Грошей так і не отримали...

...Скільки змінювалося урядів, президентів, парламентів, всі вони успішно вирішували свої справи, говорили про що завгодно, тільки не про пенсіонерів, що оформлювали пенсії до 2000 р.

І лише один раз генерал у відставці, даючи інтерв’ю на якомусь каналі журналістові телебачення, сказав: «Ми у великому боргу перед пенсіонерами, які оформлювали пенсії до 2000 року». І що цікаво, більше ніхто про нас не згадує.

Коли ще Кучма був при владі, я ходила до його приймальні, просила перерахувати мою пенсію на сучасні оклади, мені надійшов лист-відповідь, що я не була держслужбовцем (а ким тоді я була, працюючи начальником сектора математичного моделювання на І радянському космічному полігоні у 1970—1980-х роках?), що мені не вистачає п’ять років до наукової пенсії (то порахуйте за скільки є!), що я не працювала два роки після виходу на пенсію (то передивіться мої документи, що я інвалід II групи — непрацююча група).

Скільки було витрачено сил у задушливих судових чергах, часу й грошей на адвокатів, щоб отримати компенсацію як «дитині війни». Всі суди виграно, а грошей так і не отримали.

Були активними учасниками усіх прогресивних рухів та майданів, допомагали розвитку Народного Руху в Україні, були активними учасниками у виборчих процесах, сподіваючись на те, що все-таки Україна зміниться на краще й запанує справедливість.

Те, що закони для нас не ті, це нікого не хвилює. На ліки у мене в місяць іде гривень 500, у чоловіка також стільки. Решта — платежі.

А що відбувається у нас із цією жахливою війною?! Кому могло таке спасти на думку, щоб посадити Кучму (від імені України!!!) за стіл переговорів з бандитами?! І скільки може тривати це безрозсудне посилання на так звані Мінські угоди, що не дають нашим бійцям воювати, тримаючи їх під прицілом на постійних точках дислокації? Результатом такої тактики стала втрата життів кращих людей, молодих патріотів нашої країни! Напрошується думка, що, окрім біснуватого Путіна, це потрібно комусь і в нашій країні.