Господаря треба навчити ефективно господарювати
Зараз перед Україною стоїть дуже важливе питання: чи увійдемо в наступне століття зі зреформованим сільським господарством (тобто долю його визначатиме ефективний власник), чи й далі будемо чіплятися за стару неефективну колгоспну систему.
Я сім років працював головним агрономом у колгоспі, але я не був у першу чергу технологом поля, а був наглядачем. Тому що лише приблизно 20% колгоспників працювало на совість. До інших 80% протягом робочого дня потрібно було навідуватися і контролювати, чи ореться як треба на 30 см, бо без контролю оратиметься на 16-18 см і таким чином виконано буде більшу норму, зароблено більше грошей, а заощаджена солярка буде продана за пляшку самогонки — байдуже, що постраждає наступний урожай. Що й казати про нинішній час: коли роками не виплачується заробітна плата, то певно й ці 20% зменшились чи не до 2%...
Отака сумна реальність, такі наслідки колгоспного господарювання, а причина банальна — вона проростає з відсутності власника. Що ж, така природа людська, і ніякі гучні гасла і жорстока адмінсистема її не змінила й не змінить. Тільки на власному полі працюють на совість, тобто ефективно. Звичайно, реформу потрібно проводити послідовно. Часто буваючи у відрядженнях, бачив багато земель, що стоять необробленими вже кілька років, позароставши розкішними бур'янами (особливо в Кіровоградській, Дніпропетровській, Одеській, Херсонській областях, є чимало і в Київській та інших). Дехто каже: хай відпочиває земля, так би мовити, парує. Але ж пар — це коли поле утримується в пухкому стані, без бур'янів. А так хазяйнуючи, ми закладаємо великі проблеми для наших дітей та онуків.
Таким чином, ці запущені землі потребують великих витрат, щоб привести їх у нормальний стан. То хай і бізнесмен, якщо має бажання, працює на них. Тому що, вкладаючи власні кошти, він, природно, хотітиме, щоб земля давала більші врожаї, примножувала затрачені кошти. Це закон ринку, і не треба боятися і страхати людей, що втратимо останнє — землю, якщо так буде. Бо втратимо дійсно, якщо й надалі вона буде розплідником бур'янів. На перших порах держава може здійснювати контроль за внесенням власником певної кількості добрив, які забезпечували б бездефіцитний баланс гумусу в грунті. Цей контроль можна покласти на районні управління сільським господарством або ж на податкову інспекцію. Але я переконаний, що такий контроль відпаде з часом сам по собі, адже піклується власник житла, автомобіля за своє, це природно, так буде і тут.
Наступне, що призводить до зниження продуктивності сільського господарства, — це відсутність паритету цін. Адже це нонсенс: три роки тому буханець хліба коштував 80 коп., і нині така ж ціна, коли три роки тому 1л дизпалива коштував 33 коп., а нині — 1 грн. 30 коп., під час літньої бензинової кризи доходячи й до 2 грн. Звичайно, можна зрозуміти, що хліб — соціально-значимий продукт, то держава має здійснювати дотації, закуповуючи зерно в конкретного виробника. Тоді буде впевненість, що саме до нього ці гроші потраплять. У нас же знову з кризи держава хоче вийти за рахунок села.
На одній із конференцій наводились такі дані з приводу успішного господарювання в сільськогосподарській галузі. Успіх залежить на 64% від кадрів; на 20% — від природних умов; на 16% — від технічного забезпечення, добрив, засобів захисту — тому ефективність ходу реформ залежить у першу чергу від вирішення кадрових питань. За кордоном, щоб стати фермером, потрібно мати спеціальну освіту. У нас же останнім часом рівень підготовки кадрів для сільського господарства різко знизився, як і рівень знань випускників с/г вузів. Не секрет, що багато хто зі студентів «купує» оцінки на екзаменах. У той же час рівень нинішніх спеціалістів, які працюють у колгоспах, також знижується: робота агронома має сезонний характер, і якщо порівнювати, наприклад, з токарем, який усе життя точить декілька деталей, то агроном сіє буряки в колгоспі від сили 5-7 днів на рік, і до наступного року тонкощі цієї складної технологічної сівби й догляду частково забуваються. Та й раніше головні агрономи проходили обов'язкові щорічні курси підвищення кваліфікації, які були під жорстким контролем влади. Після закінчення курсів складали іспити. Нині ця система практично не діє. Спеціалізований журнал чи книгу нема за що купити. НДІ сільськогосподарського спрямування, де зосереджувались найкращі кадри, теж загублені чи доведені незграбною політикою держави до занепаду.
Окремо хочеться сказати, що свій негативний внесок зробив нещодавно прийнятий (на початку вересня) закон про банкрутство. У ньому говориться, що на 5 років встановлюється мораторій, тобто забороняється банкрутувати колгоспи. Це тільки продовжує агонію, а ні до чого доброго не веде. Отже, підсумовуючи сказане, хочу підкреслити, що мало лише знайти господаря для земельних угідь, треба його навчити ефективно господарювати, застосовувати нові досягнення, а також бути висококласним спеціалістом у галузі агротехніки — це по-перше і це найголовніше.
