Запізніла реакція
Витіснені з політичного процесу націонал-демократи рвуться рятувати УкраїнуРаніше ніж розповісти читачу про нову суспільно-політичну ініціативу — збори під назвою Всеукраїнська Народна рада — хотілося б відзначити дві речі. Перша — ініціатива — справа, звісно, хороша. Тим більше якщо йдеться про реакцію націонал-патріотичних сил (щоправда, трохи запізнілу) на явно антидержавні тенденції в Україні, як то парад мовних суверенітетів або антинатовська істерія у Феодосії. Однак у всього є своя історія. У наших націонал-демократів — у тому числі. Чи не за їхньої мовчазної згоди всі ці роки проходила девальвація ними ж проголошуваних цінностей? А тривожний набат забив для них іще в 1999, на президентських виборах, коли лідери уламків РУХу (розколюючи опозиційний табір) набрали мізерний результат — близько 2%. І ніхто ж з тогочасних націонал-демократичних лідерів — ні Юрій Костенко, ні Геннадій Удовенко — не написали заяви про складення повноважень із керівництва партіями. І висновки відповідні не були зроблені. Чи варто зараз дивуватися, що процеси управління країною перейшли до рук прагматиків? От так — і «мову» не захистили, і електоральний та управлінський простір програли. Зараз, очевидно, хочуть реабілітуватися. Але, як кажуть, «пізно пити боржомі...»
Тривалі процеси безвладдя, некерованості та беззаконня призвели до того, що невидима «війна, спрямована в центр нашої душі, вийшла на матеріальний рівень» і починає загрожувати самому факту української державності. І, як це часто буває в історії, на допомогу недієздатній державі приходить самоорганізація суспільства. Саме в цьому представник Нацради з питань культури та духовності Кирило Стеценко побачив суть Всеукраїнської Народної Ради, що відбулася минулої п'ятниці в Києві. Виклик «параду суверенітетів» й антинатівської істерії прийняли 600 представників громадських організацій і партій націонал-демократичного спрямування. Організаторами заходу виступили Всеукраїнське товариство «Просвіта», Національна рада з питань культури при Президентові України, УНА-УНСО, окремі представники інтелігенції.
Відсутність на зборах Президента, запрошеного почесним гостем, не позначилася ані на масовості заходу, ані на змісті лозунгів, що прикрашали президію. «Куди ведеш Україну — в гетьманат чи в руїну?!», — риторично запитував один із плакатів. І хоч це і подібні гасла мали характер легкого закиду на адресу Президента, самі збори почалися в урочистій і лояльній до Президента обстановці.
У виступах членів президії — Павла Мовчана, Миколи Жулинського, Кирила Стеценка — емоційно констатувалося, що «український інформаційний простір порваний чужим лихослів'ям», «поневолювач залишається на нашій землі господарем суспільства». Було особливо наголошено, що Україна перебуває в стані війни, яка ведеться проти неї в усіх напрямах — економічному, політичному й інформаційному. На думку промовців, «неоімперські сили Росії намагаються знищити незалежність України, в чому їм послужливо допомагають представники «п'ятої колони» в особі регіоналів, вітренківців і комуністів».
Звертаючись до Президента як до символу помаранчевої революції, оратори просили його пройнятися розумінням повноти його відповідальності за все те, що відбувається в країні, та вжити заходів з наведення порядку.
Однак кінорежисер Юрій Іллєнко (ВО «Свобода»), вийшовши до мікрофона, порушив урочисто-піднесений перебіг зборів. «Кого ви просите? Про яку революцію ви говорите?» — звернувся він до попередніх промовців. На його думку, революцію тільки тоді можна назвати такою, якщо вона «запускає гільйотину, що знищує тих, хто довів до цієї революції». За словами режисера, паради мовних і районних суверенітетів не могли б відбутися в принципі, якби Президент справді був гарантом Конституції і всі учасники сєверодонецького з'їзду сиділи б зараз за гратами.
Спробу захистити Президента зробила Лілія Григорович. Вона спробувала пояснити присутнім, що проти «пекельного сценарію, розробленого дуже професійними спецслужбами», Віктор Ющенко бореться майже не самоті. Однак це не викликало співчуття в залу. З негативною іронією було сприйнято й виступ представниці КУН про роль тих же спецслужб. Щоправда, на репліку із залу, мовляв, «навіщо Президенту вороги, коли в нього друзі з такими «Мерседесами» (натяк на О. Івченка), ораторка не відреагувала.
Серед небагатьох конкретних пропозицій, що прозвучали під час форуму, — пропозиція Дмитра Павличка об'єднати праві сили в єдину політичну партію. Її підтримали бурхливою позитивною реакцією залу, в якому перебували і представники політичних партій. Д. Павличко закликав усіх, кому дорога українська державність, ставати під знамена Всеукраїнської Національної Ради (саме так, на пропозицію режисера Ю. Іллєнка, може називатися нове об'єднання). Перший об'єднувальний з'їзд такої Ради попередньо запланований на кінець вересня.
Після закінчення зборів ухвалили резолюцію, в якій міститься низка вимог до політичного керівництва країни. Перша — якнайшвидше скасування політреформи як «основної причини системи колективної безвідповідальності, що склалася в країні». «Українцям не потрібна демократія! Їм потрібна національна демократія!» — наголосив нещодавно відставлений губернатор Василь Червоній (УНП), який виступив на форумі. Учасники Всеукраїнської Народної Ради також вимагають від Президента України прийняти на себе всю повноту влади в державі. Зокрема, від глави держави вимагають «піти назустріч надіям суспільства мати в Україні сильну президентську владу, таку, якою вона була у Франції за часів де Голля».
Також автори резолюції вважають за необхідне розробити невідкладні заходи в інформаційній, мовній, освітній сферах, а також у сфері культури та духовності «Державність України, її незалежність, її європейський вибір, повноцінне затвердження української мови та культури — це той рубіж, із якого свідома українська громадськість не відступить за жодних обставинах. І цей рубіж ми захищатимемо всіма можливими способами, в тому числі й найрадикальнішими», — наголошується в резолюції.
КОМЕНТАРІ
Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України:
— Щоб зрозуміти суть цих зборів, треба враховувати два чинники. Націонал-демократи програли на останніх виборах і на сьогоднішній день опинилися не при владі. Сьогодні дуже багато тих націонал-демократів, які зіграли дуже велику роль у здобутті незалежності України, виявилися без парламентської трибуни. Опинилися поза впливом на ті процеси, які відбуваються в державі.
Другий чинник — це те, що за півтора місяця після виборів ми побачили, що потужно починає затверджуватися інша сила, яку націонал-демократи вважають ворожою Україні. Ця сила представлена, скажімо, Партією регіонів, виявляється це, зокрема, в так званому «параді суверенітетів». Тому табір націонал- патріотів мав якось відповісти на цей виклик. Він і відповів, зібравши цю Раду.
Порушується питання про те, що виникає загроза українській державності. Чи правильно ставиться питання? На мій погляд, це не загроза державності, а загроза українському типу державності. Оскільки пропонована модель держави — двомовна, це федералізм, за яким маячить розкол України. Можна погоджуватися з жорсткими оцінками націонал-демократів або не погоджуватися, але факти залишаються фактами: процеси йдуть проти української державності.
Які інструменти у них є? Костенко на цих зборах сказав, що вони вдаватимуться до вуличних демонстрацій. Я маю сказати, що цей метод не спрацює, тому що в одну воду не можна увійти двічі. Розчарування в помаранчевій революції свідчить про те, що народ удруге так не зреагує.
Чи є інші інструменти у націонал-демократів? Практично, крім ставити питання перед суспільством, у них інструментів немає. А власних інструментів немає особливо. Сьогодні український виборець не реагує на націонал-патріотичну риторику.
Чи праве суспільство? Я вважаю, що не праве. Ось ця маленька група українських патріотів правіша, ніж усе суспільство. Тому що суспільство задавлене злиднями, воно сьогодні орієнтується на те, щоб вижити. Сьогодні їм не до ідей. Це завжди сумно, це ознака деградації суспільства.
Україна не розвивається в бік національної держави, й найближчим часом Україна не буде національною державою. А значить, зусилля цієї групи націонал-патріотів розходитимуться з вектором руху України.
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— У принципі я вважаю такі збори потрібними, тому що більша частина нашого суспільства з тривогою дивиться на втрату контролю над ситуацією в країні — і з боку Президента, і з боку інших інститутів влади. Тому що йдеться не про якісь міжсобойчики на рівні політичної еліти. На вищому рівні політичної влади не розуміють, де закінчуються їхні політичні ігри і де починається крах держави. І громадськість намагається самоорганізуватися, тому що держава елементарно не виконує свої основні функції. Поки рано говорити про перспективи цього руху, тому що це тільки перші збори, так би мовити декларація про наміри певної суспільної структури.