутися, програючи одні вибори за одними. Окремої монографії заслуговують народні обранці, що потрапляють до парламенту щораз новим способом, ніколи не повертаючись до місця, де їх мали необережність обрати. Оскільки кожні нові вибори проводились у нас за новим законом, матеріалу для подібних розвідок і надалі вистачатиме.
Чинний закон, за яким було обрано нинішній склад Верховної Ради, заборонив кандидатам висуватись одночасно по партійних списках і виборчих округах. Звідси прогнозовані труднощі для сотень відомих політиків, які свого часу очолили новостворені партійні структури. Бо створити партію, провівши установчий з’їзд і подавши документи до Мінюсту, — це одне, а зробити цю партію привабливою для виборців — зовсім інше. Без політичних партій і блоків, що не подолали 31 березня чотиривідсотковий бар’єр, країна, треба думати, наступні чотири роки проживе. Інша річ — політики, які не можуть змиритися зі втратою звичного вже депутатського мандата.
Всі вони, і Михайло Бродський, і Олександр Ржавський, і Валерій Хорошковський, і Наталія Вітренко — ніби лідери політичних партій чи блоків. Ось і займались би тепер зміцненням своїх структур, аналізом помилок, підвищенням кваліфікації партійних кадрів. Щоб не програти вибори через чотири роки. Не хочуть названі та ще ряд не менш відомих політиків цим займатися. Хочуть до парламенту вже. І ніщо їх в цьому бажанні не стримує. Хід їхніх думок перед виборами був цілком логічним — мій особистий імідж, імідж мого найближчого оточення, плюс передвиборні технології цілком достатні для того, щоб за нашу партію проголосували. Навіть останній іноземний спостерігач, який бачив нашу дійсність лише у випусках Сі-ен-ен, нізащо не поїде у широкі степи Придніпров’я розшукувати первинні організації партій «Яблуко», «Єдина родина» чи блоку «Команди озимого покоління». Якщо ж розуміння ситуації існує, то й вчорашні політичні лідери можуть знову стати самими собою і піти на штурм виборчих округів. Тим більше, що справу цю вони знають, маючи особистий досвід перемог у округах.
Зрозуміло і те, чому до числа пошукачів трьох мандатів у округах, де вибори 31 березня визнано недійсними, не увійшли лідери «технологічних» партій і блоків на зразок «зелених», «жінок» чи «генерацій». Досвід Віталія Кононова, який після тріумфу Партії зелених у 1998-му вирішив піти на президентські вибори, вже поставив хрест як на кар’єрі самого Кононова, так і на кар’єрі його партії. Лідерів «технологічних» партій не повинні знати в обличчя. Показався — програв.
Ті кандидати, яким вдасться- таки прорватися через вузеньку щілину до парламентської зали, мають стати після цього відчайдушними лобістами саме мажоритарної системи виборів, яка дозволяє скільки завгодно разів боротися за прихильність виборців. Чому ні? Ця боротьба є принаймні чесною і відкритою, на відміну від боротьби за прихильність лідера партії чи блоку, аби потрапити до партійного списку. І виборці не залишаться ображеними. В їхньому житті назавжди залишиться спогад про короткий, але яскравий політичний роман із столичними знаменитостями. І пам’ятатимуть вони ці вибори з теплотою, як згадує колгоспна доярка відпочинок у кримському санаторії двадцять років тому. Щодо майбутньої відплати за любов виборців з боку кандидатів-переможців, то про це не будемо. Яка може бути плата за любов?
