ЗАПИТАННЯ «Дня»

Який капіталізм «будується» в Україні?

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку:

— Поки що капіталізм в Україні, на жаль, не будується. Існуючу сьогодні систему можна називати як завгодно. Скажімо, одні називають Україну неофеодальною країною, інші — пострадянською, треті — постноменклатурною, причому кожна версія має право на життя, оскільки відображає якийсь шматочок реальності. Однак як назвати цю систему в цілому — поки що не знає ніхто. Очевидним є те, що система, яка будується в Україні, знаходиться якнайдалі від тієї, яка б могла називатися розвинутим капіталістичним суспільством «з людським обличчям» чи будь-яким іншим суспільством при умові фігурування в ньому капіталізму. А капіталізм загалом — це не просто панування капіталу, як писалося раніше в підручниках з марксизму-ленінізму. Капіталізм — це певна етика. В етичній основі кожного повноцінного капіталістичного суспільства має бути певна протестантська модель етики, що забезпечувала б дотримання прав та угод. Власне, в ній мають бути означені такі моральні вимоги як працелюбство, правдолюбство, дотримання даного слова, що є базовим по відношенню, скажімо, до економічних реалій. В Україні такої етики, на жаль, немає, а отже, немає і етичної основи капіталізму.

Окрім цього, капіталізм — це певна система освіти. Не випадково найпрестижнішим і найдорожчим вузом в Сполучених Штатах є Гарвардська школа бізнесу, де людей навчають капіталістичним відносинам та капіталістичному менеджменту. Натомість у нас цьому ніхто не вчить.

З точки зору економіки, капіталізм — це постійне відтворення капіталу в процесі постійного капіталістичного циклу. Якщо подивитися, скільки грошей вкладається у відтворення капіталу в нас, то це явно не капіталізм, а якась неорадянська система, при якій модель заробітку будується на відкачуванні грошей із державної власності чи держбюджету та їх вивезенні за межі країни, що не забезпечує абсолютного відтворення капіталістичного циклу. При капіталізмі існує певна логіка розвитку економіки: дрібний капітал перетворюється на середній, середній — на крупний і т.д. В Україні фактично не було дрібного капіталу, який би був зареєстрований на папері та сплачував податки. Натомість було «мішочниство».

Якщо подивитися під кутом зору політики (а політика є первинною по відношенню до економіки, оскільки вона повинна ставити цілі, тоді як економіка — наповнювати їх певними фінансами і ресурсами), то я, наприклад, ніколи не чув із високих трибун про те, що ми будуємо розвинуте капіталістичне суспільство з такими святинями, як приватна власність і тому подібне. Тобто такої політичної мети у нас не було ніколи. Іншими словами, з якого боку не візьми, не можна довести, що ми будуємо капіталістичне суспільство. Весь наш бізнес побудований на злодійстві чи то з державного бюджету, чи то з третіх країн. Найкраще такий стан характеризується словами Салтикова-Щедріна, який сказав, що із злодія ніколи не виросте капіталіст, — із злодія виростає злодій.

Євген КАМІНСЬКИЙ, завідуючий відділом Європи і Америки Інституту світової економіки і міжнародних відносин:

— Якщо говорити про побудову певної економічної системи, то сьогодні головне питання для України полягає у вирішенні політичних проблем. На мій погляд, у нашій державі ще досі існує різноплановий, різномірний, різновекторний підхід до того, що називається системними цінностями. Для одного політика такою вищою цінністю залишається розбудова української державності, для іншого — відродження союзної держави, ще для когось — інтеграція України в ЄС і НАТО. Але в цілому для переважної більшості наших політичних діячів на першому місці, на жаль, стоять особисті, а не суспільні інтереси. Пересічний, як кажуть, громадянин в цій системі інтересів посідає чи не найостанніше місце. Допоки так продовжуватиметься, ми зможемо говорити лише про тіньову економіку, а не про ліберальну матерію капіталізму. Більше того, сьогодні можна говорити тільки про своєрідний український капіталізм, який можна охарактеризувати як тіньовий. Однак допоки економічні, енергетичні та інші групи інтересів будуть нав’язувати державі і суспільству своє бачення політики, ми не зможемо говорити про перехід до нормальної ліберальної моделі капіталізму. І, як підсумок, сьогодні в українському парламенті немає жодної політичної партії, яка б чітко виступала за слідування ліберальному шляху розвитку капіталізму. Таким чином, допоки ми не вирішимо політичні проблеми українського суспільства і не поставимо на перше місце людину, давши їй можливість вільно працювати та організовувати бізнес без всяких ліцензувань і «походів» по численних кабінетах, доти ми не зможемо говорити про капіталізм як такий взагалі. Ми продовжуватимемо жити в тому капіталізмі, в якому живемо сьогодні: в капіталізмі, де головна мета — безкінечне продовження первісного накопичення капіталу.