«Iдель-Урал»

«Статистика сумна: щотижня в світі помирає якась одна мова. Разом з нею відходить в історію і народ, який нею розмовляв. За оцінкою ЮНЕСКО від 50% до 90% з шести тисяч мов, які існують сьогодні на планеті, найближчим часом загинуть...» Про це йшлося у давній (ще за 2010-й рік) статті Ольги Фомінської: «На Землі померла ще одна мова. Коли — марійська?» Стаття, написана вісім років тому, жодною мірою не втратила актуальності для народів Росії. Згадав про неї, коли дізнався про створення, точніше відновлення в Росії цікавого проекту «Ідель-Урал».

Ідель — це тюркська назва Волги. Століття тому це був суто татарсько-башкирський проект. Йому не вдалося тоді реалізуватися через спротив російських більшовиків. Тепер же до цих двох республік приєдналися ще чотири: Чувашія, Удмуртія, Мордовія та Марі-Ел. В об’єднанні «Ідель-Урал» дещо благополучніші тюркські народи чисельно переважатимуть. Хоч-не-хоч, самим фактом свого існування вони беруть на себе місію захисників народів угро-фінських. А це неабиякий позитив для усього тюркського світу — з морального погляду. Окрім того, добровільне об’єднання настільки різних у мовному і релігійному сенсі республік гарантує досить міцні позиції російської мови. Навіть у майбутньому. Схоже, що вона довго буде найуживанішою на території Ідель-Уралу. Але це влаштовує національну інтелігенцію угро-фінських народів цього об’єднання. Бо з’являється шанс зберегти cвої мови і жити в цивілізованому просторі. Чи вистачить мудрості народам (перш за все національній інтелігенції) Ідель-Уралу? Сто років тому більшовикам вдалося якщо й не посварити татар і башкирів, то принаймні віддалити їх одне від одного. Річ у тім, що до 1921 року ці народи користувалися спільною літературною мовою, поволзьким «тюркІ» (наголос на останньому складі). Але 1921 року було створено окрему літературну башкирську мову на основі куванського діалекту, як найбільш віддаленого від татарської мови. Окрім того, кордони Татарстану і Башкортостану були абсолютно штучними і жодною мірою не відображали реального розселення народів. Так, до Башкортостану прирізали чималенькі території, населені татарами. Частина татарських етнічних територій опинилася в складі Ульяновської, Самарської та Кіровської областей. Водночас башкири позбулися своїх східних і північних територій, які опинилися в складі Челябінської, Свердловської областей та в Пермському краї. Кордони нарізалися таким чином, щоб послабити народи та протиставити їх одне одному.

На жаль, у Росії практично немає незалежної преси. Але коли вдається зібратися з силами і певний час видавати щось непідвладне Кремлю, то мовне питання відразу стає головним. Ось про що пише Йогань Мінька, ерзянський активіст з Красноярська у своїй статті «Этническая экспансия» (газета «Эрзянь Мастор»/»Країна Ерзя»/ від 15 червня 2015 року): «Я уже говорил о воспитании эрзянских детей в нынешней среде, где невозможно пройти всю систему, не замаравшись, и остаться с этническим эрзянским самосознанием. Говорил о правилах игры, не нами созданных и о противоречиях, существующих между народами, отнюдь не обьективных, а искусственно созданных. Здесь снова уместно напомнить реплику одного персонажа» «А кто вам мешает учить язык дома?». Большего лицемерия не придумать. И говорят подобное во всеуслышание. Ребенок, общающийся с родителями 2—3 часа в сутки и проводящий до 15 часов в садике, школе и на улице, в русскоязычной среде, никогда не впитает дух и сущность человека-эрзянина. В лучшем случае вызубрит пару десятков эрзянских слов, под нажимом родителей. Вот так, капля за каплей, из эрзянской нации вымываются духовные ценности... Неужели эрзянская нация закончится при ныне живущем поколении?»

***

Так що фронт робіт на теренах «Ідель-Уралу» чималий. Але будь-який успіх на цих теренах відразу ставатиме успіхом людства. Дехто може закинути: а що нам, українцям, проблеми народів Росії? Тут, дай Бог, своє врятувати... Але в такому разі ми уподібнюємося до деяких малосимпатичних європейських політиків минулого і сучасного. Тих, які свого часу «здали» Гітлеру Чехословаччину, а тепер готові відкупитися від Путіна Грузією та Україною. Справедливість у світі або є, або її немає. І добро не знає державних кордонів! Народжене на російських теренах, воно неминуче позитивно впливатиме й на Україну. Адже не розпад Росії нам потрібен, не поява озброєних банд на східних кордонах, а її незворотна демократизація. Зародження і поступова експансія здорового глузду може початися саме з «Ідель-Уралу». Його варто збирати по крупках. І системно популяризувати факти толерантного ставлення народів цієї «антиасиміляційної» конфедерації одне до одного. Скажімо, Наталя Сабітова з Татарстану володіє ерзянською, мокшанською, татарською і чуваською мовами. Такі люди «з арко-дужним перевисанням до народів» (вислів нашого незабутнього Павла Тичини) є скрізь, хоч їх і небагато. Колись познайомився у Львові з літнім ерзею, який, окрім своєї, трохи володів мовою народу комі. Зробив тоді приємне відкриття: міжетнічна солідарність не знає державних кордонів. Нещодавно, побувавши на Одещині, зустрів там албанця, який, окрім рідної, української та російської, володіє ще й болгарською та гагаузькою. Принаймні в обсязі, цілком достатньому для спілкування. Подібні випадки для Одещини не рідкість. Взагалі, південна Одещина в сенсі етнічного розмаїття багато в чому нагадує Ідель-Урал. У місцях компактного проживання кількох народів (переважно в сільській місцевості) приклади мовної взаємодії трапляються частенько. Це стосується не лише Одещини. Співачка із Закарпаття Мирослава Копинець гарно виконує ерзянські пісні — тобто створює якісний культурницький продукт мовою одного з народів Ідель-Уралу. Як на мене, Ідель-Урал має всі шанси реалізуватися, як антиасиміляційний та гуманістичний проект. І що потужнішою буде гуманістична платформа — то краще.