Фактор тиску з півночі

Президент Росії Володимир Путін 10 серпня вніс в Державну Думу проект федерального закону «Про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнення до Угоди між Україною та Російською Федерацією і Республікою Білорусь про спільну охорону зовнішнього кордону Союзної держави в повітряному просторі і створенні Єдиної регіональної системи протиповітряної оборони Російської Федерації і Республіки Білорусь від 3 лютого 2009 р».

Сам протокол, який згадується в законопроекті, був підписаний 2 листопада 2016 року в Мінську. Йдеться про уточнення понятійного апарату Угоди, а також про внесення змін, які стосуються організаційно-штатної структури Збройних Сил Російської Федерації і порядку застосування зброї і бойової техніки черговими з протиповітряної оборони при спільному виконанні завдань бойового чергування.

Проте сам законопроект внесений до парламенту якраз за місяць до спільних навчань на території Білорусі, що доводить взаємопов’язаність цих моментів.

На цю деталь зокрема звернув увагу представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук, який на своїй сторінці в facebook написав: «Зверніть увагу на наступне. Протокол був прийнятий ще 3 лютого 2009 року (за 4 роки до війни!), підписаний 2 листопада 2016 року в Мінську (на третій рік війни) і поданий в Держдуму на ратифікацію тільки 10 серпня 2017 року (на четвертий рік війни і за місяць до великих російсько-білоруських військових навчань на території самої Білорусі). Думаєте, це така неповоротка російська бюрократія? Для тих, хто не знає, протиповітряна оборона «Союзного государства» це не тільки ракети ППО, це і винищувальна авіація і могутні радари раннього виявлення і деякі компоненти повітряно-космічних військ ЗС РФ. Але це тільки початок для аналізу. Згадаймо, де нещодавно був із дружнім державним візитом Президент Білорусі Лукашенко і які гарні проукраїнські заяви він робив. Щоб не розслаблявся. Ми знаємо, що «внешняя граница Союзного государства» проходить і по білорусько-українському державному кордону».

Колишній заступник начальника генерального штабу ЗС України генерал-лейтенант Ігор Романенко в коментарі «Дню» заявив: «Треба чітко розуміти, що за рахунок Білорусі Росія отримує нові можливості для розширення дії своєї системи ППО. РФ є нашим противником і те що вона посилює свої позиції говорить про те, що ми маємо бути готові до будь-яких сценаріїв проти нас. Фактично вони заходять не лише на наші північні кордони, але й на східні кордони Польщі та кордони країн Балтії. В першу чергу вони будуть здійснювати радіолокаційну і радіотехнічну розвідку завдяки своїм засобам, які, в свою чергу, будуть розташовані на невеликій відстані до кордонів. Для Росії це дасть можливість залучати засоби активних родів військ, якими є винищувальна авіація, зенітно-артилерійський комплекс і підрозділи радіоелектронної боротьби. Коли наводять винищувальну авіацію, то формується поле наведення, тобто те поле, куди можуть бути спрямовані винищувачі, бомбардувальні літаки і літаки-розвідники. В даному випадку в якості цілей будуть наші летальні апарати, летальні апарати Польщі і країн Балтії. Путін хоче прийняти відповідний закон «Про спільну охорону зовнішнього кордону Союзної держави в повітряному просторі» одночасно із навчаннями в Білорусії. Під час цих навчань Кремль заведе до Білорусі свої війська і там їх залишить. Залишиться бойове чергування ППО в загальній системі. Білоруські сили будуть в цьому приймати участь, але керувати все рівно будуть росіяни. Відповідно наші сили і сили країн партнерів мають провести адекватні заходи».

«Нам Росія протягом всієї незалежності пропонували об’єднати систему ППО для отримання додаткових можливостей контролю повітря з кордонів України, - визнає Ігор Романенко, який брав участь в подібних переговорах з РФ. - Тобто РФ таким чином хотіла відновити ППО в тих межах, які були ще за радянських часів. Україна на це не погоджувалася, адже було зрозуміло, що тоді Україна стане тим самим чим є зараз Білорусь».

Зрозуміло, що РФ своїми діями прагне використати будь-яку можливість для посилення свого впливу на суші, на морі і в повітрі. Запевнення Олександра Лукашенка в тому, що Білорусь не стане джерелом загрози для України в фарватері існуючих реалій видаються не стільки обнадійливими, скільки такими що намагаються посіяти надію. Звичайно, залишається питання: чи буде РФ питати у Лукашенка дозволу на це, якщо Кремль дійсно вирішить використати Білорусь як плацдарм для нападу на Україну з півночі? Навіть, якщо цього не трапиться Білорусь вже стала і буде ще більше ставати елементом російської агресії, адже використовується РФ в тому числі для військової розвідки.

Наскільки все ж таки реальна загроза удару по Україні з північних кордонів? Мало хто уявляв можливість використання артилерії по позиціям українців з території РФ в 2014-му році. Але це трапилось. Можливо Олександр Лукашенко, коли підписував Союзний договір з хворим Борисом Єльциним теж бачив себе на чолі великої імперії. Та плани «кремлівських» були інакшими. Тепер диктатор з одного боку отримав статус «батька» в своєму «колгоспі», де все підпорядковано його волі, а з іншого, виявився абсолютно залежним від Кремля. Поки Лукашенко будував авторитарну систему в Білорусії, в цей час в його пенатах поселився реальний господар – Москва. І вирватись з цих лещат Лукашенку, який всіма засобами пропаганди доносив до білорусів образ Росії, як «брата», буде вкрай нелегко. А це нівелює будь-які його миролюбні заяви, як того, хто немає засобів до їх реалізації.

Тож імперська логіка дещо відрізняється від логіки країн, які прагнуть співіснувати мирно. Потенційна можливість удару по Україні в кількох напрямках сама по собі вже є фактором тиску, а отже елементом війни. І відповідь на такі заходи з боку України і Заходу має бути адекватною і терміновою.