Реформа без реальних змін?

23 жовтня Венеціанська комісія оприлюднила висновки щодо запланованої в Україні судової реформи у рамках конституційної. Експерти оцінили проект позитивно, акцентуючи на можливостях проведення успішної судової реформи. Для цього конституційні зміни мають супроводжуватися законопроектами, які деталізують процес  реорганізації судів, зокрема оцінювання їхньої роботи.

У Законопроекті «Про внесення змін до Конституції (щодо правосуддя)», який запропонувала Конституційна Комісія, розписані також зміни статусу Конституційного Суду України. Юлія Кириченко, експерт групи РПР «Конституційна реформа», експерт з питань конституційного права Центру політико-правових реформ, пояснює, що таке рішення є некоректним, зважаючи на те, що Конституційний Суд не входить до складу судів загальної юрисдикції. Його логічно реформувати разом зі владним трикутником. Якщо Конституційний Суд політично залежний, конфлікти між урядом, Верховною Радою та Президентом призводять до політичної кризи. На жаль, Петро Олексійович «забув» про цей ключовий напрямок конституційної  реформи. Хоча однією з  основних цілей конституційної реформи  є збалансування гілок влади.

Конституційні зміни, запропоновані комісією, не передбачають одночасного оновлення суддівського корпусу. Для 8 тисяч суддів загальної юрисдикції це технічно неможливо, бо їх треба кимось замінити. Проте щодо суддів Конституційного Суду такої проблеми не існує. Зараз у складі КС є 8 суддів, котрі підтримали неконституційну зміну Конституції у вересні 2010 року та сприяли узурпації влади В. Януковичем. Але вони продовжують здійснювати конституційне «правосуддя», Повноваження їх достроково не припиняють. Замінити їх не виглядає проблемою. Як вважає Юлія Кириченко, за наявності політичної волі, це цілком можна зробити за пару днів. У перехідних положеннях Законопроекту  зазначено, що судді КСУ, котрі перебувають на своїх посадах, звільнятимуться згідно загальних підстав. Попри те, що парламент прийняв постанову про порушення присяги цими людьми і рекомендував З’їзду суддів і Президенту звільнити їх. 13 березня 2014 року Верховна Рада призначила чотирьох суддів. На цьому оновлення зупинилося. Люди, котрі порушували присягу, котрі допомагали Януковичу повністю захопити владу, залишаються на посадах. А перехідні положення Законопроекту нівелюють те, що парламент визнав цих суддів злочинцями.

«Є неконституційний Закон «Про всеукраїнський референдум», який Янукович протягнув  для того, щоб проводити псевдореферендум, на якому, наприклад, можна ухвалити проросійську Конституцію. За цим Законом немає значення, який відсоток людей прийде на референдум. Проведення референдуму фактично, контролює тільки Президент та ЦВК. Неможливо встановити нормальне спостереження за підрахунком голосів. До того ж передбачалась можливість забрати ліцензію у ЗМІ чи інформаційного агентства. І  цей закон на сьогодні діє. 1 грудня торік депутати внесли подання до Конституційного Суду. Минув майже рік, а судді ще навіть не розпочали розгляд», - каже Юлія Кириченко.

У такому складі Конституційний Суд не виконує своєї головної функції — захист Конституції. Із залежним складом суддів, коли на людей є відкриті кримінальні справи, не може бути й мови про те, щоб вказувати президентові, урядові чи парламенту, що їхні дії є неконституційними. Люди під тиском не можуть ні повноцінно захищати Конституцію, ні вирішувати суперечки владної верхівки у правовій площині.

Цій ситуації сприяє і порядок формування Конституційного Суду. По шість суддів призначають Президент, парламент і З’їзд суддів. Суспільство не має жодних важелів впливу.

Президент у закритому режимі призначає свої кандидатури. Парламент виносить на голосування, але широка громадськість знову ж таки не може серйозно вплинути. Те ж саме й зі З’їздом. «Реанімаційний пакет реформ» пропонує надати можливість суспільству впливати на призначення людей на найвищі правові посади шляхом публічного обговорення. Повинна існувати кваліфікаційна комісія, котра має відкрито розглядати кандидатури на посади суддів. Відбиратимуть і за формальними ознаками, і за репутацією. Втім, реформа не передбачає зміну процедури формування Конституційного Суду. Ми залишаємося із залежними людьми на посадах, котрі, як показала практика, не здатні забезпечити виконання головного завдання Конституційним Судом. Саме з цієї причини ми сьогодні чуємо від політиків неприйнятні  заклики ліквідувати КСУ.

«Можу сказати, що у рамках реформи Конституційного Суду є позитивні зміни. Наприклад, введення конституційної скарги. Якщо остаточне рішення суду спирається на закон, щодо якого є питання, чи  відповідає  він Конституції, людина може звернутися до КСУ. Це приводить Конституційний Суд до його основної мети — захист конституційних прав і свобод людини. Така практика має допомогти Україні розвантажити Європейський суд з прав людини. Якщо говорити про оновлення суддів, то у 2014-му Верховна Рада призначила чотирьох суддів, в тому числі й мене. Щодо люстрації, то ми розглядаємо закон. І заявлене клопотання щодо відводу суддів саме на цих підставах. Поки немає процесуального рішення, коментувати нічого не можу», - говорить суддя Конституційного Суду Станіслав Шевчук.

Поки реформи проводитимуться виключно у зручній для влади площині, не станеться головного — суспільство не розумітиме, що Конституція є головним документом, покликаним захищати права і свободи громадян. Її й надалі сприйматимуть як просто обов'язковий атрибут держави, не усвідомлюючи її ваги. Збережеться ставлення до неї як до чергового нормативно-правового акту, котрий кожна нова влада змінює так, як зручно їй. Проектом «КонституціЯ» Реанімаційний пакет реформ і Центр політико-правових реформ намагаються донести, що без тиску і контролю громадян влада не виконуватиме свої зобов'язання. Якщо не проявляти ініціативу, ми опинимося у замкненому колі. У 2010-му Янукович у неконституційний спосіб змінив основний документ держави, фактично узурпувавши владу. За чотири роки пролилася кров. Зараз від суспільства залежить, чи не повторюватиметься той самий сценарій знову й знову. Якщо немає суддів, котрі здатні захистити права і Конституцію, громадяни мають вимагати у влади тих, хто це може.