Вибори в Гуляйполі: (не)бажання змін

Про Гуляйполе українці згадують зрідка, і то лише в історичному контексті. 26 жовтня 1888 року тут народився Нестор Махно, легендарний український анархіст-повстанець. 27-е жовтня – також знаменна дата для «махновців». Цього дня у 1919 році «батько Махно» здобув велику перемогу, захопивши у більшовиків тодішній Катеринослав, сучасний Дніпропетровськ. А чим же запам'ятається для гуляйпільців 25 жовтня цього року? Місцеві вибори тут пройшли, наче на автопілоті. Все, як завжди: надії на краще життя, бажання змін, але галочки в бюлетені і далі навпроти тих же політичних сил, що й раніше.

ДЕРАДЯНИЗАЦІЯ ВУЛИЦІ, АЛЕ НЕ СВІДОМОСТІ

Центральна гуляйпільська площа. Навіть після травневого «ленінопаду» у повітрі зашкалює радянський дух. Живе він і без «вождя», поглянути на якого вже змоги немає. Натомість можна ознайомитися з «Районной доской почета» – «Слава труду!» все-таки. Почесне місце на площі відведене пам'ятнику радянським прикордонникам «всех поколений». Монумент нагадує: «Рубежи родины священны и неприкосновенны». До речі, маленький статистичний факт – Гуляйполе та Донецьк відділяють 144 кілометри дороги. А щодо гуляйпільських доріг, то в стані вони поганому. Правда, напередодні виборів мер наказав залатати декілька вибоїн на головній місцевій вулиці, названій на честь Тараса Шевченка.

До вулиць імені Леніна, Жовтневої, 9-го січня та інших руки влади та ремонтників ще не дійшли. Натомість на них звернули увагу нечисленні громадські активісти, серед яких Сергій Звілінський. Випускник історичного факультету зараз працює в сфері охорони культурної спадщини у Запоріжжі. Тим не менше, парубок намагається брати активну участь в житті рідного міста. Сергій займається промоцією Гуляйполя в соціальних мережах, а нещодавно молодий історик долучився до дерадянизації міста. Процес перейменування тутешніх вулиць уже вийшов на фінішну пряму. «Вулиця імені Леніна, наприклад, скоро називатиметься Соборною, а вулицю 3-го Інтернаціоналу перейменують на честь Нестора Махна», – відзначає хлопчина, продовжуючи символічну екскурсію районним центром.

Деяким гуляйпільцям ліньки пройтися до дільниці в сусідньому будинку. Сергій – виняток. До Гуляйполя він приїхав із Запоріжжя, аби проголосувати на виборах.

– У кожного свої пріоритети. Один мій знайомий не піде на виборчу дільницю, бо має їхати на роботу до Дніпропетровська. Каже: «Уже взяв квиток на 7:30. Яке ж тут голосування?»

– Можна чекати від гуляйпільської молоді хоча б якоїсь активності?

– Тут немає роботи, тому молодь тікає з міста. Бажанням повертатися особливо ніхто не горить. Якби було більше молоді, то, можливо, вона активніше включалася б у життя міста.

– А партії звертають увагу на молодих?

– Якщо молодь і беруть, то тільки заради рейтингу. На кінець списку запрошують умовного класного хлопця-баскетболіста, якого знають всі дівчата в районі.

– По суті, вибір Гуляйполя залежить від старших людей?

– Регулярно голосують лише пенсіонери, а вони вибирають Радянський Союз. Скиглять, що політики їх дістали, всі одні й ті ж самі постійно. Однак все одно йдуть голосувати за «Оппоблок»...

Сергія перебивають сигнали «дев'ятки», яка під запальну російську «попсу» на всіх парах мчиться вулицею. На капоті щось схоже на дві великі обручки, всередині авто – молодята.

– Ось таке сільське весілля. Молоді, але не факт, що завтра вони знайдуть сили піти на дільницю, – сміється хлопець.

ГУЛЯЙПІЛЬСЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА

У парку біля старих дубів зібралися троє небайдужих гуляйпільців порадитися напередодні виборів. На цьому місці колись стояла велика п'ятикупольна церква. Згоріла. А в серцях цих трьох горить вогник надії покращити життя в місті. Працюють над створенням територіальної громади. «Цією ідеєю я захворів ще десять років тому», – зізнається Олексій Власенко. Йому 63 роки. Балотується в мери Гуляйполя. Утім головним своїм завдання вважає створення статуту територіальної громади, яка має стати «намордником для олігархату». «Багато юридичних складнощів, але не покладаємо рук. Дружимо з Ігорем Гурняком зі Львова – своєрідним патріархом руху територіальних громад, – розмірковує Олексій Петрович. – Затвердити статут можна за допомогою депутатів. Якщо пройдуть ті ж самі «синяки», то будемо виносити проект статуту на народні збори».

Різкий шелест опалого листя. На велосипеді під'їхала жіночка. «Вибачте! Якби не цей помічник, то взагалі б не встигла», - переводить дух і припарковує «двоколісного». У маленькому районному центрі громадського транспорту немає, а велосипеди тут у кожному дворі. Звати пані – Тетяна Рябко. Її прабабця пекла хліб для Махна. А вона разом із іншими активістами свого часу не дала відкрити кар'єр по видобутку уранової руди поблизу Гуляйполя. Серед усіх чотирьох у неї очі горять чи не найбільше:

– З часом ідею територіальної громади в Гуляполі підтримують усе більше людей.

– Балакати – це одна справа. А збирається скільки нас тут? Ты, да я, да мы с тобой, – обізвався другий мужчина-активіст.

– Критична маса людей накопичується, Григоровичу, накопичується. Усе з часом прийде, не хвилюйся, – відповів йому Олексій Петрович.

– Дуже ви вже оптимісти! А я щось песимістка взагалі стосовно нашої боротьби, – зізнається четверта активістка Юлія Тютюнник.

– Юлю, для того, щоб зруйнувати систему треба створити паралельно іншу систему. Вони нехай своє роблять, а ми поряд маленьку хатку будуємо. Головне – навпаки відходити від боротьби, адже це клінч, в якому можна і десять років простояти. Треба займатися будівництвом, – підсумовує Власенко.

Так, вони сперечаються між собою. Хтось навіть сумнівається, проте справи ніхто не полишає. Напевно, лише цей малий відсоток активних небайдужих людей може зрушити Гуляйполе. Усі тут хочуть змін, але зусиль для цього докладати готові одиниці.

«ГОЛОСУЕМ ЗА НАШИХ, ЗА ГУЛЯЙПОЛЬЦЕВ»

Уже вп'яте за виборами у Гуляйполі спостерігає Нестор Махно. Пам'ятник українському повстанському отаманові встановили у 2009-му. Із кожним роком вираз обличчя батька Махна стає все насупленішим – можливо, через вибір, який роблять його земляки. Розташований пам'ятник біля місцевого культурно-спортивного комплексу «Сучасник». «Вам, журналістам, найкраще буде піти в «Соврємєннік». Результати по цій дільниці, наче індикатор по району», - в один голос радили у виборчих штабах місцевих партій.

Гуляйпільці не охоче йдуть на контакт. Воліють не говорити, за кого проголосували. «Голос почему хриплый? Потому что его отдал. За кого? За наших, за гуляйпольцев», – віджартовується дід, поправляючи на шиї синьо-білий шарф. Інші дві бабці, згорбившись, тихо, але водночас активно обговорювали, чому чинний мер не балотувався під кольорами «Опозиційного блоку». Запримітивши журналістів, вони не шкодували ні голосу, ні горла. «Конечно, проголосовали! Но не надейтесь, что скажем за кого!» – загорланили старенькі, гордо розвернувшись. А через миттєвість повернулися.

– Ну вы ведь, наверное, услышали?

– Ні, не почув. Ви про що?

– За наших мы проголосовали. За оппозицию! А вы подумали, что всех поуничтожали? Нет!

– Чому ж за них? Яка з них «опозиція»?

– А кого поддерживать? Думали, что один кровавый президент есть? Ну уж нет!

Такі настрої різко контрастували із зовнішнім виглядом виборчої дільниці. Синьо-жовті стрічки та сплетені віночки на стінах. Портрет Тараса Шевченка – погляд у Кобзаря такий же, як і в Махна. А під портретом слова: «Будьте здоровими! Будьте багатими! Будьте красивими! Й завжди щасливими!». Цього й бажала своїй донечці мама, яка прийшла разом із малою на вибори. Дівчинка радісно підбігає до виборчої урни – їй уже вистачає росту, аби вкинути туди бюлетень. «Так меня когда-то родители водили на выборы – теперь моя очередь. Проголосовали за кандидатов от «Солидарности» – здесь сейчас собраны все патриотические силы. У нас ведь нет ни «Самопомочи», ни «Свободы», – зізнається мама дівчинки.

На виборчій дільниці немає інформаційних стендів із біографічними даними про кандидатів. «Якщо у нас такого немає, то і на інших дільницях навряд чи є», - стверджує ошатно вдягнута голова виборчої комісії. Часто гуляйпільці дізнаються, хто кандидує по їхньому окрузі, тільки після того, як отримають на руки бюлетень. Голосувати ходять здебільшого сім'ями, проте колективних нарад на дільницях не влаштовують. Старше подружжя пенсіонерів – Олексій Павлович і Ксенія Гнатівна – на відміну від інших погоджуються розповісти про свій вибір. «Чому за кандидатів від Ляшка проголосували? Бо, крім нього і «Батьківщини», більше нема опозиційних сил. Усі решта певним чином, але при владі. По всіх партіях заслані козачки – бивші «регіонали». Проголосували б за «Самопоміч», але ж вони не представлені в регіоні. Не хочуть, можливо, їх тут бачити», – розповідає Олексій Павлович. Разом із дружиною він визнає, що треба давати дорогу молодим. Тим не менше, обоє проголосували за чинного мера Олексія Неміча. «Да, це вже буде його третя каденція. Да, він завжди підлаштовувався під ситуацію – охоче міняв портрети президентів у кабінеті. Але усі другі кандидати так чи інакше хуже», – переконана Ксенія Гнатівна. 40 років вона пропрацювала в колгоспі – жаліється на несправедливо низьку пенсію. Утім виборів, каже, ніколи не пропускала – завжди сподівалася на зміни. Зізнається, правильний вибір робила не завжди.

На самій виборчій дільниці дуже тепло. Очевидно, підготувалися до дня виборів. Натомість у бібліотеці, що за дверима навпроти, панує холод. Місцями тут навіть протікає дах. Шість комп'ютерів час від часу переставляють туди, де їм точно не зашкодить вода. Бібліотека досить велика – у кутку стенд пам'яті із фотографіями загиблих в АТО героїв, зокрема, із Гуляйпільського району. Валентина Петрівна працює тут бібліотекаркою вже 38 років. Це перший і єдиний запис у її трудовій книжці. На вибори жінка піде після обіду: «Чоловік голосуватиме за Ляшка, а я ще, чесно кажучи, не визначилася. Хіба за мера знаю, кому віддам голос – Філіпченкові, бо знаю його особисто. За інших кандидатів голосуватиму інтуїтивно». На інтуїцію зазвичай покладаються, коли банально не знають. До речі, у тутешню бібліотеку нові книжки практично не завозять, немає навіть підписки на журнали та газети.

«…ОСТАЛЬНЫХ ВЫБИРАЛ НАУГАД»

Найбільша гуляйпільська виборча дільниця розташована у колегіумі «Лідер». Йдеться як про кількість виборців, так і про розміри. Місцевий спортзал нещодавно підфарбували. Завдяки синьо-білим стінам тут, здається, ще холодніше. Голосують здебільшого за кандидатів із такими ж партійними кольорами.

На дільницях не зустріти молоді – одні пенсіонери та старші від тридцяти років. Зранку казали, що «молодежь еще спит». Ці слова слід розуміти не лише буквально. Поодинокі винятки – 18-річні Ярік і Діма. Хлопці голосують вперше. На вибори вони вдягнулися відповідно – як у спортзал. Ярік закінчив запорізьке техучилище. Каже, що «с поступлением провтыкал», спробує вже в наступному році. Зараз хлопець працює на підприємстві «Мотор Січ». «За одного кандидата проголосовал, поскольку знакомый, другого – батя посоветовал, а остальных выбирал наугад» - зізнається Ярік. Його друг, Діма, працює у єдиному гуляйпільському ресторані. Голосував також за знайомих. «Друзья наши не голосуют. Говорят, что все уже решено. Мол, зачем это нам тогда надо?» – розповідає Дмитро. До чинного мера хлопці ставляться «не очень». Впевнені, що йому не вдасться знову перемогти. «Немич? Так фамилия уже про все говорит», – жартують хлопці.

«ОПОЗИЦІЙНА ЖЕНЩІНА»

20:00. Виборчі дільниці закриті. Контролюють підрахунок голосів у дільниці в «Соврємєнніку» не тільки партійні спостерігачі, а й представники ОБСЄ. До України гості з Фінляндії та Німеччини завітали вперше. Кажуть, що за день відвідали шість дільниць – жодних порушень не виявили. Та найбільш прискіпливо за процесом підрахунку голосів спостерігає жінка у фіолетовому пуховику. «Ця женщіна від «Опозиційного блоку». Вона раньше тріжди головою комісії тут працювала», – прошепотіла пані поруч. Схоже, ця «опозиційна женщіна» тут почувала себе повноцінною господаркою, роздаючи наліво-направо поради та настанови: «Да прісядьтє і нє подимайте бучі. Все ж буде добре, всьо зійдеться». «Кірілич, чуєш, а у нас 151 голос. Больше всєх. Ми побєждаєм», – не приховувала пихи та радості «опозиційна женщіна» протягом всього підрахунку голосів.

Ця жінка, наче символ виборів у Гуляйполі. Тут від голосування до голосування все практично без змін: перевагу здобувають політичні сили під синьо-білими кольорами, у черговий раз крісло міського голови віддають Немічу, а дільницю в «Соврємєнніку» протягом усього дня та ночі виборів контролює «опозиційна женщіна». Ще про бажання змін на краще забули згадати. Такий він гуляйпільський виборчий діагноз: бажання жити краще, ніж «по-новому», але голосувати, як завжди, по-старому.