Коли покарають вбивць журналістів?

«Чи будуть покарані вбивці українських журналістів?». Круглий стіл з такою назвою пройшов днями в інформаційній агенції УНІАН. Світлана Остапа – заступник головного редактора видання «Телекритика», Іван Капсамун – редактор відділу політики газети «День», Олег Єльцов – журналіст, засновник сайту «Україна кримінальна», Олександр Єльяшкевич – народний депутат ІІ та ІІІ скликань, представник інтересів потерпілого Олексія Подольського у «справі Гонгадзе», - це учасники цього резонансного заходу. Показовим моментом стало відсутність на круглому столі відомих журналістів (також хапрошували), які сьогодні вже є народними депутатами: Миколи Княжицького, Вікторії Сюмар, Мустафи Найєма, Вадима Денисенка. Це є своєрідною відповіддю щодо послідовності та відповідальності тих, хто в тому числі зробив собі кар'єри на відомих справах.

Проблема насильства над українськими журналістами за останній час отримала нового загострення. Як зазначила ведуча, керівник прес-центру УНІАН Ірина Головатенко, протягом останнього місяця в країні пройшла низка гучних вбивств журналістів – 16 квітня було вбито Олеся Бузину, у березні – головного редактора «Нетішинського вісника» Ольгу Мороз на Хмельниччині, а також засновника інтернет-видання «Обком» Сергія Сухобока. 

«Професія журналіста ніколи не була безпечною, особливо це стосується тих, хто працює в гарячих точках або проводить журналістські розслідування, - зазначила Світлана Остапа, - В першому кварталі 2015 року, в Україні зафіксовано 24 правопорушення за ст. 171 ККУ – «перешкоджання професійній журналістській діяльності». За 3 місяці 40 журналістів потерпіли злочини, 16 журналістів були побиті, а деякі залякані. Після побиття багатьох журналістів «правоохоронцями» 1 грудня 2013 року на вулиці Банковій були порушені кримінальні провадження, але досі немає ніяких результатів, незважаючи на те, що ці питання курувалися на найвищому рівні. Ця тенденція небезпеки для журналістської діяльності зберігається у нас вже декілька років».

«Журналістика – це четверта гілка влади, немає журналістики – немає держави, адже це контролер, - зазначив Олег Єльцов, - І щоб злочинів проти журналістів стало менше, треба шукати тих, хто їх скоює. Але й зробити треба таким чином, щоб поламати систему, в якій розслідування злочинів проти журналістів розвалюються з самого початку. Працівники слідчих органів мають нести відповідальність за неналежне розслідування справ».

Як висловився Іван Капсамун, всі ці злочини є наслідком, а їх першопричиною є функціонування системи, яка була створена в 90-і роки і яка мімікрує, змінює обличчя та продовжує знищувати своїх опонентів. «Є принципові злочини, на які журналісти мають звертати увагу та відносно яких мають бути послідовними. Ще в 90-х рр. в Одесі відбулося вбивство журналіста Бориса Дерев’янка, в Донецьку вбили журналіста Ігоря Александрова», - зазначив Капсамун. 

Природно, що журналіст «Дня» в цьому переліку не оминув найбільш резонансну для українського суспільства тему – вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та побиття громадського діяча і журналіста Олексія Подольського. Саме вона стала центральною під час обговорення на круглому столі. «На сьогоднішній день є принциповим, щоб саме на ці злочини були дані відповіді. Вони є певним індикатором – коли буде поставлена юридична крапка стосовно їх замовників, тоді можна буде говорити про можливість запобігання нових вбивств. Це стосується злочинів не тільки проти журналістів, а й проти політиків», - зазначив журналіст «Дня».

Проте, навіть на цьому круглому столі не обійшлося без тиражування версій, вигідних реальним замовникам у «справі Гонгадзе». Олег Єльцов заявив, що до вбивства Георгія Гонгадзе причетні російські спецслужби. На це Олександр Єльяшкевич відповів: «Звісно, Леонід Кучма завжди був зв’язаний з Росією та її спецслужбами, був головним їх агентом. І те, що він робив, справді було в інтересах Росії. Після першого Майдану була хвиля політичної еміграції, коли міністр внутрішніх справ часів Кучми пан Білоконь, голова ДУСі Ігор Бакай і інші особи опинилися в Росії разом з багатьма таємницями». «Справа Гонгадзе – це насправді справа про вбивство Гонгадзе та замах на життя Олексія Подольського, - звернув увагу Єльяшкевич, - І коли навіть на такому круглому столі я чую версію, що нібито якісь іноземні спецслужби мали відношення до вбивства Гонгадзе, я хочу порадити всім, хто раніше приділяв дуже багато уваги резонансним справам, але в останні роки втратив інтерес до них, приходити на судові засідання. В першу чергу, питати у Олексія Подольського, який вижив та може розповісти те, що насправді було, а не користуватися спецінформацією, яка надходить від сім’ї Леоніда Кучми. Ця сім’я завжди підкидала ті чи інші версії, направляла на хибний слід в тому числі журналістську спільноту, і робила це небезкорисно». Олександр Єльяшкевич також відмітив роль позиції Олексія Подольського, завдяки якій судовий процес над Пукачем відкрився

«Якщо ми хочемо говорити про нормальну журналістику, треба довести цю справу до логічного завершення, - продовжив народний депутат ІІ-ІІІ скликань, - Я абсолютно вражений позицією «Української правди», яка забула про цей процес та свідомо не висвітлює деякі аспекти стосовно Олексія Подольського. Вони відмовили йому публікуватися у себе і заблокували на своїх особистих сторінках у Facebook. Але це не допоможе тим, хто сьогодні дуже часто відвідує заходи, які фінансуються сім’єю Кучми. У мене дуже багато питань до Мустафи Найєма, Сергія Лещенка, Олени Притули та до багатьох українських журналістів. Мова йде про глибину морального падіння не просто як журналістів, а як звичайних громадян, як людей, для яких Георгій Гонгадзе був достатньо близькою людиною».

Єльяшкевич закинув на адресу нинішніх та колишніх журналістів, які стали народними депутатами: «Сьогодні журналістська спільнота в більшості своїй зрадила пам'ять Георгія Гонгадзе, зрадила свою професійну солідарність та журналістські стандарти. Десант журналістів, який потрапив до парламенту, надзвичайно великий – їм надані всі можливості довести до кінця всі справи, на яких вони піарились. Олег Ляшко, який у минулому був журналістом та присвячував матеріали резонансним кримінальним справам, сьогодні не з’являється на судових процесах. Так само як ви не побачите там Юрія Луценка – колишнього головного редактора газети «Грані», не побачите Мустафу Найєма – заступника фракції «Блок Петра Порошенка». Я звертаюся до нього та всіх його колег: де ваша громадянська позиція, де ваші моральні обов’язки виконання вашого професійного та громадянського обов’язку?». «Багато з запрошених не прийшли на сьогоднішній круглий стіл не тому, що у них дуже велика зайнятість, - додав Єльяшкевич, - Причина інша – всі вони давно вже інфіковані вірусом Кучми». 

«Газета «День» давно веде цю тему, починаючи з моменту, коли сталася трагедія, - зазначив Іван Капсамун, - В цій справі має бути системність, відповідальність та журналістська консолідація, якої не проявляють більшість журналістів». «Коли в 2011 році Рінат Кузьмін відкрив справу проти Кучми, журналістське середовище почало писати про різні версії, чому він це зробив, - продовжив Капсамун, - Але майже ніхто не казав про суть. Хоча він зробив те, що окрім судді Юрія Василенка, ніхто не наважився зробити. Журналістське середовище тут не проявило послідовності, якби воно згуртувалося довкола цієї ідеї, можливо, справа б пішла далі. Коли телеканал «1+1» потужно взявся за висвітлення цієї теми, роблячи правильні акценти, ми знову чуємо від журналістів, що це олігархічні розборки, пов’язані з Лондонським судом. Можливо, все це має місце, але потрібно говорити про суть і підтримуватися правильні акценти». 

Світлана Остапа також підтримала думку, що українські журналісти недостатньо послідовні у відстоюванні принципових позицій: «За останні роки тема Гонгадзе згуртовує журналістів лише у вересні – у річницю цієї дати. Вони виходять на Майдан зі свічками та гаслами, а потім знову більшість з них забуває цю тему. Журналісти потужно згуртовуються лише тоді, коли з’являлася загроза для їх професії або життя. Але ненадовго, бо кожен день виникають нові сенсації та події, на які вони переключаються». 

Іван Капсамун висловив ідею, що в українських реаліях на працівниках ЗМІ лежить більше відповідальності, аніж просто виконання своїх прямих обов’язків: «Журналіст має діяти професійно, етично, але в нашому суспільстві, яке знаходиться в стані невизначеності, він повинен не заплутувати громадян, а певним чином вказувати дорогу. Особливо якщо це стосується резонансних справ». 

Представник Олексія Подольського Олександр Єльяшкевич додав: «Людина, в кабінеті якої вирішувалися долі Георгія Гонгадзе і інших його колег, а також політиків, бізнесменів, приймались рішення щодо долі українського народу, досі не з’явилася в суді навіть в якості свідка, але представляє Україну на важливих переговорах Мінської контактної групи, а зараз ще й увійшов до Конституційної комісії. Це просто образа для всього українського народу та журналістської професії». 

Примітно, що в день проведення круглого столу Леонід Кучма зробив заяву в інтерв’ю одному з азербайджанських видань: «Путін перетворив Донецьк в Карабах. Він розуміє, що війна з Україною йому обійдеться дорого, і тому вдався до старого імперського методу – консервації конфлікту. На жаль, з Донбасом буде те ж саме, що і з Карабахом. Всі ці Захарченко та інші є пішаками в руках Путіна, вони нічого не вирішують. У всій цій ситуації вирішує тільки Путін». 

Цікаво, що Єльяшкевич апріорі під час круглого столу вже дав відповідь Кучмі: «Те, що сьогодні відбувається на Донбасі, - результат того, що Кучма віддав цей регіон в лізинг криміналітету. Злочини Кучми стосуються не тільки Гонгадзе, Подольського та мене – є велика кількість епізодів на записах Мельниченка щодо пограбування країни, отримання хабарів в особливо великих розмірах. Наша українська корупція, «вірус Кучми», який є її «хрещеним батьком», давно вийшов за межі України і представляє небезпеку вже у міжнародному масштабі. Хіба міг би Янукович психологічно дати наказ на фізичне знищення людей, якби перед ним не було конкретного прикладу, як безкарним залишився Кучма?».

«Доказів вини Леоніда Кучми, Володимира Литвина і інших осіб більш ніж достатньо, - додав Єльяшкевич, - Але влада ані колишня, ані нинішня, не хоче карати своїх попередників. Це питання, яке досліджуватиметься в глибині їх пов’язаності. Але якщо в справі Гонгадзе та Подольського не буде поставлена крапка, то ніколи не буде поставлена крапка і у справі розстрілів на Майдані. Доки не буде покараний конкретний замовник злочину, особливо якщо це пов’язано з найвищою посадою в країні, то зарано говорити про справедливість, нормальну роботу системи та безпеку громадян. Безкарність українських президентів за всі роки незалежності призводить до того, що політики приймають рішення, через які гинуть люди. Зараз через неправильні рішення рахунок йде на тисячі життів. І якщо ми не доведемо ці справи до логічного кінця, стоятиме питання щодо того, якою буде Україна».