Харківський зашморг

Вісім років тому були підписані так звані Харківські угоди, які передбачали пролонгацію терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на п’ять років. Угоду підписали тодішній президент РФ Дмитро Мєдвєдєв і новообраний президент України Віктор Янукович. Факт підписання цих угод і ганебне голосування за них у Верховній Раді 27 квітня 2010 року, коли провладні депутати всупереч регламенту, силою (у буквальному сенсі) протиснули свою позицію, стали показовим моментом прогинання української владної верхівки перед Москвою і породили багато суперечок. Особливу роль у цьому процесі, як відомо, зіграв тодішній голова парламенту Володимир Литвин, який «під градом яєць», ховаючись під парасольками охоронців, фактично виконав вказівку Москви.

Чому Янукович, який тільки-но прийшов до влади, поспішав з підписанням Харківських угод? Чи не було це платою за підтримку його як кандидата в президенти з боку Кремля? Нагадаємо, Володимир Путін свого часу зізнавався перед журналістами, що підтримати Януковича «і політично, і медійно» його просив Леонід Кучма ще перед виборами 2004 року. Без сумніву (і це доведуть згодом події 2013 — 2014 років), Віктор Янукович завжди був у фарватері Кремля. Харківські угоди стали ще одним зашморгом на шиї, в який потрапила Україна завдяки тривалій політиці так званої багатовекторності та корумпованості. Зрештою, анексія Криму стала лише завершальним етапом окупаційної гібридної стратегії Кремля.

«ХАРКІВСЬКІ УГОДИ — ЦЕ ОЗНАКА КОРУПЦІЙНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ТОДІШНЬОГО КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ ВІД КРЕМЛЯ»

Володимир ОГРИЗКО, колишній міністр закордонних справ України:

— Треба починати з того, що насправді жодної складної ситуації навколо Чорноморського флоту не було. Ситуація була суто юридична, і угода про тимчасове розміщення Чорноморського флоту передбачала, що 2017 року вона припиняє свою чинність. З нашого боку, ми все робили для того, щоб так і сталося. Наведу приклад із власного досвіду. Коли ми в 2005 і 2008 роках почали активно працювати над питанням виведення Чорноморського флоту РФ із Криму, то мали інформацію, що десь 2008 року були команди з Москви починати підготовку для перебазування ЧМ РФ на базу в Новоросійську. І там почали її будувати, на що РФ почала надавати відповідні кошти. Отже, жодної складності в юридичному плані не було. Складність полягала в тому, що влада, яка прийшла 2010 року, була пов’язана з РФ дуже серйозними корупційними схемами, тож, як наслідок, Кремль міг легко маніпулювати всім тим, що відбувалося в Україні. Для Москви збереження Чорноморського флоту було питанням принципу. І те, що ми спостерігаємо зараз, є підтвердженням цього. Це був диктат з боку Москви — примусити Україну підписати Харківські угоди. І такий примус є підставою для того, щоб на міжнародному рівні визнати її не чинною.

«У НАС не БУЛо МОЖЛИВОСТей ВИТИСНУТИ ЧФ РФ ІЗ КРИМУ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:

— Харківські угоди не були чимось новим. Нічого нового насправді укладено не було. У нас були можливості витиснути їх із Криму? Не було. Ні тоді, ні 2017 року, по закінченні терміну відповідних попередніх угод. Була така ж сама ситуація, як і при укладанні першої угоди по Чорноморському флоту. ЧМ РФ стояв у Криму і нічого не платив Україні. І якби ми вчинили інакше, то трапилось би те, що зрештою сталося 2014 року з Кримом. Ситуація ніяк не змінилась, тільки стала ще більш очевидною з жахливими наслідками. Якщо ти маєш справу з державою, яка свідомо йде на порушення міжнародного права і має ядерну зброю, а у тебе самого немає достатніх сил, щоб чинити опір, то треба це усвідомлювати і працювати в межах цих реалій. Зрозуміло, багато чого треба було робити паралельно. Потрібна була сильна армія, потрібно було здійснювати ротацію військових у Криму, щоб вони не були з місцевих. Багато чого треба було робити для оборони держави, але за 20 років ніхто цього не робив.

«ХАРКІВСЬКІ УГОДИ БУЛИ ПЛАТОЮ ВАСАЛА СВОЄМУ ГОСПОДАРЮ»

Віталій КУРИЛО, народний депутат:

— Я добре пам’ятаю той час і переконаний, що Харківські угоди були платою васала своєму господарю. Договір про перебування ЧМ РФ у Криму ще не закінчувався, а отже, президентові, який тільки-но прийшов до влади, необхідності його термінової пролонгації не було. Я думаю, що Москва тут скористалася невпевненістю, залежністю Януковича і натиснула на нього. І те рішення про Харківські угоди буквально протягнули в парламенті. Причому протягнули брутально, з підтасовками голосів, з голосуванням, як тоді казали, «піаністів». Але головними чинниками тут були зобов’язання Януковича перед Кремлем та його потреба в опікуванні з боку Путіна, а Москва відповідно скористалася його слабкістю. Можливо, як би не ці чинники, то Янукович і не пішов би на цей крок так швидко. Москва не могла допустити зволікань з його боку, адже невідомо було, як би він почав себе поводити, коли б відчув свої позиції в майбутньому. Зрештою, Янукович так і не зміг позбутися залежності від Москви. І Харківські угоди були показовим моментом такої залежності.