«Четверта республіка» - книга, що презентує автора

В п’ятницю відбулась презентація книги глави Адміністрації Президента Бориса Ложкіна «Четверта республіка», яку він написав за участю Володимира Федоріна, який вже відомий своїми спільними працями з українськими політиками. Сама презентація цього дня була розбита, так би мовити, на дві частини. Перша зранку - для преси і ввечері в готелі «Інтерконтиненталь» - для окремого кола. Щоправда, до цього окремого кола увійшов майже весь політичний і бізнес-істеблішмент країни - від  олігархів до політиків, від вчених до головних редакторів. При чому на заході на кількох квадратних метрах можна було побачити тих, кого загал сприймає начебто непримиренними ворогами. Такий рівень презентації книги, яку відвідав і відкрив сам Президент, натякав на очевидне запитання - презентують книгу чи автора? Окремою ознакою моменту є те, що якщо в свої часи очільники Адміністрації Президента писали самим головам держави книги, то тепер ми бачимо, що Президент бере участь в презентації книги голови АП.

Медійний досвід у Бориса Ложкіна, як відомо, не аби який. З іншого боку, як голова Адміністрації Президента Ложкін не є досить публічною особою. На ньому зосереджений механізм, а не зовнішня оболонка. Тому такий потужний «вихід в світ» готовить про те, що Бориса Євгеновича продемонстрували бомонду як політичного діяча, який прагне вийти на чергову орбіту.

Тим більше не варто забувати, що зараз влада перебуває в глибокій політичній кризі. Досить довго стоїть питання зміни уряду, але більшість експертів стверджує - у Президента немає відповідного арсеналу кадрів для такої ротації. Яценюк, можливо, не краще, але й не гірше переліку президентських персон. Тому книга «Четверта республіка» фактично є не просто звітом Ложкіна про півторарічний досвід праці на високому посту в умовах війни і не лише спробою аналізу новітньої історії України, а й приводом для позиціонування себе як політичної фігури з досвідом менеджера найвищої ланки. Так, наприклад, депутат Борислав Береза в коментарі «Дню» сказав: «Сьогодні ми бачили презентацію не просто книги, а перш за все презентацію політичного діяча. Зазвичай такі книги пишуть наприкінці політичного періоду. В даному випадку все навпаки, тому я гадаю, що це початок якогось нового етапу. Можливо, навіть певної альтернативи». Безумовно, можливо, для Ложкіна готується і не сама посада Прем’єра, але по всьому видно, що його фігура буде набирати нового політичного змісту.

 Так чи інакше, але подібні твори мають з’являтись хоча б для того, щоб представники владного олімпу в черговий раз проговорювали ключові питання.

Якщо говорити про саму книгу, яку поки що могли прочитати не всі, то для того щоб скласти уявлення про погляд Ложкіна про згадану новітню історію, варто зазирнути в середину праці. А саме на розділ «Сутінки олігархів», де наведена спроба простежити таке явище, як кланово-олігархічна структура. Щоправда, слово «клан» у цьому розділі не звучить. Та і саме явище олігархату розглядається як об’єктивна реальність конкретного історичного періоду, яке відіграло «не зовсім негативну роль». Враховуючи, що у газети «День» є своя позиція щодо цієї теми, в якій і криється причина бід нашого минулого і сучасності, варто зупинитись на ній окремо. І тут можна погодитись зі словами Ложкіна, що без усвідомлення подій 1990-х років неможливо зрозуміти і сьогодення.

Борису Ложкіну особисто була вручена книга, яка видана «Днем», «КОТЕЛ або справа без терміну давності» (упорядник Іван Капсамун), в якій розписана не лише 25-ти річна історія України в хронології утворення кланово-олігархічної системи, але й поставлені конкретні питання перед нинішньою владою. І цей момент має стати для неї тестом - чи готова вона як до глибинного розуміння причин, так і до конкретних кроків по подоланню наслідків. Інакше, користуючись безпрецедентною медіа підтримкою, влада буде лише продовжувати створювати «паралельну реальність». А це, як показує історичний досвід, небезпечно і для народу, і для влади, і для всієї країни.

Першим відгуком на обкладинці книги присутні слова Леоніда Кучми, що є показовим моментом. Батько кланово-олігархічної системи, за часів правління якого був навіть прийнятий закон «про Фінансово-промислові групи», в самій книзі названий «батьком третього покоління олігархів». В розділі Кучма фактично акуратно виправданий. Мовляв, через «крупних бізнесменів» тодішній президент «піднімав економіку», не пускав росіян («Техас мають грабувати техасці» - звучить відверта риторика в книзі)  і «не продавав країну іноземцям». Ця теорія і досі пропонується загалу вже в нових формах. Наприклад, нещодавно один із колишніх міністрів оборони написав, що Пінчук (зять Кучми) ніколи не говорив проросійські речі, при цьому забувши про те, що саме Кучма в той час, як ворог попелив українську землю «градами», їздив в Єкатеринбург для участі в урочистих заходах. Теж саме стосується і згаданого в книзі «захисту» економіки від іноземців. Іноземці дійсно часто зі скепсисом дивились і дивляться на нашу економіку як на потенційне середовище для інвестицій. Натомість, якщо брати Донбас і Крим, то саме ставленики Кучми зробили можливим перший етап окупації Росією, а саме бізнес-інтервенцію, коли крупна власність була продана росіянам. І таких прикладів безліч.

Посперечатись можна і з деякими екскурсами в історію кримінальних авторитетів 90-х років. Ложкін, зокрема, згадує Євгена Щербаня і Ахатя Брагіна, з якими в той час асоціювався регіон. Не варто забувати, що саме Щербань в свій час зробив ставку на проукраїнські сили (тоді така позиція на Донбасі не була дивиною) та відверто пішов проти згаданого Кучми, після чого і був вбитий. А Брагін взагалі був попередником Ріната Ахметова.

Згаданий в книзі і автор пропозиції «перегорнути сторінку 90-х» Ігор Коломойський. Автор не міг не відзначити позитивну роль дніпропетровського олігарха на перших початках війни, але потім звинуватив його в демарші проти деолігархізації на прикладі історії з «Укрнафтою». В щирість Ложкіна тут повірити важко. Скоріше, це є офіційною позицією самого Президента в поясненні всім відомого конфлікту, а Ложкін лише її вкотре озвучив. Тим більше важко повірити в президентський «курс на деолігархізацію» в руслі того, що сам голова держави залишається олігархом.

Це лише перші спроби покопирсатись в сторінках тільки-но виданої книги, яка, безумовно, потребує окремого аналізу і сама поява якої вже є явищем позитивним, особливо в контексті економічного аналізу. Цей аспект в даному творі і є основним, адже, як бачимо, спроба відстороненого аналізу історичних реалій в книзі все одно віддає офіційною позицією на принципові моменти, що не могло не відбитися на викривленні об’єктивності.

Більш того, сама презентація книги для уважного спостерігача могла намалювати досить ясну картину розстановки сил в країні. Без апеляції до офіційних виступів, а лише спостерігаючи за поведінкою гостей, можна сказати, що й досі головними чинниками в країні залишаються персони, а не відпрацьовані інструменти, як це коїться в цивілізованому світі.

В просторій залі готелю «Інтерконтиненталь», де, до речі, під час кривавих подій на Майдані гуляли весілля родини Литвинів і Деркачів (останній теж був присутній на презентації), не було вільного квадратного метру. А позаду серед неприступного кола простору стояв оточений охоронцями Віктор Пінчук з дружиною в компанії вищих посадовців, які періодично про щось діловито перешіптувались з зятем Кучми. Опальний олігарх Коломойський, який пішов проти «течії», залишився поза тусовки (по зрозумілим причинам він був відсутній). Збіднілий олігарх Тарута стояв осторонь без охорони і відповідної уваги та в коментарі нахвалював Пінчука за його «здатність до реформації». А посадовці - від Гройсмана до Кличка - невимушено підтримували розмову з Пінчуком, до якого була підкреслено прикута увага. Періодично перетинались між собою Юрій Луценко і Андрій Деркач. До речі, саме Луценко виношував ідею «Третьої республіки» і 2013 року навіть заснував таку ж партію для підтримки певного кандидата на президентських виборах. Виявилось, що після втечі Януковича та приходу до влади в один тур Порошенка, до команди якого примкнув Луценко, кудись поділась і «Третя республіка».

Прем’єр-міністр Яценюк, якому, за деякими чутками, і готують заміну в особі Ложкіна, був в підкреслено доброму настрої. Посміхався, тиснув руки, говорив по-англійські, але коментарі не давав.

Сам Президент з’явився на заході з запізненням лише після того, як «прийшли всі». В повітрі ж так і залишились питання - коли капсула влади зрештою навчиться реформуватись зсередини і зможе всмоктувати в себе свіжі сили, а не зациклюватись на ротації власних кадрів і власних «єдино вірних» позицій? Можливо, для цього варто знову перечитати новітню історію нашої країни, але вже без «офіційних позицій»?

«В КНИЗІ ЛОЖКІНА ПРИСУТНІЙ ДОБРИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ, АЛЕ ПРОПОЗИЦІЇ РОЗМИТІ»

Андрій НОВАК, голова Комітету економістів України:

- Це чи не перший випадок, коли український чиновник високого рангу пише книгу, ще перебуваючи на своїй посаді. Це вже добре. Я ознайомився з книгою і можу сказати, що аналіз зроблений і він гарний. Мене, безумовно, цікавив економічний аспект книги. Висновки, які в ньому подані, на мою думку, вірні. Але поки що я в книзі не побачив пропозицій. Тобто аналіз є, а пропозиції розмиті. Те, що на презентації зібрався фактично весь бізнес і політичний бомонд України говорить про те, що ця книга є елементом піару. Але піару чого і заради чого? Тобто наскільки якісна буде зрештою пропозиція. При виступі Президента прозвучала теза про те, що існує мета сформувати новий уряд. Тому очевидно, що діючий уряд не буде працювати далі. А тому потрібна заміна і пошук того, яким буде формат нового уряду. В цьому плані не важливе прізвище, хто прийде на заміну Яценюку, а які у цієї людини будуть ідеї і програма. Якщо все зведеться до прізвищ, то будемо знову ходити по колу. Треба щоб з форми, яка тут була гарна, ми прийшли до змісту. Біда в тому, що керманичі шукають навколо себе зручних людей і тому владна верхівка замикається на низці персоналій, що не дає притоку свіжої крові. Я гадаю, що деякі олігархи до таких змін готові, але біда ще й в тому, що у нас голова країни - це один з олігархів. Залишається питання - чи готовий він перегорнути цю сторінку? Від цього залежить, чи відбудеться перехід бізнес-верхівки від взаємної боротьби до розуміння того, що якщо падає економіка країни, то падають і всі їхні активи.

«ЯКЩО НАМ НЕ ВДАСТЬСЯ ЗМІНИТИСЬ ЗАРАЗ, ТО ВЖЕ НЕ ВДАСТЬСЯ НІКОЛИ»

Олександр КІРШ, народний депутат, заслужений економіст України:

- Я гадаю, що книга була приводом для того, щоб представити народу України нову політичну персону. Яка роль надана цій персоні - поки що запитання. Але якщо Ложкін виходить з тіні (інші керівники Апарату уникали спілкування зі ЗМІ), то значить - готуються якісь кадрові зміни. Ложкін - харків’янин, і ми з ним давно знайомі. Я маю надію, що ці зміни будуть не в гіршу сторону. Харків’янам притаманний здоровий прагматизм. Погоджують із тим, що ми зайшли в тупик і потребуємо кардинальних системних змін. Системні проблеми вимагають системного підходу. До цього нас ще й стимулює Захід. Якщо зараз цього не вдасться зробити, то, можливо, вже не вдасться ніколи. Тільки треба розуміти, що те, що вимагає Захід, треба реалізовувати в Україні з врахуванням наших особливостей. Україна - це не США кілько сотень років тому, не Японія після Другої світової війни і не Південна Корея. Якщо Заходу, який здійснює тут негласне кураторство, вдасться зрозуміти нашу специфіку і врахувати нашу ментальність, то все у нас вийде. Звичайно, олігархи мають зробити велику роботу над собою. Зараз маємо тенденцію до об’єднання олігархів, адже цілі у них спільні і сам історичний момент їх підштовхує до єднання таких зусиль. Треба ловити той винятковий момент, коли особисті цілі олігархів випадково співпадають зі стратегічними цілями країни.

«ОЛІГАРХИ – ЦЕ ПОГАНО. ВЕЛИКИЙ БІЗНЕС – ЦЕ ДОБРЕ. АЛЕ, НА ЖАЛЬ, ПОКИ ЩО У НАС САМ ПРЕЗИДЕНТ – ОЛІГАРХ»

Сергій ТАРУТА, підприємець, політик, голова ради директорів компанії «Індустріальний союз Донбасу»:

 - Дійсно, я погоджуюсь з тим, що український олігархат має перегорнути сторінку 90-х років, коли відбувалось перше накопичення капіталу. З цією ініціативою я і виступаю в декларації українського бізнесу. Але важливо, щоб ми не просто декларували це. У нас країна перебуває в дуже скрутному становищі, і часу на її порятунок вкрай мало. Люди, які володіють суттєвими активами і впливають на стан речей, повинні відчувати відповідальність за це. Історично ми перебуваємо на новому етапі і маємо йому відповідати. Щодо самих так званих олігархів, то також існує багато вигадок. Достатньо досягти певних вершин, як людина потрапляє під цей шаблон. У мене, наприклад, не було власних партій, власних депутатів в Верховній Раді, власних ЗМІ. У нас було два заводи - Костянтинівський завод і Алчевський металургійний завод. Після розпаду СРСР вони знаходились в стані банкрутства. Я  придбав АМК і довів, що він може бути успішним, створювати робочі місця і бути навіть містоутворюючим підприємством. Він за сім років став одним з інвестиційних майданчиків в Європі. Він заплатив близько 10 мільярдів податків за цей час. Тобто, коли ми говоримо про олігархів, то це не означає, що це явище негативне. Це об’єктивна реальність конкретного історичного періоду. Але тепер новий історичний період, і дуже б хотілось бачити активність громад як носіїв бачення майбутнього держави. Клани і олігархи - це погано, а великий бізнес - це добре. Для того, щоб не було олігархії і монополій, потрібні інші умови. Але, на жаль, у нас зараз країною керує олігарх. Порошенко так і не відмовився від свого бізнесу. На сьогодні Президент є найгіршою проявою зрощення бізнесу і влади. Треба починати згори. Для цього потрібна потужна реакція громадянського суспільства. Якщо ми не зможемо перезавантажити такий стан речей, то старі принципи будуть законсервовані. Ми маємо покласти край цій системі.