Дві державні мови — повзучий сепаратизм?
Про статус мов в Україні говорять багато, ця тема зараз у центрі політичного життя та суспільної уваги. У регіонах обговорюють можливі розв’язки цього питання, пояснюючи передвиборними програмами, реальним місцем мов у нашому соціумі, бажанням покластися на природний хід речей, — що не завжди правильно.
Суперництво країн багато в чому змістилося в область культур. При прямому запозиченні будь-якої новації, країна, яка цю новину запозичає, стає більш просунутою, розвиненою, інша ж держава опиняється в певній залежності. Країни схожих культур легше знаходять спільну мову і в більшості випадків групуються у спільноти. Але з культурними явищами нерозривно пов’язані символи мови — важливої складової формування цих явищ. І зворотно — від речей, залучених у семантичний обіг, залежить культура.
B ієрархії чинників культури, що впливають на людину, мова поступається лише релігії. Суспільством керує смислова система, відображена в певній мові. Культури описують інститути та задають поведінкові шаблони, слугують для людей орієнтиром, скеровують їх на шляхи, які вважаються правильними в цій спільноті.
Людина усвідомлює себе відмінною від інших людей. Однак у кожного є кілька ідентичностей, що можуть конкурувати: родинні, професійні, територіальні, освітні тощо. Вважають, що в наш час культура стає більш значущою, оскільки є спільною ідентичністю для народу.
У процесі існування людська спільнота структурується. Нарівні з системою авторитетів з’являється система ідентичностей. Тобто суспільство стає класовим, коли індивіди усвідомлюють наявність класів і ідентифікують себе в їхній системі. Обставини вельми змінюють ієрархію ідентичностей у суспільній свідомості. Один з історичних прикладів — коли за часів Першої світової війни відбувалися братання з німецькими солдатами, а своїх офіцерів могли підняти на багнети.
Те значення, якого набуло питання статусу мов у нашій суспільній увазі, багато в чому перебільшене. Його використовували в технологіях виборчих кампаній. Питання мови весь час тримали на слуху з допомогою ЗМІ, що, звісно, підіймало його на вищий щабель в ієрархії ідентичностей. Люди, які прираховують себе до носіїв певної мови, могли віддати перевагу іншим партіям за, так би мовити, лінгвістичним уподобанням, а не за політичним або соціальним.
Треба сказати, що в основі стану речей у цій сфері лежать об’єктивні обставини. При тій політиці кадрів у країні Рад, коли випускників вищих навчальних закладів відправляли в інші республіки, російська мова була мовою міжнаціонального спілкування, виробничого документообігу, офіціозу тощо. Будь-який адміністратор завжди користувався нею при спілкуванні з підлеглими. Це була мова начальства. Людина, яка від народження володіє російською мовою, вже тільки завдяки цьому підіймалася на новий рівень у соціумі. А тепер, коли російська стає мовою меншості і коли треба вивчати ще й державну, російськомовні відчувають дискомфорт, вважають себе ні за що приниженими. Це викликає в них почуття протесту.
З іншого боку, землі, заселені українським етносом, тривалий час входили до складу чужих держав, що майже завжди поєднується з дискримінацією за національною ознакою. Отже, українська мова стала мовою знедолених. Українська мова була приречена на вимирання, зараз вона стала одним зі знамен у боротьбі за людську гідність.
Можна по-різному ставитися до націоналістів, але їхня основна теза — що без штучного культивування в суспільстві українська мова зникне — правильна. Один із напрямів суспільних спрямувань останнього часу втратить своє знамено, втратить основний ідентифікатор — те, що безмежно йому дороге.
У своїй взаємодії мови конкурують між собою. При цьому може відбуватися як їх злиття, так і розходження. Наприклад, мовознавці зазначали, що словацька та чеська мови (загалом-то одна мова) розходяться. Зазначалося, що мовні новації (сленг, терміни, що означають новини, діалектизми тощо) не переходять з однієї мови в іншу. Вони були наче розділені бар’єром. Ця дивергенція закінчилася розпадом Чехословаччини.
Наші російськомовні регіони є периферійними в російському культурному просторі. Явища культури в самій Росії незрівнянні з культурними новаціями периферії, і та начебто утримується в могутньому культурному полі Росії. Справи ж культурного та суспільного життя україномовної України, безсумнівно, зазнаватимуть труднощі при проникненні за мовний бар’єр. Відмінності в шляхах розвитку України та Росії породжуватимуть відмінності в свідомості, звичаях і цінностях їхніх спільнот. Це можна спостерігати і тепер, звернувши увагу на відмінність україно- та російськомовних популярних пісень, які ми чуємо всюди. Адекватних аналогів у мовному середовищі одне одного вони майже не мають.
Мовна конкуренція відбувається не спонтанно. З цього приводу роблятьcя офіційні заяви на рівні держав. Мова стає засобом впливу в політичній сфері.
З іншого боку, державну політику в області взаємодії мов не можна назвати адекватною.
Суперечки з приводу мовної проблеми в Україні тривають на рівні побутової перепалки. Переважають емоційні політичні заяви при мінімумі наукової аргументації. Вплив на суспільну свідомість символічного світу, зо полягає в тій або іншій мовній системі, безперечний. Можна погодитися з тим положенням, що введення двох державних мов в Україні (української та російської) є повзучим сепаратизмом.
