«Українцям потрібно не втрачати час, а мобілізувати всі ресурси заради своєї країни»

Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?

2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.

Іван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День»:

1. Події, які відбулися 2015-го, явно рухають світ до більш великих змін. Судячи з тенденцій – негативних. З усього видно, що під час і після українського Євромайдану Кремль почав реалізовувати підготовлену «велику гру» із зміною правил гри. Запущені Москвою процеси направлені на злам існуючого світопорядку, коли інструментами виступають військова агресія, захоплення територій, тероризм, знищення людей, фінансування лояльних режимів за кордоном... Саме за допомогою таких методів Росія розраховує дестабілізувати глобальну політику для того, щоб, зчинивши хаос, підвищити свій статус і вплив. Шлях нинішнього російського керівництва – не сила права і гідне життя громадян, його курс – право сили, де люди – лише матеріал. Натомість, спостерігається достатньо квола реакція Заходу. З одного боку, не очікували, а з другого – обрали політику замирення. Відповідно, контрзаходи є слабкими та не повною мірою ефективними. Якщо деталізувати, то це такі основні події – Мінськ-2, загроза і злочини ІДІЛ, події в Сирії, теракти в Парижі, падіння цін на нафту, біженці в Європі, збитий Туреччиною російський літак, санкції проти Кремля, ядерна угода з Іраном… У таких умовах українцям потрібно не втрачати час і шанси, а мобілізувати всі ресурси для збереження і розвитку країни, адже мета Росії не тільки змінити світ «під себе», а й знищити українську державність.       

2. Дякуючи газеті 2015-го я виступив упорядником однієї з книжкових новинок «Дня» – «Котел, або Справа без терміну давності». У збірці йдеться про символічний стан, в якому опинилася країна після 24-х років незалежності, не дивлячись на всі потрясіння і втрати, які ми пережили. Читачеві запропоновано зовсім з іншого ракурсу подивитися на новітню історію України. Основною причиною нинішньої трагедії в країні стало накладання старих спадкових травм від Радянського Союзу та привнесення нових проблем сформованої за часів президентства Кучми кланово-олігархічної системи. Символом останньої стала резонансна «справа Гонгадзе – Подольського», юридичної крапки щодо замовників в якій немає до сьогоднішнього дня. Тому поки країна залишатиметься без відповіді на ключове питання, доти вона перебуватиме в старій системі координат. Саме навколо цих проблем і обертаються події в книжці, презентація якої пройшла вже в багатьох містах України. Таким чином, я отримав можливість 2015-го не просто продовжити свою журналістську діяльність, але і проявити себе в новій ролі – виступити упорядником книжки, презентувати її суспільству, а також брати участь у публічних дискусіях на актуальні політичні теми.     

3. Можливо, було б краще, якби ми уникали відомих нам героїчних вчинків в Україні, а досягали успіхів у спокійних умовах. Але, враховуючи, що всі ці роки країна живе фактично в екстремальних умовах, для мене героями є ті люди, які дбають не тільки про свої особисті та корпоративні інтереси, а які поважають цінність власної держави і роблять усе, щоб її зробити сильною. Тому незламні українські в’язні в Росії, військові, які виступають проти кремлівської агресії, і всі ті, хто в тилу веде кропітку роботу заради власної країни, – це герої. Звичайно, дуже важливо в усіх ситуаціях залишатися Людиною. Відповідно, всі ті, хто своєю бездіяльністю на відповідальних посадах або навмисною поведінкою знищує власну державу, поводить себе аморально і низько, –  є антигероями. На жаль, абсолютна більшість політиків якраз належить до останньої когорти. Багато тут і журналістів, й інших представників суспільства.  

4. 2006 року трапилася історія, яка кардинально вплинула на моє життя. Я був на третьому курсі. Тоді в Одесі з презентацією книжок «Бібліотеки «Дня» перебувала головний редактор газети «День» Лариса Івшина. Дізнавшись про подію, наш викладач запропонував студентам-політологам з користю «прогуляти» лекцію і відвідати важливий захід. Частина дійсно пішла погуляти, але у своїх справах, а от інша група взяла участь в дуже цікавій і пізнавальній розмові. Для мене це була доленосна зустріч. «Якою має бути національна ідея в Україні?» – запитав я надто безпосередньо у Лариси Івшиної. На той час для мене ця тема була важливою – предмет особистих шукань. «Поговоримо про це в «інтер’єрі» Острозької академії. Для початку потрібно знати одне одного, знати свої країну – студенти мають зустрічатися, спілкуватися на інтелектуальні теми…», – відповіла головний редактор «Дня». Саме за таким доленосним прогнозом головного редактора «Дня» і розгорталися подальші події в моєму житті. В Острозі було засновано Острозькій клуб, який протягом наступних кількох років об’їздив багато міст України, де студенти з різних університетів обговорювали історичні, культурні, політичні питання. Я не знаю, як би склалося моє життя після закінчення університету, однак саме за результати своєрідного і тривалого стажування на відстані в газеті «День» 2008 року мені запропонували спробувати себе в ролі журналіста. Наразі я працюю редактором відділу політики.  Редакцію нашого унікального видання я часто називаю своїм другим університетом.