Однотуровий виборчий гамбіт,

Події останніх двох років і нещодавні скандальні вибори міського голови в Кривому Розі наочно продемонстрували, як «реформують» Україну і як перезавантажують прокремлівську владу в стратегічно важливих українських містах московські «стратеги».

Чим далі розвиваються події після українського революційного Майдану, тим більш масштабно постають геополітичні проблеми глобального світу, які на даному історичному етапі знову сконцентрувалися на теренах воюючої за свою незалежність України. На жаль, у цій неоголошеній «гібридній війні», розв’язаній російськими недоімперіалістами, українці в чергове мусять тримати як зовнішній, так і внутрішній фронт. При цьому фронт внутрішній є насправді значно небезпечнішим, адже він фактично невидимий і доводиться мати справу з прихованою зброєю супротивника, якою є, зокрема, корупція, підкуп, підступ і зрада. Здебільшого ця зброя спрацьовує у високих кабінетах української влади. 

КРИВОРІЗЬКИЙ МАЙДАН І МІСЦЕВА «ГІБРИДНА ВЛАДА»

У Кривому Розі, як і в багатьох містах півдня і сходу України, місцева «гібридна влада» сформувалася ще задовго до так званої «гібридної війни». І те, що на відміну від Донбасу безпосередньо в Кривбасі суто військова фаза цієї війни не розпочалася, треба, зокрема, завдячувати місцевому майдану та патріотично налаштованим криворіжцям.

Три майдани й дві виборчі кампанії. Саме такими віхами позначені два останні роки протестної боротьби криворіжців проти місцевого режиму, який уособлює сімейний клан Вілкулів. Отже, цих резонансних подій, які з лютого 2014 року лихоманили місто, для відсторонення від влади місцевого клептократичного і сепаратистськи налаштованого режиму колишніх регіоналів виявилося недостатньо. І це є свідченням того, що співвідношення сил як у місті, так і в країні загалом, на жаль, поки що не на користь налаштованих на позитивні зміни криворіжців. Фактично вся державна система на чолі з центральною владою, включно з міліцією-поліцією, прокуратурою, судовими органами і ЦВК, у цьому протистоянні була не на боці криворізької протестуючої громадськості. І це є певним вироком усій центральній владі, яка постала в Україні на крові і гаслах революційного Майдану.

Була б на те політична воля офіційного Києва, питання відсторонення в місті від влади колишніх регіоналів на чолі з Юрієм Вілкулом, який, між іншим, під час революційних подій вимагав від колишнього очільника злочинного режиму Віктора Януковича більш рішучих дій щодо розгону київського Майдану і активно постачав «тітушок» на антимайдан, можна було б вирішити в лічені дні. Однак криворізьких майданівців, які наприкінці лютого 2014 року вперше висунули вимоги про відставку одіозного міського голови і саморозпуск регіоналівської міськради, з Києва попросили розслабитись. Своїм землякам, які заблокували сесійну залу міськради й направили телеграму з відповідним зверненням до парламенту розпустити місцевий представницький орган, тодішній голова Верховної Ради і виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов порадив не порушувати законність і негайно розблокувати адміністративне приміщення.

У грудні 2014 року під стінами Криворізької міськради з‘явилися намети другого протестного майдану, який очолив місцевий юрист-підприємець, депутат райради Влад Штефан. Акція протесту під стінами міськради тривала майже три місяці. Протестувальники зрештою вчергове захопили сесійну залу міськради й вимагали від Президента і парламенту втрутитись у ситуацію. Серед запропонованих варіантів щодо врегулювання конфлікту між міською владою та громадськістю була навіть пропозиція до проведення виборів ввести у місті військово-цивільну адміністрацію. Майданівці виїздили й до Києва на пікетування Генеральної прокуратури, Вищого господарського суду та Верховної Ради. Зважаючи на широкий розголос щодо зловживань криворізької міської влади, Генеральна прокуратура таки мусила направити до «бунтівного міста» спеціальну комісію. Однак валізи компромату щодо криворізького міського голови та його команди, передані представникам Генпрокуратури, жодного враження на захисників законності та правопорядку, на жаль, не справили.

Коли центральна влада за два роки після Майдану все ж таки згадала про окуповане колишніми регіоналами місцеве самоврядування й нарешті призначила місцеві вибори, посилився тиск і на лідера криворізького протестного майдану Влада Штефана. Одного разу неподалік від автомобіля активіста вибухнула граната. Невдовзі правоохоронцями було влаштоване маски-шоу з його показовим затриманням і доставкою до суду. А напередодні виборів Штефан взагалі був викрадений невідомими. Таким чином він залишився поза виборчим процесом. Натомість шляхом фальсифікацій перемогу на чергових виборах з мінімальною перевагою отримав діючий міський голова Юрій Вілкул.

На хвилі масових протестів проти фальсифікацій у Кривому Розі фактично виник третій майдан, і протестувальники за підтримки народних депутатів від «Самопомочі» таки домоглися призначення парламентом позачергових виборів. Наприкінці січня 2016 року під час поїздки Влада Штефана до Одеси неподалік від готелю, в якому зупинився криворізький підприємець, його разом з охоронцем було майже впритул розстріляно невідомим з вогнепальної зброї. Опозиціонера з п’ятьма кульовими пораненнями та охоронця, який отримав три кульові поранення, було госпіталізовано до місцевої лікарні. Таким чином він знову був позбавлений можливості взяти участь у виборах і до цього часу перебуває в лікарні.

Перед початком виборчої кампанії несподівано відмовився балотуватися на позачергових виборах і найближчий суперник Юрія Вілкула на минулих виборчих перегонах – кандидат від «Самопомочі» Юрій Милобог, запропонувавши продовжити боротьбу комбату батальйону «Донбас» і народному депутату Семену Семенченку. Незважаючи на зусилля нового висуванця від «Самопомочі» та його команди, протистояти нарівні кланово-олігархічному монстру з потужним адміністративно-фінансовим і медійним ресурсом, підсиленим ще й командою московських політтехнологів і завезених ботів, присутність яких постійно відчувалася на полі виборчого марафону, він звісно не міг.

Завдяки далеко не рівним можливостям Юрій Вілкул знову переміг, але цього разу вже з шаленим відривом і в першому турі позачергових виборчих перегонів. І хоча цей однотуровий виборчий гамбіт команді криворізького керманича вдалося розіграти лише з другої спроби, саму комбінацію з пролонгації своїх повноважень в потужному гірничо-металургійному центрі країни слід розглядати як один із елементів великої політичної гри, розпочатої після подій на Майдані проросійськими олігархами та їхніми кремлівськими кураторами.

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ КЛАНО-ОЛІГАРХІЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Таким чином, олігархічна система в Кривому Розі вистояла. Власне, те ж саме відбулося й в інших так званих «місцях присутності» структур бізнес-імперії СКМ Ріната Ахметова. Зокрема, в Маріуполі переміг один із його топ-менеджерів Вадим Бойченко, який так само, як і Юрій Вілкул, є членом «Опоблоку», але також балотувався як самовисуванець і переміг зі значним відривом, набравши майже 73 % голосів. У ще одному металургійному центрі – Запоріжжі – у боротьбі за посаду міського голови також переміг підлеглий Ахметова – головний інженер «Запоріжсталі» Володимир Буряк, який набрав майже 60% голосів. У шахтарському Павлограді за підсумками голосування міським головою став висуванець від «Опоблоку» Анатолій Вершина, який здобув 55,5 % голосів. Тут можна ще згадати про таких однотурових обранців, як мер Харкова Геннадій Кернес і мер Одеси Геннадій Труханов, які за підсумками голосування набрали відповідно 65,8% і 52,9 % голосів.

Звісно, можна дивуватися досить загадковим уподобанням виборців, але те, що в умовах російсько-української війни у таких стратегічно важливих промислових і портових містах України, як Харків, Одеса, Запоріжжя, Маріуполь, Павлоград і Кривий Ріг, з величезним відривом перемагають проросійські ставленики олігархічних кланів, мало би викликати неабияку тривогу як у Головнокомандувача, так і в його підлеглих – очільників СБУ, Генерального штабу і контррозвідки. Але, напевно, у Президента інші стратегічні інтереси. До речі, Геннадій Труханов так само, як і Петро Порошенко, став фігурантом нещодавнього «офшорного скандалу», де, зокрема, виплив і факт його другого громадянства, звісно, російського. 

Отже, після Майдану кланово-олігархічна система в Україні не лише вистояла, а навіть зміцнилася. Олігархи без особливих проблем виграли президентські, парламентські і місцеві вибори. Вони так само формують уряд і розставляють своїх людей на ключові державні посади. Тож як могло статися, що після Майдану до влади прийшли ті політики та політичні партії, які не були його рушійною силою, проте відразу стали головним джерелом перманентної соціально-політичної та економічної кризи в Україні?

Напевно, не тільки війна та обіцянки якнайшвидше її завершити привели на вершину влади бізнесмена й політика. А оскільки він на посаді очільника держави спиратися на народ, звісно, не збирався, то для отримання швидкої перемоги вже в першому турі президентських виборів йому вкрай була необхідна підтримка місцевих феодалів. І таку підтримку йому, швидше за все, пообіцяли – в обмін на всебічну підтримку і врахування їхніх інтересів на майбутніх парламентських і місцевих виборах.

Виходячи з результатів, отриманих на президентських, парламентських і місцевих виборах, можна сказати, що певного паритету інтересів між центром і регіонами все ж таки було досягнуто. Приміром, якщо подивитися на співвідношення депутатських мандатів, отриманих «БПП» і «Народним фронтом» під час парламентських виборів на мажоритарних округах у регіонах, з тими, які дісталися місцевим елітам, то, виходячи з досить чіткої загальної картини, можна зробити припущення, що квоти, передбачені на місцях для «БПП» і «НФ», були успішно використані. Яким чином, це вже питання виборчих технологій, вправності штабів і місцевого адмінресурсу. А що стосується ресурсу фінансового, то коштів на рекламну розкрутку закамуфльованих під Майдан абсолютно нових партійних брендів їхні фундатори не шкодували.

Скажімо, у Кривому Розі на одному з чотирьох виборчих округів переміг висуванець від «БПП» Костянтин Усов. Депутатські мандати на трьох інших отримали висуванці від «Опоблоку» з найближчого оточення Вілкулів. При бажанні колишні регіонали могли отримати мандат і на четвертому окрузі, тим більше що Усов особливою активністю під час виборчої кампанії не  вирізнявся. Але тут, очевидно, й мали місце досягнуті домовленості, яких вілкулівський клан все ж таки повинен був дотримуватись.

 З іншого боку, й «БПП», здавалося, міг би й мав би позмагатися за посаду криворізького міського голови. Але висувати свого кандидата президентська політсила чомусь не побажала. Тож чи варто дивуватися тому, що, не зважаючи на масові протести криворіжців проти місцевої влади, з боку новообраного Президента, його адміністрації та підконтрольної Генпрокуратури жодних запитань до криворізького міського голови чомусь не виникало. Натомість у відповідь на вимоги щодо усунення від влади представників колишнього злочинного режиму постмайданний гарант зазначав, що справжньою народною люстрацією мають стати наступні парламентські і місцеві вибори. Не стали.

Отже цілком очевидно, що з обранням на президентську посаду відбулося, як полюбляють висловлюватись нинішні політики, повне перезавантаження олігархічної системи. Разом з тим руйнівні наслідки її подальшого існування сьогодні настільки очевидні, що суспільство мало би негайно включити якусь аварійну систему порятунку країни від невпинної деградації, занепаду і розпаду. Якщо продовжити комп’ютерну аналогію, повне усунення існуючої загрози може відбутися лише у разі видалення небезпечної програми та інсталяції іншої, більш безпечної. Тобто замість кланово-олігархічної системи в суспільно-політичний комп’ютер мала би бути введена програма справді демократичної системи.

ДЕМОКРАТИЧНІ ВИБОРИ ЧИ ОПЕРАЦІЯ З НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ?

Події в Кривому Розі, пов’язані з виборами міського голови, красномовно засвідчили, що людям вже давно набридло бути заручниками ситуації, коли міська влада обирається не місцевою громадою. Взагалі той факт, що Кривбас як колишня цитадель Партії регіонів на Подніпров’ї, незважаючи на політику офіційного Києва і всупереч волі олігархату та місцевого клану, все ще залишається проукраїнським і навіть подає приклад усій Україні в цій нерівній боротьбі зі старою системою, є просто унікальним. Але цю унікальність за будь-яку ціну намагаються знівелювати.

Приміром напередодні позачергових виборів криворізького міського голови такою ціною стали 500 гривень, видані криворіжцям похилого віку «дбайливим батьком» великого промислового міста Юрієм Вілкулом. Насправді кошти в обсязі 80 млн грн, які отримали 160 тисяч мешканців Кривого Рогу, були видані з міського бюджету в рамках завбачливо ухваленої міськрадою програми соціальної допомоги, але ощасливленим дідусям і бабусям дохідливо пояснили, якому саме кандидату на посаду міського голови вони мають завдячувати за таку щедрість. Щоправда, представники громадянської мережі «Опора» цю соціальну допомогу, видану з міського бюджету саме напередодні виборів, кваліфікували як факт хоч і непрямого, але масового підкупу виборців.

Напевно, не випадково Путін звернувся нещодавно до російських бізнесменів, які працюють в Україні, з проханням не поспішати залишати стратегічно важливу для Росії країну, мовляв, незабаром у ній знову буде проросійська влада. Так що, панове бізнесмени в українській владі, може, досить займатися мародерством у власній країні – пора нарешті й усвідомити, що тотальна бідність населення також є питанням національної безпеки. І те, що в умовах цієї неоголошеної війни Кривий Ріг, незважаючи на протести найбільш активної частини місцевого населення, все ж таки злили вибори проросійським олігархам, зробивши криворіжців їхніми заручниками, є вагомим тому підтвердженням.