ЗАПИТАННЯ «Дня»

Iрина РОЖКОВА, керівник департаменту політичної соціології Європейського iнституту інтеграції та розвитку:

— У мене складається таке враження, що кризу розгортають вручну. Власне, криза має дещо штучну природу з тієї причини, що опозиційні сили, не маючи власної абсолютно конкретної програми дій, вимушені діяти ситуативно. І, усвідомлюючи заднім числом свої якісь прорахунки, вони намагаються «відмотати» ситуацію назад. Іншими словами, опозиціонери намагаються штучно повернути ситуацію до ...моменту оголошення результатів парламентських виборів 2002 року.

Якщо проаналізувати заяви про їхні наміри, маємо приблизно такий алгоритм: отримати більшість і на основі цього сформувати коаліцію. Але спроба увійти в «торішню воду», на мій погляд, політично не дуже виправдана. Замість того, щоб шукати відповіді та виробляти нові алгоритми, вони намагаються повернути те, що було колись. А це вже ознака непрофесіоналізму.

У мене таке відчуття, що й розпуск парламенту намагаються просто ініціювати. Цікаво, що виникла ситуація виглядає невизначено не стільки для пропрезидентської більшості, скільки для самої опозиції. Останній у будь-якому разі слід мати свою конкретну програму. Але таку вкотре намагаються підмінити абсолютно ірраціональними вчинками. Що стосується прогнозу, то мені здається, що будуть тривалі торги, унаслідок яких кризу відвернуть. Розпуск парламенту скоріше неможливий, ніж можливий.

Чи можливий компроміс? Однозначно потрібно домовлятися у сфері політичної реформи. Не виключено, що можуть бути домовленості стосовно проведення референдуму. Але, знов-таки, в цьому випадку пошук компромісу відбуватиметься всередині еліти, а громадян лише поставлять перед фактом.

Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:

— Чи спостерігаємо сьогодні ознаки кризи? Думаю, криза є наявною і концентрується переважно в парламенті. Вона зумовлена, значною мірою, неготовністю до компромісу представників обох таборів. На жаль, це явище, окрім очевидних ознак, має й неочевидні, не достатньо зрозумілі навіть тим, хто серйозно цікавиться політикою. Тобто зовнішні ознаки цієї кризи детально коментуються, причини ж — майже ні. Практично невідомою залишається позиція опозиційних сил, як, зрештою, й більшості, з деяких цілком конкретних питань. Очевидно, йдеться про тактичне маневрування, коли недоцільно надто вже відверто говорити про власні позиції, оскільки останні можуть змінитися, що й відбувалося впродовж останніх місяців по кілька разів.

Вихід з цієї ситуації досить складний. Дійсно, потрібно шукати компроміс, але при цьому зважати на деякі принципові речі, пов’язані з настроями населення, які не представлені в парламенті пропорційно та адекватно. Взагалі-то, подібні кризи вирішуються за рахунок дострокових виборів. Та ми, мабуть, ще не наблизилися до цієї критичної межі. Окрім того, слід мати на увазі, що вихід з кризи може дати лише демократична процедура виборів. В інший спосіб ми одержимо просто інший варіант кризи. Влада до цього не готова. Тому для особливо оптимістичних прогнозів немає підстав. Водночас можуть, звичайно ж, бути певні варіанти компромісів, зокрема, винесення одного-двох питань на всеукраїнський референдум. Та, знову ж таки, виникає питання щодо його організації та адекватності суспільним настроям.

Що ж стосується перспективи розпуску парламенту, то на сьогодні немає такої ситуації, за якої основні парламентські гравці мали б на меті можливість розпуску Верховної Ради. Швидше за усе, шляхом періодичного зривання засідань робляться спроби маневрування.