ЗАПИТАННЯ «Дня»

Василь СТОЯКІН , Центр ринкових і соціальних технологій Provider:

— У мене склалося враження, що підписання нової коаліційної угоди між парламентською більшістю й урядом супроводжувалося підписанням якихось «секретних протоколів», які визначали дещо іншу картину цього коаліційного уряду. Зокрема, ті кадрові зміни, які сталися. Деякі моменти цих перестановок абсолютно зрозумілі. Наприклад, очевидно, що Рижука зняли з деякою затримкою в покарання за хлібну кризу. М’ялицю, швидше за все, — як малоперспективну фігуру. Найбільше, судячи з усього, виграв від цих перестановок сам уряд. Люди, які прийшли на роботу, мені здається, більше вписуються до складу цього Кабінету Міністрів, ніж ті люди, які займали ці пости раніше. Принаймні, це можна з цілковитою впевненістю стверджувати у відношенні Хорошковського, який явно не вписувався в цей Кабінет.

Надалі, я гадаю, можна чекати, що якимсь чином компенсують втрати потерпілої сторони, якою є Партія промисловців і підприємців. Важко сказати, що це буде, але швидше за все, це буде не міністерський пост, а щось на зовсім іншому рівні. Також, як і раніше, не виключено, що десь на початку весни відбудуться й інші кадрові перестановки. Можливо, в їх результаті може змінитися статус першого віце-прем’єра, оскільки питання про поєднання посад першого віце-прем’єра та міністра фінансів ще довго залишатиметься значущим моментом в уряді.

Віктор НЕБОЖЕНКО , політолог:

— Нова хвиля кадрових змін має вигляд трохи несподіваної — буквально перед Новим роком прем’єр-міністр і парламентська більшість на очах у всієї країни показали нам приклад щастя і солідарності, коли вкотре підписали коаліційну угоду. З іншого боку, зміни назріли внаслідок об’єктивного політологічного конфлікту. Певною мірою Янукович став жертвою історичного експерименту, коли форма йде попереду змісту. Цей експеримент розпочався рік тому, коли українська політеліта загорілася ідеєю формування коаліційного уряду. Але принцип коаліційності зіткнувся з принципом формування сильної професійної команди, в якій усі б розуміли одне одного, в моральному й адміністративному плані підпорядковувалися б прем’єр-міністру. Очевидно, раніше Янукович також не звертав уваги на коаліційність, його влаштовувало те, що він став прем’єр-міністром, вирішує якісь завдання. Те, що насправді ми не маємо єдиного Кабміну, показала спочатку зернова криза, потім були складніші завдання — євроінтеграція, входження до СОТ, а потім і до ЄЕП. Конфлікт між відсутністю єдиної команди й однодумців, які однаковою мірою відповідають за себе і за Кабмін загалом, та принципом коаліційності, коли ті чи інші політичні сили делегують часто не найсильніших представників на ті або інші міністерські пости, постійно колотив Кабмін. Звідси всі ці відставки.

Що стосується конфлікту Хорошковського й Азарова, то він давно назрівав, тому що обидва міністри претендували на одну роль — нести політичну відповідальність і формувати економічну політику. Взагалі-то, в розвинених і стабільних країнах таку роль відіграє міністрів фінансів: хто має гроші, той і забезпечує хід соціальних та інвестиційних програм. Але в кризових ситуаціях, які вимагають різких реформаторських кроків, за ці речі беруться, як правило, міністри економіки.

Думаю, з призначенням нового міністра економіки його міністерство стане слабшим, стратегічно й в оперативному управлінні воно підпорядковуватиметься віце-прем’єру Азарову.

Що стосується інших кадрових змін, то найцікавішим є призначення одного з донецьких фахівців на посаду міністра сільського господарства. Адже, за великим рахунком, має йтися про віце-прем’єра Кириленка, який повинен нести відповідальність і за зернову кризу. Рижук тут не найголовніший винуватець. Але політично тут Янукович робить дуже важливий крок. Спочатку представники Донецька довели, що вони можуть зайняти пост прем’єр-міністра, потім — що вони можуть зайняти провідні пости в Кабміні, а тепер вони беруться за найважливіші завдання — вугілля і хліб. Тепер настає реальна політична відповідальність усієї донецької ФПГ. Якщо вони впораються з цією роботою, то до літа вони доведуть іншим групам, які раніше називали їх «економічними гігантами та політичними карликами», що тепер їхня економічна міць відповідає здатності управляти країною. З іншого боку, якщо донеччани не впораються зі своїм суперзавданням, це буде дуже серйозним уроком для них і для інших регіональних груп. (www.for-ua.com)

Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Сьогодні під характеристикою коаліційності відбуваються процеси тимчасової передислокації, в ході яких жодна сильна фігура і жодна з великих політико-економічних груп не отримують преференції. Тому на звільнені позиції до Кабміну прийшли так звані периферійні політики. Хоч мені здається, індикатором того, що відбувається, є не призначення в уряді, а призначення Сергія Медведчука першим заступником глави Державної податкової адміністрації. А периферійні політики не мають великої політичної перспективи, і ними не шкода буде пожертвувати, коли настане час нових політичних компромісів. Ці політики відпрацьовуватимуть імідж галузевиків-професіоналів, не граючи в політику і не виконуючи самостійної політичної функції. Тому урядові ротації нікого не посилили й не ослабили — вони просто закрили прогалини, які на сьогодні не було вигідно посилювати з погляду наявного паритету.

Якщо ж говорити про характеристику моменту, то, мені здається, що головне завдання, яке постало перед лідерами донецької і київської груп, — це створити умови для того, щоб нинішній тактичний альянс спрацював на виборах 2004 року. Власне, політична дистанція нинішніх компромісів і домовленостей і, відповідно, ресурс фігур, які сьогодні приходять до уряду, — це рік до виборів. Я переконаний, що нині тільки готуються передумови для того, щоб створити новий образ і новий якісний склад політичної коаліції 2004 року. Ці процеси розпочнуться тільки за фактом президентських виборів. І тоді на провідні позиції до виконавчої вертикалі прийдуть політики з великим політичним майбутнім.

А що стосується призначення С. Медведчука, то, мені здається, у киян до цього було головне слабке місце — відсутність серйозних важелів, пов’язаних із роботою фіскальних органів. Призначення Сергія Медведчука закриває цю прогалину. Можливо, воно синхронно пов’язане із змінами в Генпрокуратурі й активною роботою Геннадія Васильєва, зокрема із кадрової політики в областях.

Протягом цих процесів, я думаю, є сенс уважно стежити за майбутніми перестановками в енергетичному блоці. Тому що з приходом Клюєва досить бурхливо розвиватиметься процес і навколо парламентського Комітету з питань паливно-енергетичної політики, і навколо енергетичного блоку в уряді. Також, на мій погляд, досить інтригуюча ситуація складається навколо позиції керівника Комісії з цінних паперів. Оскільки питання фондового ринку, питання використання важелів власності нині мають не менше значення, ніж приватизаційні процеси. Це також уже предмет бійки між великими ФПГ.