Хто найслабша ланка, або Економіка для всіх

Третя світова війна відбулася. Причому давно. Років 10 тому. Чекали її зовсім не такою, а тому прогледіли, і хоч видимі руйнування не дуже великі у порівнянні з можливими (за військовими мірками), але наслідки катастрофічні і постійні, як радіоактивне забруднення місцевості. При цьому, якщо виходити з катастрофи так, як нам радять і ми робимо зараз, то час виходу буде співвідносний до часу природного обеззараження (років 100). Це я про нашу економіку, західних економічних партнерів та їхнi правила економічної «гри», вигаданої для пострадянських держав (це і є їхня «ядерна бомба»). І щоб ця бомба перестала бути довгограючою, необхідно змінити правила гри. Усе це зрозуміло, питання у тому, як це зробити? Західні економічні «світила» не підкажуть (ну не вороги ж вони собі!), а у рідній Вітчизні і вдень темніше, ніж уночі.

Тому на такому «безриб’ї» я нічим не ризикую, запропонувавши свою ідею виходу з кризи. Я завжди займався практичною справою (виробництвом), тому далекий від утопічних ідей. Економічне зростання завжди є наслідком, і воно повинно бути запитаним. Наші економісти ставлять віз попереду коня, намагаючись досягти високих показників приросту виробництва, не думаючи про того, хто цей приріст забезпечить, причому не безкоштовно. Тому і показники зростання швидше подiбнi до інфляції. Та й не кожна людина замислюється, які це показники зростання — абсолютні чи все-таки відносні. Їй потрібні речі більш матеріальні. Ось якщо ці речі вважати «конем» економіки, то економічне зростання і буде «возом».

Я взяв ряд антагонізмів (завищений «війною» курс долара, убогий вигляд наших сіл і міст, безперспективність розв’язання життєво важливих проблем молоді, в’ялопротікаючий розвиток підприємств, нерозвинений внутрішній ринок, величезні незатребувані людські ресурси, бажання бачити наших дітей у гідному житті у себе на Батьківщині та інше) — і знайшов, як мені здається, ту нитку, яка, зв’язавши все це між собою, нехай не відразу, але вирішить основні потреби українця:

— земельна ділянка 0,05 га;

— сучасний «прозахідний» будинок на 100 років служби з мінімальним ремонтом;

— сучасні меблі;

— комунікації на 50 років служби без ремонту;

— автомобіль, нехай і вітчизняний.

Цією ниткою повинні стати спеціальні технічні гроші. Держава друкує партію звичайних гривень, на яких великими буквами написане слово «ТЕХНІЧНІ». Підприємства-виробники будівельних матеріалів, меблів, засобів комунікацій, транспорту, автозаводи та їхнi суміжники за своїм рішенням заявляють у податкову адміністрацію про свою участь у процесі і беруть на себе зобов’язання не знижувати своїх податкових відрахувань до бюджету. Після цього вони виробляють додаткову продукцію необхідного асортименту і продають її у державні торгові дома . За цю продукцію вони отримують 95% вартості в існуючих оптових цінах технічними грошима. 5% йде на утримання торгових домів та на інші витрати. Торгові дома створюються державою у кожному місті й районі. Контроль за ними — окрема розмова. Ціни на конкретний товар встановлюються один раз, фіксуються у базі даних, доступній в Інтернеті, і НЕ ЗМІНЮЮТЬСЯ протягом 10 РОКІВ! Тобто технічні гроші не будуть схильні до інфляції. Ціни у цих грошах стануть відправною точкою при формуванні ціни на аналогічні товари у подальші роки, так як гривня і долар схильні до інфляції. Аналогічно сформуються ціни і на послуги, тобто на ціну робочих рук. Виходить класика: 1 сокира = 1 вівці, або — токар за цю роботу берет пляшку горілки. Завжди. Як би не змінювалися ціни. Підприємства за додаткову продукцію звітують тільки перед своїм колективом.

Отримавши технічні гроші (ТГ), підприємство витрачає їх на зарплату за зроблену додаткову продукцію, купує у торгових домах необхідну йому продукцію, розширює виробництво, розраховується при взаємному інтересі та за іншими статтями витрат (зарплата у гривнях, енергоносії, транспорт, зв’язок і так далі). А взаємний інтерес буде — більшості підприємствам та їхнiм працівникам потрібні будматеріали, меблі, сантехніка, житло. ТГ можна спокійно накопичувати , давати у борг, не побоюючись інфляції. Замовити або побудувати собі конкретний проект будинку буде коштувати однаково протягом, як мінімум, 10 років. Вигідніше стане накопичувати у ТГ, а не у доларах, схильних до інфляції, та ще і втрачати при обміні. Попит на долар знизиться і, як наслідок, знизиться його завищений курс. Після двох — трьох років стабільності ТГ у населення і підприємств з’явиться довіра до них, і ТГ почнуть виконувати свою вторинну функцію: їх будуть купувати для накопичення, як зараз долар.

Так запрацює друга система «кровообігу» економіки, оскiльки гроші — це її кров. У СРСР також мав місце розподiл грошей — гроші з капітального будівництва не можна було витрачати на зарплату, тобто проїдати. Вони розвивали економіку, хоч, на жаль, головним чином — військову. Якби замість ракет, танків і літаків споруджували будинки, виробляли автомобілі, меблі та інше, то і життя тоді було б іншим.

На першому етапі держава повинна допомогти в організації пунктів по прискореному навчанню будівельників, меблювальників, електриків, слюсарів та інших з числа всіх бажаючих. Безкоштовно. Спочатку ці люди підуть на виробництва, що розширяються, і туди, де вже запрацювали ТГ. Звичайно, перший етап буде повільним, але з постійним прискоренням, як і всяке накопичення первинного капіталу. Зібравши самостійно або з чиєюсь допомогою певну суму грошей, людина йде у організовані жителями сіл або районів міста органи громадського самоврядування. Тут вона підтверджує свою платоспроможність і підписує «Кодекс громадянина України ХХI столiття», основними вимогами якого повинні бути:

— дотримуватися проекту будинку і території навколо нього при будівництві й у подальшій експлуатації;

— виконувати вимоги щодо внутрішнього стану будинку;

— не утримувати худобу і птахів;

— одягатися у сучасний одяг (нехай із «секонд-хенду»), а на роботі бути тільки у чистому комбінезоні;

— безкоштовно відпрацювати на будівництві комунікацій за місцем будівництва свого будинку;

— у разі небажання виконувати ці вимоги громадянин може бути висланий громадськ им органом за старим місцем проживання на штрафний термін.

Прийнявши такий кодекс, він сам вибирає безкоштовно вільне місце під будівництво на виділеній державою землі. У сільській місцевості землі виділяються у новому зручному місці тільки молодим працюючим людям. Інші жителі сіл (це 75% або більше) зможуть отримати землю у місті, де вони знайдуть собі роботу, або залишаться доживати у селі. Тут же можна тримати худобу і птахів.

І якщо ми такі, як про себе думаємо, — умілі та працелюбні, а уряд працює над підвищенням добробуту народу, то візьмiмося за справу хоч би заради наших дітей. Тим більше, що для цього грошей багато не треба. Президент і уряд повинні набратися хоробрості, а бажаючі жити як у ХХI столітті — попрацювати. На себе. Україну красивою зроблять тільки українці.

Так кого чекаємо? Хто найслабша ланка?