ЗАПИТАННЯ «Дня»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Те, що ми спостерігаємо на вирішальному етапі виборчої кампанії 2002 року — цілком закономірний процес, якщо врахувати, що для України характерний дуже високий рівень політичної фрагментації — наявність більш ніж ста політичних партій. Звичайно, ці вибори приведуть до того, що визначаться лідери, які займуть свої ідеологічні та електоральні ніші. Їх буде набагато менше, тому що після 2002 року потрібно чекати партійної реформи, — партії будуть вимушені пройти деяку інвентаризацію, головним етапом якої стануть самі вибори.

Взагалі політичні партії посткомуністичних країн характеризуються рядом відмінностей, внаслідок яких ми можемо спостерігати не конкуренцію ідеологій, а конкуренцію лідерів. Для таких партій характерний певний персоналізм, харизматичність — конкурують тільки лідери, а самі по собі члени партій не грають істотної ролі в публічній політиці. Ми бачимо, як ці люди маркірують себе під якусь ідеологію, що не завжди відповідає реальному наповненню і тим інтересам, які вони виражають. Думаю, це одна з базових проблем для багатьох партій та їхнiх лідерів. Якщо вони поступово не скорелюють свій зміст, інтереси і бренди, тобто прив’язку до певної ідеології, то дуже скоро у них будуть великі проблеми з підтримкою виборців.

Крім того, ми спостерігаємо так званий «up-down» — варіант формування партійної системи, при якому політична еліта конкурує між собою у відриві від реальних потреб виборців.

Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:

— Я, можливо, трохи перебільшу, але все-таки спробую обгрунтувати той факт, що нормальних центристів у нас в Україні немає. До центру відносяться досить штучні, з ідеологічної точки зору, формування, націлені на збереження влади, на участь у владі, які, тільки тому, що «так треба» обирають собі якусь ідеологію. Звичайно, їм вигідно мати якусь компромісну, що дозволяє маневрувати, ідеологію. Звідси і тяга до центризму, в якому, якщо почитати програми, ми побачимо джентльменський набір на всі випадки життя, деяку усереднену державницьку позицію.

Напередодні виборів кожна політична сила визначає своїх основних конкурентів. У цьому значенні і для лівих, і для правих ідеологічних партій головним опонентом є влада як така. А вона зосереджена у центристів. На цьому ж грунтується боротьба між самими центристами, яких нескінченно багато, і які сьогодні намагаються навчити виборця розрізняти їх між собою.

Можна брати за зразок політичну та передвиборну боротьбу в умовах розвинутої демократії і дивитися, що у нас схоже, а що ні. За формальними ознаками ми не на жарт наблизилися до Європи, але сутність наших процесів абсолютно інша. Діє не так норма закону, як почуття того, скільки тобі дозволено, у яких стосунках ти перебуваєш із владою, яка якраз і трактує, і застосовує закони досить вільно. У нас перемагає той, хто вдаліше послаблює конкурентів, а не той, хто, враховуючи громадський інтерес, пропонує більш досконалу стратегію.

Олег МЕДВЕДЄВ, політтехнолог:

— Я б не сказав, що немає конкуренції ідеологій, просто є конкуренція в рамках кожної ідеологічної ніші — конкуренція між конкретними людьми за право бути носієм і виразником тих чи інших ідей. Хто виявиться більш доступним і зрозумілим для людей, що знаходяться у цій ідеологічній ніші, той і виграє. Повинно відбутися стикування: виборець повинен повірити, що саме дана особа є носієм даної ідеології.

Конкуренція — це не просто нормально, це добре. Чим більше конкуренції у всіх сферах, тим краще для суспільства. Тільки в конкуренції визначається найсильніший. У принципі, це ми вже спостерігаємо зараз, коли 8-9 партій чітко позиціоновані як фаворити виборчої кампанії. Навряд чи до цієї групи хтось ще має можливість (сили, час) потрапити.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:

— Ідеології сьогодні практично немає ніде — ні зліва, ні справа. Реально в нашій країні можна говорити про наявність не справжніх європейських партій, які захищають певні верстви населення, а просто груп або кланів, які прагнуть будь-що добитися влади. Тому й відбувається змичка лівих і надто правих на демонстраціях та загравання їх з третьою силою, яка взагалі не має ніякої ідеології, зате має гроші... Можна говорити про те, що комуністи зберігають якусь подобу ідеології, але ця партія безперспективна, бо не прагне оновлення. На Заході подібні партії перебудовують свої позиції відповідно до вимог часу. Нічого такого не відбувається і на правому фланзі, оскільки наші націоналісти, як і раніше, тримаються за лозунги 10 — 15-літньої давності і, відповідно, втрачають громадську підтримку.

Я переконаний, що повинно бути два центри: лівий і правий. Коли я говорю про правий центр, я ніяк не маю на увазі Віктора Ющенка, тому що у нього немає серйозної ідеології, а ідеологія його прихильників — це ідеологія застарілого етнічного націоналізму. Не маю я на увазі і лібералів, тому що у нас недостатньо розвинутий капіталізм, і дуже мало людей пов’язують своє майбутнє із суто ліберальними ідеями. Партії типу англійських консерваторів Маргарет Тетчер у нас також не можуть мати серйозної підтримки. Під лівим центром я маю на увазі соціал-демократію та соціал-лібералізм. Є партія СДПУ(о), яка може стати по-справжньому лівоцентристською партією європейського зразка.

Зиновій КУЛИК, політолог:

— Інфантильність нашої національної еліти взагалі і політичної зокрема виявляється в бажанні привести до влади так звану сильну руку, яка наведе лад, а також поверне певним елітам те місце, на яке вони претендують і яке вони реально втрачають. Через це ці основні ідеологічні напрямки розколюються на окремі партії і блоки, змагаючись за усталений електорат і задоволення власного політичного Ego. Йдеться про наявність кількох партій на лівому фланзі, подріблений центр і кілька претендентів на правий електорат.

Тобто боротьби програм, нових ідей, нових пропозицій щодо розв’язання найгостріших проблем буде дуже й дуже небагато, боротьба точитиметься не між партіями і блоками, а між претендентами на бренд сильного харизматичного лідера. Тому вся пропагандистська кампанія й інші речі спрямовані не на виділення нових думок, а на вип’ячування особистих якостей лідерів партій і блоків. Попередній «кастинг» лідерів, який пройшов на передвиборчих з’їздах, показав що ці вибори будуть дуже нагадувати вибори «міс» країни, Європи чи світу. По виборчому подіуму ходять не програми, не ідеї і навіть не їхнi автори, а міфологізовані лідери, з яких електорат повинен вибрати ту сильну руку, за яку агітує інфантильна політична еліта.