Гра престолів. Кремлівський сезон

На початку березня російський міністр закордонних справ Сергій Лавров написав програмну статтю «Историческая перспектива внешней политики России. Размышления на новом этапе международного развития». Цікавий і показовий текст. Там є і про нас ― про Україну. На перший погляд небагато. Але насправді українське питання займає в тексті центральне місце. Основний меседж статті адресовано Заходу і звучить приблизно так: Все буде добре. Про все домовимося. Все поділимо. Тільки ось залишилося розібратися з «українською кризою».

Хтось називає це запрошенням до «нової Ялти». Однак система сучасної світобудови є явно складнішою за ту, що склалася за підсумками Другої світової війни.
І це, до речі, добре розуміють, а точніше відчувають у Кремлі, коли розмовляючи із Заходом, вимушено озираються через плече — на Схід. Москва у зовнішній політиці скоріше схильна відтворювати власне світовідчуття. Світовідчуття далеке від сучасного стандарту європейської політики з її гуманістичним імперативом і повагою до міжнародних договорів.

Ні, виходячи зі слів і вчинків кремлівських мешканців, їхній світ дивовижно схожий на світ Семи Королівств, описаний у знаменитому романі Джорджа Р. Р. Мартіна «Пісні Льоду й Полум’я». Світ, в якому панує середньовічна реал-політик з її підступністю і правом сильного. Позиціонуючи Кремль сучасним Вінтерфеллом ― столицею королівства Півночі, Володимир Путін напевно мислить і себе таким собі російським Старком, ― бунтівним королем, що  повстав за справедливість (як він її розуміє) проти сильніших правителів Заходу.

Звичайно, реальний світ значно складніший і багатший за вигаданий світ Джорджа Р. Р. Мартіна, але проблема в тому, що реальний світ у тому вигляді як ми його знаємо, існує недовго. А світ Гри Престолів існував завжди. Він інтуїтивно зрозумілий кожному. Втратити наліт цивілізованості і скотитися в нього легко, тим паче якщо хтось підштовхує. А Кремль підштовхує.

* * *
Путін діє лукаво.

За версією кремлівської пропаганди, це він, Путін подібно до Лорда Півночі захищає мир від хаосу за Стіною. Тобто від нас із вами. При цьому ми, тобто Україна, Майдан, як і ІДІЛ, для російської пропаганди явища одного штибу — свого роду здичавілі. Не смійтеся, краще послухайте, що говорять російські пропагандисти: ІДІЛ і Майдан ― обидва проекти США, ІДІЛ і Майдан не поважають підвалини, скидають законну владу. Які ще потрібні докази?!

Інша справа ЛДНР. Орден «русского мира», що стоїть на західній Стіні королівства і захищає Порядок від Хаосу. Кремлівський Режим від демократії київських здичавілих. Суворі воїни, піддавшись на вмовляння російської пропаганди, залишивши любов дів і тепло домівок їдуть на Донбас з єдиною метою, — дати останній бій озвірілим фашистам. Чим не Братство Нічного Дозору!

До речі, донецький «Батя» — Захарченко, виступаючи 04.11.15 на сходці у Дебальцевому, заявив: «Нашему народу экономика не нужна. Мы и так можем жить – без экономики» (на відео з 5.43). Ну, що з них візьмеш?

Природно в Кремлі вважають, що цим хлопцям на Донбасі й у Сирії достатньо гумконвоїв. Їхня справа служити й захищати, а не розкошувати.

Путін упевнений, що час працює на нього. Треба просто почекати, коли здичавілі українці, втомившись жити в хаосі демократії, обміняють свою свободу на тверду руку господаря Кремля. Такий досвід є, — в Чечні. Та й у самій Росії сталося щось подібне, коли після єльцинського «розгуляю» росіяни різко забажали порядку і стабільності.

В крайньому випадку спокій російського королівства охоронятимуть те саме Братство нічного дозору ЛДНР. Люди ідейні, які розуміють, що таке обов’язок і «русский мир». Які усвідомлюють свою місію щодо захисту його від здичавілих київських нацистів.

Так, все сказане схоже на фантасмагорію. Але хіба думали ми 2 роки тому, що все наше життя скоро перетворитися на фантасмагорію!

До речі, традиційні російські орли сьогодні не актуальні — Володимир Путін абсолютно не розуміє цього символу, його характер і смислове навантаження. Йому ближчий ведмідь — тварина, споріднена зі старківським вовком.

Але ми дещо відійшли від теми. Отже, про що пише Лавров? Відсікаючи дипломатичне лушпиння, спробуємо перекласти з кремлівської на українську.

* * *
Основні тези статті:

Росія завжди була центром ухвалення рішень у Європі. Так було в минулому («без нас жодна гармата в Європі не стріляла»). Так зараз («з Росією вже не можуть не рахуватися, жодне серйозне європейське питання неможливо вирішити без урахування російської думки»). Так має бути в майбутньому («дуже важливо глибоко усвідомити безперервність російської історії ..., важливість ... енергійного просування вперед і затвердження ролі одного з провідних центрів сучасного світу, постачальника цінностей розвитку, безпеки і стабільності, що за правом належить нашій країні»).

І те, що сьогодні Росію намагаються позбавити її законного місця («... Про це нещодавно добре сказав російський президент Володимир Путін, та й представники цих країн (Європи — Авт.) за зачиненими дверима визнають, що не здатні ухвалювати будь-які значимі рішення без відмашки з Вашингтона та Брюсселя») безлад, який слід усунути.

Так, Росії будуть заважати («Ми бачимо, як США і підпорядкований їм західний альянс намагаються будь-якими засобами зберегти домінуючі позиції або, якщо використовувати американську лексику, забезпечити своє «глобальне лідерство»).

Однак ситуація змінилася («міжнародні відносини сьогодні — занадто складний механізм, щоб ним можна було управляти з якогось одного центру»).
Світ став різноманітним («можна сприймати, як то кажуть, як «медичний факт» множинність моделей розвитку, що виключає понуру одноманітність у рамках єдиної — західної — системи координат»).

Але саме Росія історично найбільш підготовлена ​​до складної місії світового арбітра («Російський філософ Іван Ільїн, розмірковуючи про роль Росії у світі як великої держава, підкреслював, що «великодержавие определяется не размером территории и не числом жителей, но способностью народа и его правительства брать на себя бремя великих международных задач и творчески справляться с этими задачами. Великая держава есть та, которая, утверждая свое бытие, свой интерес, …вносит творческую, устрояющую, правовую идею во весь сонм народов, во весь “концерт” народов и держав»).

На цьому нелегкому шляху Росія знайшла союзників («наші підходи позділяє сьогодні більшість держав світу, включаючи китайських партнерів, інші країни БРІКС, ШОС, наших друзів у ЄАЕС, ОДКБ, СНД»).

Однак наш союз не спрямований проти Заходу, («Повторю — ми не прагнемо до конфронтації ні з США, ні з Євросоюзом, ні з НАТО»).
Щобільше, Росія готова на новий договір із Заходом. У нас навіть є Проект («Навпаки, Росія відкрита для найширшої взаємодії із західними партнерами. Як і раніше, вважаємо, що найкращим способом забезпечення інтересів народів, що проживають на європейському континенті, було б формування спільного економічного й гуманітарного простору, що тягнеться від Атлантики до Тихого океану, так щоб нещодавно сформований Євразійський економічний союз зміг стати інтегруючою ланкою між Європою та АТР»).

... і наш майбутній Великий союз вже практично благословили («Хотів би у зв’язку із цим звернути увагу на спільну заяву Патріарха Кирила і Папи Римського Франциска ...»).

Але на шляху до порозуміння залишилася маленька проблема, і ця проблема називається київська Хунта («... Прагнемо робити все, що від нас залежить, для подолання перешкод на цьому шляху, включаючи врегулювання на основі Мінських домовленостей української кризи, спровокованої держпереворотом у Києві в лютому 2014 року»).

Домовившись, РФ і Захід зможуть спільно вирішувати будь-які глобальні завдання. Зокрема й протистояти загрозі Хаосу з Півночі/Півдня («Найважливішим завданням вважаємо об’єднання зусиль проти не уявних, а абсолютно реальних викликів ... Екстремістам з ІДІЛ, «Джабхат ан-Нусри» й іншим подібним вдалося вперше поставити під контроль значні території в Сирії та Іраку ... недооцінювання цієї небезпеки не можна розцінювати інакше як злочинну короткозорість. Президент Росії закликав до формування широкого фронту для завдання терористам військової поразки»).

* * *

Все вищесказане не просто слова. Ми знаємо, що РФ активно працює над руйнуванням колишньої політичної моделі світу. Кремль інтенсивно вибудовує нові союзи. Збирає спікерів національних парламентів від Кореї до всього неосяжного СНД — ОДКБ до своєї «євразійської двадцятки», в якій за фактом європейськістю і то під великим питанням може похвалитися тільки сама РФ та Білорусь.

Шукає політичних маргіналів по всьому світу. При цьому не гребує ніким, від «Хезболли» і європейських ультраправих до загравання з Талібаном. Загалом діє за принципом «більше терористів! Хороших і різних!»

Дуже симптоматичний звіт днями випустила Freedom House. І хоча документ присвячено стану свободи ЗМІ, в ньому тонко підмічено загальну тривожну тенденцію зрощування політики, криміналітету та відвертих терористів. Цитата: «Свобода ЗМІ 2015 року знизилася до найнижчого показника за 12 років, тому що політичні, кримінальні та терористичні сили в рамках своєї ширшої боротьби за владу вимагають від ЗМІ співпраці або мовчання».

Ще симптоматичнішою є ілюстрація, якою Freedom House забезпечила свій звіт.

Окремо потрібно сказати кілька слів про Дональда Трампа. Схожий персонаж безперечно міг би посісти гідне місце у творчості Мартіна. І Трамп, і Путін, як до речі й турецький президент Ердоган, мають щось спільне, ― всі троє діють в одній логіці, всі троє розширюють простір політичної Норми, наближаючи його до шуканого ― до Гри.

* * *
Так, світ змінюється і зовсім не так, як уявляв Фукуяма. Швидше ми йдемо шляхом зіткнення цивілізацій Хантінгтона. І нехай зараз ми називаємо їх Престолами, це звичайно Цивілізації, які, як у тій знаменитій серіальній заставці, на новому історичному етапі постають в новій подобі.

Причому зовсім не факт, що в майбутньому ключова роль залишиться за Росією або США. Кремлівський сезон закінчується, як би кому не хотілося. Зараз складно передбачити деталі майбутньої драми. Можливо, як у Мартіна несподівано настане зима, яка, як відомо, завжди близько, а можливо, як у Нассіма Талеба, раптом нізвідки прилетять чорні лебеді. Ціла зграя лебедів. І на кожному буде сидіти новий герой.

На одному з популярних сайтів, де будь-який бажаючий може скачати улюблений серіал, понад тисячу лайків набрав коментар, де серед іншого є така пропозиція: «найголовніше — це дійсно новий світ ... світ, у якому хочеться жити ...».
Якщо багато людей чогось хочуть, це справджується.

* * *

Головне розуміти, що ми маємо справу не з окремими персонажами. Тут попрацював Дух Часу.

У Донецькому аеропорту й під шахтою Бутівка, яку українські ЗМІ наполегливо називають «Дутівкою», воювали не сепаратисти і воїни української армії. Тут на смерть стояли воїни цивілізацій. Саме стояли. Не наступали, не відступали. А стояли на смерть. Кров’ю, ненавистю і понівеченим металом вони фіксували нові кордони світів. Це не означає, що ці кордони не будуть рухатися, обов’язково будуть. Як тектонічні плити континентів, кожен раз викликаючи землетруси.

І не треба думати, що різні цивілізації зобов’язані ворогувати й спілкуватися незрозумілими один для одного мовами. Іноді вони бувають схожі, як брати, як Північ і Південь з історії США.

* * *

Ми, українці часом надто наївні. Бачимо світ реальної політики у веселкових барвах. Тим часом, дипломатія престолів робиться у залаштункових торгах, тихим шепотом. Коли сановні посланці здавалося б заклятих ворогів, даруючи один одному подарунки й розсипаючись у взаємних люб’язностях, принагідно вирішують долі народів, які нічого не підозрюють.

Їм нічого про це не скажуть. Тягнутимуть до останнього, а потім поставлять перед фактом. Так вже було неодноразово.Користуючись нашою добродушністю, перед нами опускають димову завісу.

Заспокоюють, колишуть, а потім раптом — на тобі! І МЗС Німеччини спростовує домовленість про поліцейську місію на Донбасі!

Або прилетить раптом чарівник на великому білому літаку й безкоштовно покаже прес-конференцію, де буде дуже помітно хвилюватися після прямих запитань про Донбас.

В автора такі нервові конференції, як і російські тексти в стилі Лаврова, незмінно породжують одну емоцію. Її можна сформулювати перефразовуючи рядок із відомого вірша Анастасії Дмитрук:

«Вы великие, мы — свободные»

Українці вільні, а тому вільні розпоряджатися своєю долею, будувати власні плани. І щодо Росії, до речі, теж.

Зрештою «Дух дихає, де хоче» (Ін 3: 8) Хто Йому заборонить?