Почути кожного

Однією з найбільш частих причин розриву стосунків між людьми є невміння чути один одного. Те ж саме у багатьох випадках можна сказати і про стосунки між владою і суспільством, різними суспільними групами і народами. Очевидно, відбувається це тому, що намагатися почути когось означає позбавити себе певної порції внутрішньої енергії і витратити її на активну увагу до потреб, проблем чи інтересів іншої людини/соціальної групи/народу. Зрозуміло, в силу егоїстичної людської природи, що знаходить в суспільно-політичному житті свої форми вираження, на такі жертви далеко не завжди хочеться йти. Але саме звідси і росте коріння багатьох наших бід, процес розвитку яких ми часто не помічаємо до того, поки вони вже на завершальній стадії не проявляться зовні.

Попередня українська влада, не бажаючи почути Майдан, до останнього не хотіла поступатися. В результаті - безславний кінець царювання «регіоналів». Далі вже нова влада, перебуваючи в ейфорії від перемоги, не показала належного стартового прагнення почути мовчання південного сходу України, постаратися його зрозуміти і відповідним чином налагодити комунікацію. (Це ж вимагає певних зусиль, на відміну від історії з відміною мовного закону, затіяної, вірогідно, задля того, щоб догодити настроям своєї цільової аудиторії, як, власне, й у випадку з прийняттям цього закону). У результаті - активізація в південно-східних областях за «інформаційної підтримки» Кремля культурно-історичних страхів і сепаратистських рухів. А зараз тим же помилковим шляхом політичної глухоти ризикує піти вже нова донецька влада, демонструючи зверхнє ставлення до тих, хто протестує в регіоні проти видобутку сланцевого газу.

«На південному сході України ми видобуваємо газ вже десятки років, і ні в кого це не викликало побоювань, - заявив 2 квітня губернатор Донеччини Сергій Тарута. - Однак, тільки-но ми заявили про намір видобувати сланцевий газ, причому мільярдами кубометрів, російський «Газпром» відчув загрозу того, що Україна може піти з-під його залежності. Так стали розбурхувати страхи щодо екологічності сланцевого газу». А трохи раніше Тарута зазначив, що протести проти видобутку сланцевого газу в області, на його думку, організовані на гроші «Газпрому». Про питання, пов'язані з антисланцевими акціями в Донецькому регіоні, ми детально говорили минулого року в матеріалі «Що пріоритетніше» («День», № 72 за 19 квітня 2013 р.). Сьогодні ж, реагуючи на останні заяви губернатора Донеччини, хотілося б виділити кілька основних моментів:

1. Об'єктивні загрози від видобутку сланцевого газу все-таки є, подобається це комусь чи ні. Звичайно ж, ці загрози можуть не реалізуватися, але не враховувати їх у нинішніх умовах не можна, до них слід виявляти більшу чутливість, ніж до потенційних енергетичних зисків, оскільки здоров'я українців важливіше, ніж газ.

2. Досить грубим узагальненням є твердження, що антисланцеві протести в Донецькій області повністю виходять від Кремля і формуються виключно проросійськими силами. Той, хто був присутній хоча б на одній з цих акцій в шахтарській столиці, підтвердить, що серед протестувальників можна зустріти чимало тих, хто дотримується проукраїнських національно-демократичних поглядів, а також тих, кому взагалі байдужа політика. А якщо ці українські громадяни нині займають таку соціально-екологічну позицію, в якій ситуативно зацікавлена російська влада, це ще не означає, що вони виконують замовлення Кремля.

3. Від таких громадян донецька політична і бізнес-еліта сьогодні не повинна відмахуватися звинуваченнями в замовленій прокремлівській пропаганді, адже це може викликати у цих людей серйозні соціальні образи. Якщо ж на місцевому рівні не буде відносної згоди і нормальної комунікації між владою та громадськістю, то про міжрегіональний рівень і говорити не доводитися.